День Героїв або Свято Героїв — щорічне свято в Україні, встановлене на честь українських вояків — борців за волю України, передусім лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської Доби, гайдамаків, опришків, січових стрільців, вояків Армії УНР, ОУН-УПА, а також Героїв Небесної Сотні та сучасної російсько-української війни.
Про це повідомляє «armyinform».
Дата 23 травня була вибрана не випадково…
Ідея свята виникла у середовищі українських націоналістів. Уперше офіційно його запровадили постановою ІІ Великого Збору ОУН, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові: «Обов’язуючі організаційні свята є: свято соборності 22 січня, свято Героїв революції дня 23-го травня і День боротьби 31 серпня».
Дата 23 травня була вибрана не випадково – у травні за суперечливих обставин загинув ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський. А 23 та 25 травня були вбиті лідери українського визвольного руху Євген Коновалець та Симон Петлюра.
Довідково. Євген Коновалець був природженим лідером. У 27 років, з’явившись у Києві після російського полону, він створив і очолив одну з найбоєздатніших частин армії Української Народної Республіки – формацію Січових стрільців, яка відіграла вирішальну роль в багатьох критичних ситуаціях: під час січневого більшовицького заколоту в Києві у 1918-му, антигетьманського виступу Директорії, а також під час боїв 1919 року.
Євген Коновалець став своєрідним «містком» між двома поколіннями учасників боротьби за незалежність: тими, хто боровся в 1917-1921 і тими, хто повстав у 1940-і.
Свято Героїв під час Другої світової війни та після її завершення відзначали учасники визвольного руху
Цього дня члени та юнацтво ОУН проводили закриті святкові зібрання. Кімнату, в якій відбувалися подібні заходи, прикрашали прапорами та портретами Міхновського, Коновальця та Петлюри. Передбачалося дотримання певного церемоніалу, складовими якого було вшанування пам’яті полеглих героїв хвилиною мовчання, зачитування наказу крайового Провідника, виголошення коротких промов та складання присяги новими членами організації. Такі сходини зазвичай тривали до пів години. Для широкого загалу, де було можливо, відбувалися «масові» святочні зібрання. А біля могил місцевих героїв збиралися люди, співали Гімн України, марш «Зродились ми великої години», виголошували промови.
«Точно о 8.30 вечора в дні 23.05 мають дзвонити дзвони у всіх церквах, – йдеться у «Інструкції ОУН у справі святкування 23/5. Свято Героїв Революції». – Могили прибрані квітами, зі стрічками національними і організаційних кольорів. З хвилиною биття запалити довкруги могили 4 великі смолоскипи, які мають горіти цілу ніч. Національний Прапор вивішений на могилі через цілий 23/5 і 24/5. Організаційний Прапор [прапор ОУН] вивішений лише в часі святочного зібрання. Біля Могили стоїть весь час святочно зібрана почесна сторожа з хлопців і дівчат».
Цей день був особливим і у середовищі української діаспори, яка популяризувала тяглість української військової традиції та героїзм воїнів від часів Давньої Русі, козаччини до двадцятого століття, наводячи приклад Української Галицької армії, Січових Стрільців, Армії УНР, ОУН та УПА. Пам’ять про полеглих героїв, знакові битви вони вважали потужним мобілізаційним та патріотично-виховним чинником, який мотивував до боротьби за незалежність наступні покоління.
Герої Небесної Сотні та сучасної російсько-української війни
Після 1991 року свято стало набувати популярності, особливо у Західній Україні. Наразі воно не є офіційним, але традиція вшанування героїв 23 травня міцнішає. Особливо, з огляду на те, що нині українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави.
Довідково. Юрій Вербицький – Герой Небесної Сотні. Він був жителем міста Львова. Науковець-сейсмограф. Не цікавився політикою, але після початку протестів на Майдані взяв відпустку за власний кошт і приїхав до Києва. 21 січня він потрапив під обстріл гумовими кулями. Одна куля потрапила йому в око. Через поранення Юрія госпіталізували в офтальмологічне відділення однієї з лікарень Києва. У той же день з приміщення лікарні його викрали разом з активістом Ігорем Луценком. Обох катували. Згодом Ігоря Луценка бандити відпустили живим, а Юрія повезли вбивати. Тіло чоловіка було знайдено 22 січня біля лісопосадки в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами численних тортур.
Юрію Вербицькому було 50 років… 21 листопада 2014 року йому присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
З 2014 року до списку Героїв вносять імена захисників України, які сьомий рік поспіль захищають Україну від російського агресора.
Довідково. Василь Тарасюк— український військовослужбовець, лейтенант Збройних Сил України. Учасник російсько-української війни. Позивний «Тайфун». Герой України, лицар ордена «Народний Герой України». Під час війни закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з відзнакою, факультет бойового застосування військ. За рейтингом випуску був третім, і маючи право вибору, обрав для подальшої служби бойову 72-гу бригаду. Випуск в Академії відбувся 28 лютого 2016-го, а вже 16 березня молодий лейтенант разом із товаришем по Академії лейтенантом Андрієм Верхоглядом приїхав у район бойових дій в місто Волноваху, призначений командиром взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади (в/ч А2167, м. Біла Церква). Через три дні лейтенант Тарасюк вже тримав оборону на териконах біля окупованого Докучаєвська, між Новотроїцьким і Миколаївкою, брав участь у своїх перших боях.
У квітні того ж 2016 року батальйон вивели з району АТО. З 27 червня по 8 липня 2016 брав участь в міжнародних навчаннях Rapid Trident у Старичах. У вересні військовослужбовці повернулись на Схід і в жовтні заїхали на позиції в районі Авдіївки. Рота Тарасюка зайняла оборону правіше від промзони — на «Царській охоті». Тут у бою він і дістав перше поранення в ногу уламком міни калібру 82 мм, прикриваючи товаришів вогнем з АГС. Поїхав у шпиталь на перев’язку й одразу ж повернувся на передову. Іншим разом Тарасюк з двома бійцями переганяли БМП на нову позицію, і в машину влучив снаряд. Усі члени екіпажу зазнали контузії, але повернулись до БМП у вогні, в якій були боєприпаси, і загасили пожежу, щоб запобігти вибуху.
29 січня 2017 бійці штурмової групи 1-го батальйону 72-ї бригади взяли позицію «Алмаз» в авдіївській промзоні, де раніше був опорний пункт противника, і підняли над нею Український прапор. Вони назвали її на честь загиблого в бою командира штурмової групи Андрія Кизила — «Орел». Після цього п’ять днів там були шалені бої, але 1-й батальйон Утримав позиції.
«Тайфун» не тільки брав участь у розробці всіх операцій, він керував боями безпосередньо в бойових порядках роти. Під час запеклих боїв у промзоні Авдіївки в перші місяці 2017 дістав три осколкові поранення і чотири контузії. Особисто підбив танк Т-72 противника з СПГ, вступивши з ним у вогневу дуель. Командування частини двічі представляло молодого офіцера до звання Герой України.24 серпня 2017, під час параду до 26-ї річниці Незалежності України, Президент України вручив лейтенанту Тарасюку Золоту Зірку Героя України.
Усі українські герої різні за віком, світоглядом і соціальним статусом. Проте об’єднує їх одне – любов до рідної землі!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 23 травня. Цей день в історії: День морської піхоти України
