На війні з російськими окупантами 10 січня 2024 року загинув церковний староста із Серхова Віктор Єфімчук. Воїн від червня 2024 року у складі 125-ої окремої бригади тероборони захищав нашу державу на Запорізькому напрямку.
Спогади про мужнього Героя пише газета Нова доба, - пише ВолиньUA.
Якраз виповнилося шість років, відколи Віктор Адамович після переходу в лоно ПЦУ взяв під свою опіку серхівський Свято-Покровський храм, ставши його старостою і ревно дбаючи про нього. І до цього він був активним парафіянином. А після того, як Православна Церква України отримала Томос про визнання автокефалії, відстоював перехід під її юрисдикцію своєї сільської святині.
– За ці роки Віктор Єфімчук багато потрудився для церкви, – розповідає протоієрей Михайло Мельничук, котрий тоді став її настоятелем. – Разом із парафіянами, які його дуже поважали й підтримували, зробив опалення, поклав теплу підлогу, оновив вівтар, жертовник, престол, стіни храму, потурбувався про те, щоб молитва «Отче наш» була написана українською мовою… На церковному подвір’ї спорудив дровітню, котельню, сарай. Якщо щось було потрібно, йому не доводилося довго пояснювати, вистачало сказати: «Адамовичу, треба». У планах хотів і дах храму переробити.
Зауважує о. Михайло, що церковний староста був справжнім господарником не тільки в храмі, а й удома. Мав трактора, худобу, знав, як правильно у полі і зорати, й урожай зібрати. А ще він був неперевершеним рибалкою, мисливцем і грибником.
– Якщо в ставку буде один карась – Вітя його зловить. В лісі один заєць бігатиме – вполює. А один гриб виросте – він його знайде… – з теплом каже священник, для якого Віктор Адамович завжди був його «правою рукою» у всіх церковних справах.
На військову службу Віктора Єфімчука призвали минулоріч у травні, а в червні чоловік вже почав виконувати бойові завдання на Запорізькому напрямку в складі 125-ої окремої бригади ТРО, де був призначений на посаду кулеметника.
– Весь цей час він прослужив фактично на одному місці. Постійно телефонував, переймався тим, як почувається наша мама Віра Онуфріївна, у якої був найстаршим сином. Заспокоював неньку, говорячи, що з ним усе добре, цікавився нашим життям, племінниками, котрих дуже любив, – каже його брат Андрій Єфімчук.
У їхній батьківській родині, де тато помер вже двадцять років тому, виросло 7 дітей – 6 хлопців та дівчина.
– Вітя в Маневичах вивчився на тракториста. Господарював на землі. Жив із мамою та сестрою Наташею, яка їздить на роботу за кордон, тож сільське господарство було на ньому. Багато вирощував зернових, картоплі, городини, у них із матір’ю завжди родили великі помідори та кавуни, – повідує пан Андрій.
– Він постійно був чимось зайнятий, спокійний, зосереджений, зайвого слова ніколи не сказав, і, напевне, за своє життя нікого не образив… Завжди спішив до церкви, намагаючись не пропустити жодної служби Божої, – додають його рідні.
Із палкими молитвами звертався Віктор Адамович до Господа, просячи в нього захисту нашій країні, а потім і сам вирушив її боронити. На війні 11 вересня він зустрів своє 50-річчя.
– Ми йому Новою поштою відправили посилку на ювілей, то він навіть не зміг її забрати. Відзначив його в окопах під обстрілами. Та посилка попоїздила, а потім повернулася до нас назад. Вже потім ще відправляли посилку, то забрав… – скрушно каже Андрій Адамович.
Віктор Єфімчук загинув внаслідок підриву на міні у Запорізькій області. 16 січня його велелюдно в сльозах і скорботі відспівали у Свято-Покровському храмі, який він так любив і так про нього піклувався. В стінах цієї святині назавше лунатиме молитва за упокій його доброї й смиренної душі. Вічна йому пам’ять та спочинок у Бозі! Щирі співчуття рідним і близьким нашого мужнього Героя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Сумщині загинув Захисник з Волині Андрій Янчук
