Музика: Ірина Цуканова.
Слова: Артур Цуканов.
Виконує: Rulada.
[embed]https://www.youtube.com/watch?v=o4JSqF7MEQo[/embed]
Із-за обрію над полем сонце випливало,
А на полі спозаранку мати жито жала.
Та й звернулася до сонця, та його питала
Про єдиного синочка, що з війни чекала:
«Ой ти, сонечко, ласкаве, ти нас зігріваєш,
І з гори ти нашу грішну землю оглядаєш,
Усе бачиш, усе чуєш, все на світі знаєш,
Де синочок мій єдиний чи мені підкажеш?» ,
А на полі біля жінки той сусідка була
Як зверталася до сонця взяла i почула.
Так спитала: «Що ти кажеш, чи може забула,
Що пройшло уже п’ять років, як війна минула?
Як живий був твій синочок чи б не повернувся?
Чи гадаєш ти до дому стежки він забувся?
Чи ти думаєш саму б тебе він полишив?
Певно десь у буряні вiн голову схилив».
Також поруч жито жав чоловік сусідки
Та і дуже йому жаль стало тої жінки.
Вiн промовив до дружини: «Облиш бідну мати,
Бо від горя може легко розуму не стати».
«Зовсім я не божевільна, - мати їм сказала, -
Нащо кажете, що вмер він, хіба я не знала,
Через те, що він не поруч, то вже не любити?
В моїм серці мій синочок завжди буде жити!»
Приспiв:
Він для мене подих вітра, що ласка обличчя,
А струмок бринить, немов, голос його кличе,
А ріка блищить на сонці – то усмішка сина,
Не утримає ніколи рідного могила!
