Не кожен українець може дозволити собі придбати гарний одяг чи взуття з фірмових магазинів – дорого або просто шкода віддавати кругленьку суму. А дешеві одноразові речі з Китаю теж не всім хочеться замовляти. От і доводиться шукати щось цікаве на секонд-хенді.
«Волинські Новини» вирішили завітати в один з луцьких секонд-хендів, аби на власні очі побачити, що відбувається в найшаленіший для магазину день – день оновлення товару.
Полювання
7:59, вівторок. Важливий день для мисливців поношеного одягу – день оновлення товару. До відкриття секонду залишається хвилина. Біля дверей зібралося до півсотні людей. Хтось прийшов сюди ще о 6:00, аби стати в чергу. Усі вони штовхаються. Таке враження, що ці люди ненавидять одне одного. Дух суперництва зводить нанівець усі намагання не втрачати контроль. Найважливіше для них – зайти першими. Для перекупників це – наче марафонський забіг. У повітрі – запах поту, брудного одягу і чиїхось парфумів. Буде гаряче. І на вулиці, і в середині магазину.
Асортимент на цьому секонді оновлюється щотижня – у вівторок. На речах цінників немає. Тут усе продають на вагу. У день завозу найдорожча ціна – 217 грн за кг. У середу кілограм коштуватиме на 30 грн менше. У четвер – ще дешевше. І так щодня. В останній день ціна впаде лишень до 20 грн за кг. Правда, і вибір буде вже не такий.
8:00. Всередині магазину чутно, як охоронець повертає ключ. Він ледь встигає відскочити від дверей, як шалений натовп проривається всередину. Я тільки встигаю дивуватися, як швиденько і вправно бариги загрібають товар. Їм вистачає кілька секунд, щоб роздивитися чи немає дефектів. Вони бігають по залу, як навіжені, штовхаються, перебирають вішаки, одяг падає просто на підлогу і там валяється. Працівникам буде над чим попрацювати наприкінці зміни. Дехто свариться за лахи. Інші лише заздрять, коли бачать гарну знахідку в руках у іншого покупця.
У кожного перекупника своя спеціалізація. Наприклад, жінка у чорному загрібає жіночі жакети та куртки, двоє хлопців вправно перебирають усе взуття, ще одна жінка купує близько 20 пар жіночих джинсів.
Десь о 10:00 полювання закінчується. Перекупники ретельно оглядають товар, засмучуються, коли бачать ґанджі, а тоді важать знайдене, запихають у пакети, які лежать одразу біля ваги, і прямують на касу. Їх тут впізнати нескладно: нахабні, пихаті, самовпевнені, знають кожен куток магазину.
Вони перетворюють магазин у балаган. Тут усюди – безлад. Однак продавчині та охоронець не роблять їм зауважень. Таке враження, що усі вони добре знайомі. Новачків теж видно здалеку – невпевнені, соромляться розглядати товар, а коли виходять за двері – дивляться, чи ніхто не помітив.
Прийшов на годину, а згаяв під дня
Ближче до обіду тут стає значно тихіше і не так людно. Продавчині більше не чатують біля роздягалок, а сідають перепочити на кріслах.
– Вранці тут треба пильнувати. Люди часто крадуть. Ховають речі у сумки, піддягають майки та футболки під кофти. Не знаю, що спонукає їх до цього: брак грошей чи крадіжка приносить їм таке задоволення? Вже і вартує та річ не так і дорого, можна ж купити, – працівниця лише розводить руками і кудись іде.
– Залишила тобі шматок торта і бутерброди. Піди перекуси, – дивиться уже не на мене, а на свою колегу. Та прямує до каси й вмить ховається за дверима підсобки.
Тут життя вирує на повну. Для відвідувачів час летить дуже швидко: прийшов на годину, а згаяв пів дня.
Можна знайти на секонд-хенді не лише одяг та взуття, а й друзів. Я й оглянутися не встигла, як якась жіночка уже підшукала мені пару до босоніжок.
– Беріть, не пошкодуєте. Шкіра. Я у цьому добре розбираюся. Прийшла вибрати туфлі для дочки, – каже жіночка, а сама продовжує копирсатися у ящику із шлапаками. Мабуть, колись вона торгувала взуттям на ринку.
В один момент розумію, що психологія натовпу впливає і на мене. Розглядаю речі і думаю: і це мені потрібне, і те, а ці шорти обов’язково візьму – таких у мене ще немає.
– О, дорогенька, та ви переплюнули свого чоловіка. У вас 18 речей, а у нього – 12, – каже мені працівниця магазину, коли стою у черзі до роздягалки. І ми уже втрьох заходимося реготом.
Перепродаж в інтернеті
Лучанкам Тані та Ірі – по тридцять. Почали продавати одяг в інтернеті одразу після закінчення університету. Сплавили кілька суконь. Чистий прибуток тоді склав 500 грн.
– І тоді я подумала: дві таких сукні, кілька курток і можна не ходити на роботу, – зізнається Таня. – Розумієш, ми отримуємо кайф від цієї роботи. Тут присутня інтрига, авантюра. От йдеш на улов і вже дорогою налаштовуєш себе захопити найкраще.
Спершу дівчата спеціально їздили на секонди до Києва та Львова. Вони кажуть, що там можна було знайти майже нові, або й зовсім нові брендові одяг та взуття. Після закупок поверталися до Луцька, прали, прасували, а тоді продавали. Однак кілька років тому і на луцькі секонди почали завозити нічим не гірші речі. Якщо добре пошукати, можна знайти і кросівки New Balance, і куртки Stone Island і The North Face. Багато хто не бачить сенсу платити за сукню $100, якщо їх можна купити у дівчат за $35. Після полювання на одяг найважливіше – гарні фото. Фотографували речі дівчата на столі чи на підлозі. Поруч ставили гарні вазони чи глянцеві журнали. Потім почали фотографувати на собі. Адже на людині річ має зовсім інакший вигляд.
– Раніше продавали одяг у «Вконтакте», але коли його заборонили, торги впали. Зараз маємо сторінки у Instagram. Виставляємо речі на OLX, продаємо на сайті Shafa, – каже Іра. – До цього ми обидві працювали в банку. Нудно. Ніяких тобі розваг: сварливі клієнти, гречка в лоточку й вода в кулері – і так цілий день. Тут усе інакше. Ні з чим не можна порівняти задоволення, коли знайшов щось круте. Купив за 200 грн, продав – за 1000 грн. А потім ти вже не можеш зупинитися.
