«Хороші росіяни» намагаються пояснити, що співчувають російським мобілізованим чисто по-людськи. Адже ці люди заслуговують на співчуття: вони примусово загнані в армію й кинуті помирати майже без їжі, одягу та спорядження. Тому їм допомагати, мовляв, є природним потягом співчуття, проявом загальнолюдських цінностей.
Чому так відбувається, написав публіцист, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар.
«По-перше, є юридична сторона справи. Агресія є „матір'ю військових злочинів“, з неї випливають всі решта. Не було би агресивного вторгнення — не було би вбивства цивільних, ґвалтувань, мародерства тощо. З юридичної точки зору наказ брати участь в акті агресії є злочинний наказ, виконання якого не можна пояснити на побутовому рівні „мені сказали, я побіг“. Міжнародне законодавство засуджує агресію та вважає будь-яку допомогу армії агресора співучастю у злочині.
По-друге, є моральна сторона справи. Війна переключає фронтову мораль у режим чорно-білого. Всі, хто з того боку зі зброєю, — військові злочинці, вбивати яких правильно і з точки зору моралі, а не лише права. Поняття довоєнного чи післявоєнного часу не підходять для часу війни. Доводиться обирати, кому ти співчуваєш, — солдатам армії агресора чи солдатам і цивільним країни, що стала жертвою агресора. Співчуваєш солдатикам? А цивільним, яких катували, не співчував? А дітям, яких викрали, відірвавши від сімей? Дуже вибіркове співчуття, і це добре розкриває суть: співчуваєш російським мобілізованим, бо вони „свої“, а не через загальнолюдські цінності».
По-третє, вважає аналітик, є практична сторона справи.
«Якщо ти співчуваєш російським мобілізованим, бо їх жалко, помирають ні за гріш, то що ти зробив, щоб врятувати цих людей? Може, активно зривав мобілізацію, пояснював, як ховатися і тікати? Може, координував спроби протестів? Ах, ні? Ну тоді це просто фальшиве святенництво. Ось вам, хлопці, в'язані носочки, будете помирати з теплими ногами. Причини такої поведінки зрозумілі: медіа не хоче втрачати авдиторію, а авдиторія поки що підтримує війну. І тут ми доходимо до головного — до моменту морального вибору. Якщо ти журналіст, редактор, видавець — у тебе є моральний вибір. Зайняти жорстку антивоєнну позицію, втрачаючи аудиторію. Або танцювати з бубном навколо неї, розуміючи, що рано чи пізно твої танці призводять до того, що ця аудиторія почне вмирати. Але це буде потім. Як каже тюремна культура, „помри ти сьогодні, а я — завтра“. Можна вивезти людей з росії, але вивезти з них росію (а саме — тюремну культуру) набагато важче. Я неодноразово закликав ділити росіян не на хороших чи поганих, а на корисних, шкідливих та неважливих. Журналісти незалежного медіа є загалом корисними. Але не шукайте хороших. Російські „ліберали“ є найбільшим ворогом України після путіна».
