Верховний Суд України відмовив у відкритті провадження за позовом до Президента Володимира Зеленського про визнання нечинним його указу про розпуск Верховної Ради та призначення позачергових виборів. Законність проведення цих виборів визначатиме Конституційний Суд. Що нас очікує далі? Та яким може бути новий український Парламент?
Про це кореспондент ІА «Вголос» поспілкувався з екс-суддею Конституційного Суду, першим Генеральним Прокурором України Віктором Шишкіним.
Розпуск Президентом Парламенту був законний?
Я не прихильник Верховної Ради останнього скликання. Цей склад Парламенту – найгірший за всі роки незалежності. Він найогидніший, як із погляду професіоналізму, так і з погляду моральних якостей. Але «Платон мій друг, та істина дорожча». З погляду законності, повноваження Верховної Ради були припиненими з порушеннями конституційних вимог.
Норми Конституції є різні за своїм цільовим призначенням: регулятивні, декларативні, інституційні та заперечувальні, тобто ті, які забороняють щось робити. Саме з них треба починати аналіз. Для нашої ситуації – це остання частина статті 90 Конституції, яка забороняє дострокове припинення повноважень парламенту і, відповідно, проводити дострокові вибори до парламенту в останні 6 місяців повноважень ВРУ і Президента.
Дивимось на останню частину статті 90 Конституції через призму строку повноважень Парламенту. Ключовим є визначення дати завершення повноважень чинного парламенту, нормальні вибори до якого мають відбутись, за Конституцією, 27 жовтня цього року. І ось тут ні Конституція, ні закони не можуть прийти нам на допомогу з визначення конкретної дати (число, місяць). Є різні думки і методи щодо пошуку цієї дати.
Частина 1 статті 90 Конституції чітко зазначає, що повноваження ВРУ припиняються у день відкриття першого засідання ВРУ нового скликання. Дуже важно орієнтуватись на цю норму, бо від цієї дати залежить зворотний відлік 6 місяців для президента. Візьмемо для прикладу, що новий президент вступив на пост 20 травня, то він має право на розпуск парламенту (6 місяців) не раніше 20 листопада, але ж це число жодним законом не визначене, це лише віртуальне передбачення.
Колишній міністр юстиції періоду Янучара пан Лавринович порадив орієнтуватись на дату приведення до присяги депутатів цього парламенту. Теж мені порадник, так не можна.
Ми маємо дотримуватись статті 1 Конституції України, що в нас правова держава.
Президент має орієнтуватись лише на ту дату, щодо якої немає сумніву і немає різночитання. Якщо таку дату не можна встановити однозначно, то і не має чого рипатись. Вибори мали б бути все ж у жовтні.
Якщо Конституційний Суд визнає ці вибори незаконними, що тоді?
Те, що ЦВК розпочала підготовку до позачергових парламентських виборів – це правильно. Вони орієнтуються на те правове поле, котре у них є. А це – указ президента. Якщо Конституційний Суд до 21 липня визнав би указ Зеленського незаконним, то тоді підготовка до виборів має негайно закінчитись. Після виборів повернутись назад, навіть якщо буде рішення суду, вже не можна, бо відбулось волевиявлення народу.
Конституційний Суд непередбачуваний, я сам його колишній суддя і часто був у меншості. У 2008 році був прецедент, коли Конституційний Суд сказав, що коаліція складається лише з депутатських фракцій, а вже у 2010 році той самий склад суду на догоду Януковичу заявив, що коаліція може складатися з поодиноких депутатів. Тоді їх суспільство називало «тушками». Тому тут можливо все.
А як щодо призначення люстрованого чиновника з уряду Азарова Андрія Богдана керівником Адміністрації Президента?
Є закони, що містять суто формальні і беззаперечні терміни, серед яких і закон про очищення влади. Мене дивує позиція Адміністрації Президента, яка зараз намагається викрутитися, мовляв, посада не чиновницька, а Богдан нічого погано не робив. Все просто – беремо «закон про люстрацію». І там у пункті 5 другої статті перераховуються посади, котрі підпадають під закон під очищення влади, серед яких і посада Богдана.
Зараз тривають розмови про відставку Генерального Прокурора: Луценка потрібно звільнити?
В Україні вже три роки немає Генерального Прокурора. Цей маразм, який постійно говорить із трибуни Луценко, нічим не підкріплений. Таку посаду повинен обіймати професіонал, а не те, що зараз. До прикладу, я одразу казав, що кримінальна справа проти Савченко розвалиться, жодного топ-корупціонера вони не можуть посадити. Прокурори кричать, що «погані суди», але насправді винна прокуратура, бо саме прокурори не можуть здобути адекватну доказову базу. У Луценка роздутий штат.
Луценко, який прийшов до влади на крові Майдану, нічого не зробив. Не було жодних реформ
Я у 1990 році писав закон про прокуратуру. Тоді у цього відомства були великі повноваження і 7 тисяч співробітників. У Луценка мало повноважень і 14 тисяч співробітників. Навіщо? У мене працювало лише два генерали, зараз їх на кожному кроці. Луценко, який прийшов до влади на крові Майдану, нічого не зробив. Не було жодних реформ. Я вже мовчу про те, що не покарані винні у розстрілі Небесної сотні.
Зараз тривають також дискусії про зменшення прохідного бар’єра до 3%. Як ви до цього ставитесь?
Зменшення прохідного бар’єра у Раду – це питання політичної доцільності. Наш парламентаризм за останніх 28 років пройшов безліч модифікацій: у нас був і 3%, і 4%, сьогодні – 5% бар’єр.
