У далекому 1969 році 1 червня поєднали свої серця і долі двоє прекрасних односельчан із с. Гута Василь і Оксана Головії. І ось цьогоріч виповнилося 55 років – смарагдове весілля – з того часу, як вони одружилися.
Про це пише газета Ратнівщина.
Сім’я Оксани Глущук спочатку жила на хуторі Середнє. Потім побудували хатину в селі і тут хазяйнували. У сім’ї підростало троє дітей: дві доньки і син. Оксана була найменшою, народилася у 1946 році. Батьки вели підсобне господарство, як і всі сільські жителі: корова, свині, птиця.
Оксана закінчила вісім класів місцевої школи. Пасла корів. Відразу після закінчення школи поїхала з дівчатами на сезонні польові роботи в Харківську область. З наступного року працевлаштувалася у сусідньому тодішньому Локачинському районі на польові роботи в колгосп. Працювала там два роки. Потім їздила на роботу в білорусь.
Василь також із селянської сім’ї. Народився у 1941 році, коли вже тривала війна. У сім’ї було четверо дітей, коли маму з дітьми забрали в гетто. Були там недовго, бо добрі люди із Заболоття допомогли вибратися, але за цей короткий час одна дитина все-таки померла. Батько родини Захар Головій був на війні.
Мати з дітьми повернулася з гетто додому. По-тихеньку налагоджували життя. Тримали корову, свиней, птицю, вівці. Василь закінчив сім класів (останній рік у Гуті була семирічка). З 16 років почав працювати в колгоспі їздовим, потім – на колгоспній цегельні.
У 1962 році його призвали в армію. Відслужив три роки в Німеччині. Коли повернувся, у селі саме організовувалася будівельна бригада з чотирьох чоловіків для будівництва приміщення школи (під керівництвом В. М. Струка). На даний час у цьому приміщенні знаходиться прикордонна застава. У бригаду й пішов працювати. Пізніше очолив будівельну бригаду з 10 осіб у колгоспі. Василь був із них наймолодший. Найперше збудували кормоцех, згодом ще багато-багато будівель. І тепер при нагоді Василь Захарович згадує, скільки праці вони доклади, щоб усе це звести. А зараз болить душа, бо з того побудованого майже нічого не залишилось.
Працювали, десь відпочивали молоді люди. Отак і запала в серце Василеві молода Оксана. Позустрічалися трохи, та й заслав Василь сватів. Відгуляли весілля. На той час бучних церемоній ніхто не організовував. Та й не на часі було це все. Незадовго до весілля доньки помер її тато. Тому зібралися тільки найрідніші, найближчі родичі, привітали молодят з одруженням, пообідали всі разом, та й усе. Пішла Оксана в невістки до сім’ї чоловіка. Жили разом свекруха, її сестра (чоловіки не повернулися з війни) і вони. Жили дружно, ніколи нічого не ділили. У грудні 1970 року у Головіїв народилася донька Надійка, а в лютому Оксана Яківна пішла на роботу до льону на терницю. Працювала до третьої години ночі. Доньку гляділи бабусі. А в 1976 році народився син Віталій. Донька Надія Василівна має свою сім’ю, живуть окремо, працює в школі комірником. Син Віталій мешкає з батьками.
Василь та Оксана Головії мають поважні літа. Василеві Захаровичу – 83 роки, Оксані Яківні – 78. Хоч і переніс чоловік непросту хворобу, проте тішиться життям. Разом пораються на городі, тримають козу, курей. Захопленням усього життя Василя Захаровича було збирати гриби, ловити рибу, та зараз не завжди здоров’я дозволяє натішитися улюбленою справою.
Все своє життя подружжя Головіїв провело в праці. Василь Захарович має біля 40 років колгоспного стажу, Оксана Яківна – 38 років. Бідкається мама, що син Віталій досі не має своєї сім’ї. Та загалом ювіляри мають три внуки, чотири правнуки. Охочі до розмови і приємні у спілкуванні.
Поки було здоров’я, постійно відвідували храм удвох, а зараз Оксана Яківна більше ходить сама. Дуже люблять читати, виписують газети, а особливо «Ратнівщину». Мирно живуть із сусідами, до них приємно заходити в оселю, поспілкуватися. Бог наділив їх любов’ю до людей, терпінням і людською простотою.
Відсвяткували Василь та Оксана Головії своє смарагдове весілля. Позаду 55 років подружнього життя. І, як говорила Оксана Яківна при зустрічі, всього було в житті. Але жіноча мудрість додавала терпіння, вміння прощати, коли потрібно, і прожити в парі такий довгий вік. Мабуть, це і є особистим секретом їхнього мирного подружнього шляху, який разом прокладали з любові, взаєморозуміння, підтримки і терпіння.
Ми, односельчани, радіємо за вас і в цей прекрасний день бажаємо вам миру та щастя, щоб разом з вами дочекатися Перемоги.
Ювілярів у день їхнього весілля привітали діти, рідні, знайомі. З теплими словами вітань до Василя і Оксани Головіїв у сільському храмі звернувся настоятель протоієрей Олександр, подарував букет квітів та ікону Петра і Февронії, які є покровителями благочестивих шлюбів, тепла та затишку родинного. Тож і ми бажаємо вам, дорогі ювіляри, дожити до діамантового весілля.
Ганна ПАНАСЮК
