Віталіна Макарик, поетеса з Володимира-Волинського, автор збірки «Риба хоче»:
- Я з тих людей, які переконані, що поезія – це насамперед не форма, а сутність. Це вміння поглянути на звичні речі з незвичайного ракурсу, розповісти про буденні явища особливими словами. Поезія – це наче алхімія слів, яка народжує нові образи і нові сенси. Справжня поезія звучить свіжо і влучно. Вона пробуджує емоції і змушує уяву працювати.Думаю, без поезії життя було б значно сірішим, а багато нових ідей просто не з’явилися б на світ.
Що змінила у моєму життя поезія? Якщо лишити поза дужками якісь суто формальні речі – перемоги в літературних конкурсах чи публікації, - то, мабуть, основний її вплив у тому, що вона навчила мене уважніше ставитися до слів. Коли ти віршуєш, мусиш максимально влучно підбирати слова, щоб передати ту емоцію, яка росте в твоєму серці, і ті образи, які народжуються у твоїй голові.
Богдан Янович, поет з Володимира-Волинського, автор збірки «Лебедина любов»:
- Мені дуже подобається визначення Ліни Костенко: «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Знаєте, поезія особисто для мене, у наш непростий і меркантильний час в умовах, коли ми всі боремося за виживання є острівцем духовності. Цей острівець робить наше життя кращим, світлішим, надає йому духовного змісту.
Поезія змінила моє життя, можливо я став більше відомий у місті, та й не тільки в ньому. Поезія - це щось таке, що прикрашає наше життя і дає духовне натхнення.
Юлія Фінковська, поетеса з Луцька:
- Поезія для мене – це те, що дозволяє відчувати себе живою. Відчувати під язиком присмаки фраз і речень, насолоджуватися миттю, коли серед ночі, закутана в плед, пишеш щось дуже особливе про когось виняткового. Зачинятися у мушельці і бавитися красивими словами. Усе це найкращі спалахи життя. Недописані вірші – як недоношені діти. Я відчуваю, що ще дуже потрібна їм, тому віддаю усю любов і піклування. А потім відпускаю у світ і страшенно тішуся, коли вони знаходять відголос у чиїхось відчуттях і серцях.
Поезія змінила все в моєму житті, бо саме вона познайомила мене із собою справжньою, гармонійною і дуже щасливою. Відкраяла простір, в якому тільки красиві кольорові поєднання, шум моря, клекіт птахів і дуже багато сонця. А ще подарувала мені найкращого у світі коханого Муза.
Ореста Осійчук (літературний псевдонім - Оршуля Фариняк), письменниця з Луцька, автор роману-фентезі «Айхо»:
- Як би ми не ставилися до поезії, з неї починається наше життя. Принаймні, тих хто ходив у дитсадок. Для мене вірші - то не просто рядки у підручниках. В юності через поезію я пізнавала світ і дозволяла світові пізнати себе. Але з часом проза витіснила поезію з мого життя. Сьогодні я знову пробую на смак вірші. І тішуся з того, що вони «смачні»! Дайте поезії шанс зробити ваше життя смачнішим! Зі святом, друзі!
Оксана Саць, поетеса з Луцька:
- Моя поезія - моя душа. Це мої думки, життя, переживання, таємний куточок мого затишку. Для мене поезія - це ковток повітря, це як кава з шоколадом, який тільки розбавляє смак життя, додає нових кольорів та миті стають яскравішими. Це комфортні теплі вечори. Адже натхнення з'являється тихо із заходом сонця, появою зірок на небі. Звичайно ця гра зі словами змінила мене та моє життя, адже вона приносить нові погляди на певні ситуації. Понурює у свій творчий світ який мене відволікає від банальних думок та стереотипів, я почала черпати натхнення з думок, книжок, картин, спогадів, почуттів, чого раніше не робила.
