На світлині молода жінка у традиційному вишитому українському строї.
Фото розміщене на сторінці фейсбук Державного історико-культурного заповідника "Стародавній Володимир"
1917 рік м.Володимир
Голова покрита хусткою. Відсутність листя на деревах вказує на холодну пору року. Та й жінка взута у чоботи. Це або пізня осінь, або рання весна. Очевидно, що жінка йде до церкви, адже саме до храму було прийнято одягати красиву вишиту сорочку. Рукави сорочки вишиті великими узорами. Поверх сорочки - камізелька, ймовірно також вишита.
Жінка одягнута в спідницю, з дрібним принтом (або квіти, або горошок). Поверх - фактух.
Фартух вважають одним з найбільш архаїчних елементів одягу. По суті - це шматок тканини, який пов’язували поверх стегнового вбрання або просто на сорочку. Він був обов’язковим елементом жіночого традиційного народного вбрання. Фартухи були, як і буденними, так і святковими. У будні фартухи були вкрай необхідними, щоби захистити сорочку чи сіпдницю від бруду, а на свято - скоріше декоративним елементом. Доволі часто фартухом називають запаску або передник.
Окрім практичного значення фартух мав певну цікаву особливість. Дівчинка одягала його після того, коли у неї починалися регули (місячні). Тобто це була ознака перетворення дівчинки на дівчину.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ретросвітлина: молодь з волинського села Пузів з портретом Тараса Шевченка