На думку противників, зменшення прохідного бар’єра – це погано, бо тоді у Раду потрапляє велика кількість малих фракцій, можливий хаос. З іншого боку – за зменшеного прохідного бар’єра в нас більше народовладдя, бо тоді ці 3% репрезентують ту кількість людей, що проголосували за невеликі партії. Треба спиратись на те, що доцільно сьогодні. На мою думку, 3% – це доцільніше.
А як щодо системи «відкритих списків» під час парламентських виборів?
Через неправильне філологічне формулювання нової виборчої системи всі чомусь розуміють, що «відкриті списки» – це коли ми бачимо прізвища депутатів, яких партії планують завести у Раду. Тоді у нас завжди списки були відкритими. Людям потрібно пояснювати, що за цією системою за кожного окремого депутата голосують на окрузі, і тоді він потрапляє у Парламент залежно від того, який відсоток він набрав щодо інших колег із партії. Це так звана «німецька формула», яку я пропонував прийняти ще у 2000 році. Тоді у профільному комітеті Ради мене називали мрійником. А тепер через майже 20 років виявилось, що я мав рацію.
Вибори по мажоритарних округах потрібно залишити?
Я сам тричі обирався у Раду по мажоритарному окрузі, але я проти такої системи. Коли б у нас була виборча культура – це можна. Але у нас її немає.
Але депутати відмовились вносити ці зміни у виборче законодавство, на них можна якось впливати?
Український народ може карати політичні сили електорально. Пригадаймо «Партію зелених», які із захисників зелених насаджень перетворились на любителів зелених доларів. Після цього вони більше у Раду не потрапили. Партія Олександра Мороза, яка пішла на угоду з Януковичем, у Парламент після цього більше не потрапила. Ось те, що Зеленський став Президентом України – це теж зробили українці. Ні адміністративний ресурс Порошенка, ні підкуп виборців, ні маніпуляції не врятували ситуації. Від людей багато залежить. Українці повинні стратегічно оцінювати ситуацію. Бо в Парламент фактично проривається друг Порошенка Медведчук.
Кум Путіна Медведчук – друг патріота Порошенка?
Досить патріотичні люди зараз кричать про те, що Порошенко – патріот. У мене натомість виникає питання, а чому ж Медведчук останні п’ять років був на волі? Порошенко тих, хто із ним не згоден, обзиває колаборантами, тоді як реальні колаборанти ведуть успішний бізнес, представляють Україну в Мінському процесі. А цей «мінський договорняк» – це зрада державницьких інтересів України. Чехословаччину поділили на Мюнхенському процесі, Україну намагались – на Мінському. Я не розумію, чому українців усе влаштовує.
«Мінські угоди», які підписав Порошенко, писав Медведчук
Ось мав зустріч із представниками української діаспори, вони мені почали дорікати, що я не підтримав «президента-патріота». Я їм кажу, давайте не обговорюватимемо, хто за кого голосував, я можу довести те, чому я вважаю Порошенка колаборантом. Коли представники діаспори, а серед них були судді та адвокати із США, почали обурюватись, я запитав, чи бачили вони «мінський договорняк». Вони мені заявили, що лише чули, але не читали. А, крім того «договорняка», була ще і декларація чотирьох президентів, яку я називаю «угодою чотирьох поросят» – Путіна, Меркель, Олланда та Порошенка. Так от: у ній Порошенко затвердив ці угоди своїм підписом. А там, між іншим, був 11 пункт, у котрому йшлось, що до кінця 2015 року Україна прийме нову Конституцію. Хто Порошенку дав право обіцяти якомусь там Путіну, що ти приймеш нову Конституцію? Ні Порошенко, ні Зеленський – ніхто не має права змінювати Основний Закон держави. Між іншим, «Мінські угоди», які підписав Порошенко, писав сам Медведчук.
Далі – Порошенко протягнув зміни до Конституції, відповідно до яких українці змушені ходити до суду лише з адвокатом. Це, між іншим, теж давня ідея Медведчука. Він це хотів зробити ще у 2000 році. А хабар суддям Конституційного Суду у вигляді можливості перебувати до 70 років на посаді? Це – знову ідея Медведчука. Її депутати відмовлялись приймати у 2004 році, у 2016 році – її знову протягнули у законі про «судову реформу» Порошенка. За такого розкладу хіба Порошенко може бути патріотом?
Тобто головний «рятівник України від реваншу» може активно співпрацювати з Медведчуком вже у новому парламенті?
Я не довіряв українським соцопитуванням аж до останніх президентських виборів, де були фактично спрогнозовані результати волевиявлення. Зараз ці опитування знову є. І те, що певні політичні сили потрапляють у новий Парламент, – це крах державності. Зокрема, у Раді може опинитись фракція Порошенка, Медведчука, а вони – друзі; ліберально-демократична Тимошенко не зможе їм протистояти, далі – команда «Слуги народу», членів якої ми взагалі ніколи не бачили і не знаємо, чиї вони слуги насправді.
Що може врятувати ситуацію?
Я не член жодної з партій, але, на мою думку, такому Парламенту реально може протистояти лише сильна націоналістична група. Лише націоналісти можуть адекватно протистояти Медведчуку та спробам реваншу. Звичайно, до них також можуть бути якісь претензії, але вони порівняно з претензіями до інших політсил несуттєві і, на моє переконання, про них зараз усім свідомим патріотам потрібно забути. Бо, отримавши бюлетень, ми передусім повинні думати про те, як рятувати Україну.
