Попри розголос справ і обіцянки правоохоронців та представників влади, журналісти, які постраждали у часи Євромайдану, наголошують на нерозслідуваності нападів та непокараності злочинців.
Про це 19 лютого 2018 року повідомляє
сайт «Українські новини».
У Національній спілці журналістів України констатують, що і на четверту річницю найбільших жертв у часи Революції Гідності відсутні прецеденти покарання за жорстокі побиття журналістів. При тому, що у період з листопада 2013-го року по лютий 2014-го року трапився 271 інцидент побиття журналістів.
Показові справи, якими звітувала Генпрокуратура та Адміністрація Президента, розсипаються, а свідчення постраждалих журналістів ігноруються, - зазначає голова НСЖУ Сергій Томіленко. – Маємо ганебні вироки причетному до вбивства В’ячеслава Веремія Крисіну, виправдання міліціонерів, що жорстоко побили черкаського фотокора Ігоря Єфімова та нові обіцянки про пріоритетність майданівських «справ честі».
У НСЖУ звертають увагу на те, що рік тому було підготовлено спеціальний звіт «Жертви безкарності», присвячений журналістам, які постраждали на Майдані та у регіонах під час виконання професійного обов’язку. Та жоден із понад двадцяти журналістів, чиї детальні історії були оприлюднені у звіті, не відзначає, що зрушення у розслідуванні справ за останній рік відбуваються.
Вже втратив надію, що ця справа коли-небудь буде закінчена, - зізнається фотокореспондент Ігор Демченко, який втратив зір, коли від вибуху світлошумової гранати на ньому розплавились окуляри. – Сильно впав зір на здоровому, правому, оці. Нещодавно уже власним коштом ще раз зробив операцію на хворому лівому. Зараз, маючи такі проблеми зі здоров’ям, якось і не до розслідування.
У справедливе правосуддя і покарання винних не вірить і ніжинський фотожурналіст Ігор Волосянкін, який постраждав аж тричі: 1 грудня під час подій на Банкові, 19 січня на Грушевського та 18 лютого на Інститутській. Тоді отримав низку травм: струс мозку, контузію, вибухом світлошумової гранати пошматувало ногу, «беркутів ці» кийком розтрощили кістки на руці…
Всі детальні свідчення надав ще кілька років, тож не бачу сенсу ходити на засідання й витрачати свій час, - зазначає пан Ігор. - А розслідуваннями майданівських побиттів зараз вже й не цікавлюся – то на Сході України був, то тут на місці роботи вистачає.
У сучасній правоохоронній системі розчарований і Станіслав Козлюк, який на Майдані працював для вечірньої стрічки новин «Українського тижня». Постраждав у перші дні Революції – ще у листопаді. Слідкуючи за резонансними подіями, пов’язаними з нападами на працівників ЗМІ, Станіслав відзначає, що нині ситуація далеко не на користь журналістів.
Є чимало випадків нападів на знімальні групи під час виконання, постраждалі надають відеозаписи, де чітко видно, що і як відбувалося. Та чомусь нашим правоохоронцям цих доказів виявляється замало. Справи затягуються, недорозслідуються, розвалюються в судах, - говорить Станіслав Козлюк. – А вироки, які призначаються у ході найрезонасніших справ, часом просто вражають своєю цинічністю. От хоча б взяти справу Крисіна: за причетність до вбивства журналіста В’ячеслава Веремія – кілька років умовно. Закони, спрямовані на захист прав журналістів у нашій країні є, та діють вони, на жаль, вибірково. Певні люди їх використовують у власних інтересах, але так не має бути.
Довідково. За даними аналітичного звіту НСЖУ, за час Революції Гідності серед 271 журналіста, що були побиті, найбільше нападів, крім Києва, було у Харкові, Черкасах, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі та Криму. Крім того, за цей період зафіксовано 14 нападів на редакції медіа, 9 арештів та затримань, 31 випадок погроз працівникам медіа фізичною розправою.
