Волиняни Степан та Євгенія Шевчуки 1 грудня відзначають 70 років подружнього життя. Родина проживає у віддаленому хуторі у селі Лаврів Луцького району. "Вдячне", "благодатне" або "платинове" весілля – дата, до якої й не сподівалися дожити вкупі у здоров’ї та злагоді, – розповіла Суспільному Євгенія Шевчук.
Привітати сімейну пару з ювілеєм прийшли односельчани та соціальна працівниця, яка 15 років допомагає подружжю.
День знайомства та історію кохання, довжиною у сім десятків років, цього дня згадувала сім'я Шевчуків.
"Я сиджу собі з дівчатами, читаю книжку, а тут іде хлопець, молодий гарний і каже: "А можна біля вас сісти. А я йому: "Сідай, чого ж". А далі – а хто б нам цукерок приніс. І дивлюсь – десь подівся мій хлопець. А тоді були такі ж подушечки в какаво, де ж ми бачили їх після войни, а він пішов і приносить їх", – говорить Євгенія Шевчук.
Шлюб подружжя взяло 1 грудня 1951 року, свідоцтво про цю подію зберігають донині, – говорить волинянка.
Виходила заміж Євгенія Шевчук у єдиній сукенці, обручок не мали, гостей на весіллі не було.
"Побачив, сподобалася і до так дотепер" – так про кохану дружину розповідає Степан Шевчук. Зі слів чоловіка, після одруження господарювали та жили самі, разом поділяли і роботу, і відпочинок. У домашньому господарстві, каже чоловік, нині вирощують курей, тримають кота та собаку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Луцьку продають з аукціону мікроавтобус (ФОТО)
"На роботу пішли послє весілля: я монтажніком, слєсарьом, а вона уборщицею в гуртожитку", – розповів Степан Шевчук.
Повінчалася сім'я Шевчуків у церкві, як прожили разом 55 років. Євгенія Тимофіївна показує старі світлини. На них – дочка і син. "Бачиш, який Славік наш хороший? А то наша Людочка. А тут ти мене таку пам’ятаєш? Пам’ятаю, ми ще не були тут розписані", – говорить волинянка.
Шевчуки – однолітки, нещодавно відзначили 92-й день народження. Кажуть: про те, що такий довгий вік прожили разом, не шкодують та сподіваються на Боже благословіння для життя далі.
Допомагає пенсіонерам по господарству соціальна працівниця Наталія Вітер. Каже: онуки і правнуки Шевчуків живуть далеко, в гості – приїздять. Її ж обов’язок – майже щодень допомогти бабусі і дідусеві по господарству.
"Ми знайомі більш як 15 років, дуже в хороших дружніх відносинах, разом працюємо. Вони 20 соток самі не можуть обробити: цибульку посадити, посіяти якогось бурячка, картопельку. В мої обов’язки входить хліба принести, комунальні послуги оплатити, медикаменти, які треба, аптеки немає в селі, треба їхати в місто", – зазначила соцпрацівниця.
Детальніше - у сюжеті Суспільного.
