Вручення відзнак відбулося 25 жовтня 2018 року в сільському Будинку культури села Старий Чорторийськ, – інформує власкор «ВолиньUА».
Це стало справжньою подією для прадавнього поліського села, яке колись було містечком. Урочистості відбувались у переповненій залі місцевого Будинку культури. Відрадно, що серед глядачів було багато школярів та молоді, місцева інтелігенція, представники патріотичної громадськості Старого Чорторийська та навколишніх сіл.
Для вручення відзнак, окрім Олександра Пирожика, до Старого Чорторийська прибули Почесний голова Братства ветеранів ОУН і УПА імені полковника Клима Савура Василь Кушнір, станична УПА міста Луцька Марія Ткачук, ветеран УПА Антон Костюк, громадський активіст із Нововолинська Зосим Колбун, заступник голови Маневицької районної організації ВО «Свобода» із селища Колки Ярослав Мосейчук та інші.
Свободівці Олександр Пирожик та Ярослав Мосейчук вручили срібну та бронзову відзнаки Лицарів ОУН і УПА завідувачу шкільним музеєм села Старий Чорторийськ Олені Байцим та директору школи Оксані Брик. Вручаючи відзнаки, Олександр Пирожик передав персональні вітання волинянам від голови Координаційної ради з вшанування пам`яті нагороджених лицарів ОУН та УПА Миколи Посівнича зі Львова, який зважив на його відповідне клопотання.
Зі слів Олександра Пирожика, Микола Посівнич погодився з думкою представників Старочорторийської громади, що це сприятиме дієвому національно-патріотичному вихованню підростаючого покоління, учнівської молоді, дасть змогу організовувати сюди поїздки та екскурсії з багатьох віддалених від обласного центру поліських сіл та районів області. Тим більше, що Яків Лисий – уродженець Старого Чорторийська, і саме неподалік цього села – місце героїчної загибелі повстанця.
Нижче подаємо історичну довідку про життя і діяльність повстанця Якова Лисого та обставини його загибелі, яку підготував місцевий історик і краєзнавець, мешканець Старого Чорторийська Іван Чеб.
Лисий Яків Івкович народився у 1912 році тоді ще у містечку Чорторийськ. З розповідей старожилів відомо, що він з малих літ виростав розумним, кмітливим, а особливо був небайдужим до науки. Не дивно, що у юнацькому віці Лисий Я.І. стає активним членом Чорторийської філії Луцької «Просвіти». Про це, наприклад, свідчить поіменний список її членів, що зберігається у Волинському обласному держархіві. Відомо також, що він перебував у польському війську, де дослужився до чину капрала.
З вибухом німецько-радянської війни, як палкий патріот Соборної Держави та член ОУН, Лисий Яків свідомо стає на шлях збройної боротьби за її відновлення. В документах архіву УСБУ в області є різні дані про його перебування в лавах УПА. Звичайно, що спочатку він був рядовим бійцем. Але його військові здібності досить швидко помітили, та доручили організувати окремий загін. Не дивно, що майже всі бійці цього загону були уродженцями Чорторийська. В лавах УПА Лисий Яків перебував під псевдонінами: «Ярослав», «Павло», «Павко», «Воля».
Після розгрому на початку листопада 1943 року Колківської республіки, загони УПА змушені були змінити свою дислокацію. Нове призначення отримав і Яків Лисий. Зі своїм загоном він вирушає під Голоби, де очолює районний провід ОУН всього тодішнього Голобського району.
Після звільнення області від німців, радянська влада всі свої сили кинула на боротьбу з повстанцями. І, як відомо, результат не забарився. Вже в січні 1945 р. до рук органів НКВС потрапляє командир Військової Округи «Турів» Юрій Стельмащук, а в лютому цього ж року в бою гине командир УПА-Північ Роман Клячківський. Полягло в боях чимало й рядових бійців УПА. Поніс втрати і загін «Ярослава». Під кінець 40-х років він зі своїми вояками перебирається в рідні лісові масиви.
Лисий Яків Івкович загинув на початку 1951 року. Саме тоді наближалися Різдвяні свята, і «Ярослав» дозволив місцевим хлопцям піти до своїх сімей. З ним залишився лише 17-річний односельчанин Колбун Олексій Онисимович. Спочатку вони переховувалися в клуні на одному з хуторів під Великою Осницею. Але, щоб не наражати господарів на небезпеку, Яків Лисий та Олексій Колбун таємно перебралися до заздалегідь підготовленого схрону в лісі під селом Куликовичі.
Наразі й досі залишається загадкою, хто ж усе-таки зрадив «Ярослава». Подейкували, що це міг бути житель хуторів, що знаходилися біля сусіднього села Новосілки. Цілком можливо, що до підлої зради міг долучитися і один із його бійців, що був відправлений додому на свята.
Але факт залишається фактом: 9 січня 1951 року криївку оточили енкавеесівці. Зачувши крики з вимогою здатися в полон, Яків Лисий із пістолетом в одній руці, та з невеличким уламком дзеркальця в іншій, спокійно вийшов до ворогів. Ті не стріляли, бо мали наказ за будь-яку ціну взяти його живим. Тоді слово першим узяв «Ярослав» і звернувся з промовою до радянських солдатів. Ті стояли, як заворожені, а промовець весь час поглядав в уламок дзеркальця, яке тримав в лівій руці, контролюючи, таким чином, ситуацію в себе за спиною.
Очевидно, що в когось із нападників не витримали нерви і той почав обходити «Ярослава» зі спини. Підпустивши енкавеесівця на близьку відстань, він несподівано поклав руку з пістолетом собі на ліве плече і майже впритул вистрілив в нього. А далі, вигукнувши «Слава Україні!», наступну кулю Яків Лисий пустив собі в скроню. Так само в криївці застрілився і Олексій Колбун. Ці деталі стали відомі з розповідей двох осіб, що брали участь у цій військово-чекістській операції.
Як розповідали старожили, їхні тіла були доправлені в селище Колки (тодішній райцентр), де мертвих фотографували. Де Яків Лисий та Олексій Колбун поховані – й досі невідомо.
На превеликий жаль, не збереглося також жодної світлини «Ярослава». Не дали результатів і пошуки в архіві УСБУ у Волинській області.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Напад на волинського адвоката: потерпілий з дружиною в лікарні
