Короткі окопні нотатки.
Спочатку довга спікеріада збила темп військової допомоги США Україні, а тепер перспективи її продовження вчасно і в достатніх обсягах захмарюються заявами нового спікера Палати Представників США Джонсона про необхідність розділу пакетів допомоги Ізраїлю і Україні.
В Європі прогнозовано і очікувано Угорщина і нове керівництво Словаччини заморожує надання України допомоги у 50 мільярдів. Китай демонстративно відмовляється надсилати представників на черговий раунд обговорення формули миру в Україні на Мальті. Зрештою, Північна Корея надала Росії більше боєприпасів за короткий термін, ніж Захід спромігся виготовити за рік. Я лиш про те, що міжнародна ситуація загострюється, а світ мінливий.
Союзники - це добре. Але наш головний союзник і опора - ми самі. Колись ми мали традиційних союзників татар. Дуже потрібних. Але союзники мають властивість «зраджувати», бо вони одружені передусім на власних інтересах. А ще більше про те, що навіть якщо нам би не допомагав ніхто, ми все одно б билися. І будемо битися. Ворога не так лякає міжнародна допомога. Він розуміє, що світ рано чи пізно втомитися і забуде, ворог боїться, що ми ніколи не втомимося і не забудемо. Боїться що його різатимуть кухонними ножами і забиватимуть палками. Від щойнонародженого немовляти до найстарішої людини.
Нинішня пауза в міжнародній допомозі і кавалерійська лобова атака Росії на фронті має одну мету - зламати в нас віру в перемогу, зробити нас поступливішими, піти на чергові перемовини про «оманливий мир». Повірте Путін потребує передишки більше, ніж ми. А ми потребуємо згуртованості більше, ніж коли. Україна потребує для фронту чоловіків і жінок. Століттями життя розкидала нас по світах. Хто має в собі сили має вернутися і битися.Хто має в собі серце має вийти на вулиці своїх країн і заставити почути про Україну. Голоси Мільйони українців (нащадків українців) мусять достукатися до владу своїх країнах від Сілви до Папи, під вікнами республіканця Джонсона має стояти постійний пікет.
Так держава, постколоніальна Мачуха десятками років не згадувала про нас, але вас потребує країна Мати. Час перейти країні повністю на воєнні рейки. До закінчення війни. На державному, місцевому особистісному рівні. Жодної бруківки, стадіону, жодних пафосних весіль і нічних клубів. Нам не дають грошей союзники, назбираємо по копійці самі. «База проста». Ми битимемось і не капітулюємо за будь-яких умов. Ти слабкий коли надієшся на когось, ти сильний коли сподіваєшся лиш на себе.
З 16 чоловіків колишніх однокласників - на фронті лиш двоє. Варто ще двом вилізти з-під спідниць - гарантована і ротація. А ще додатково двом і перемога буде швидше. Всеодно ж колись витягнуть за ноги і поставлять до стінки вороги. Комусь не хочеться їхати на війну, то війна приїде до них. Позбавлять честі, заставлять плакати, проситися і здохнути як собака, або стати Іудою. Країна потребує уряду національної єдності. І країна потребує національної єдності. Вся країна, кожен має працювати на перемогу. Має бути нульова толеранція до зрадників і ворогів. Повна зневага до ждунів, і «ценемоявійна». Жорстке покарання тих, хто намагається заробляти на війні. Тотальна підготовка всіх до спротиву.
Країна сильна союзниками, а непереможна духом. Афганістан має мало союзників, але багато духу. Їм мало хто допомагає, але всі бояться напасти. В цій фазі війни тре проявити характер і впертість. Робити через не можу. У нас просто не має вибору, ми мусимо перемагати. Загалом прекрасний час. Коли не має дурної надії на когось, надією стаєш ти. Коли в тебе забрали право на мирне життя, тобі дали можливість на героїчне. Тільки великі виклики породжують великих людей. Тільки великі люди будують великі країни. А на менше ми просто не погодимося…
Юрій Сиротюк, боєць 5-ої окремої штурмової бригади, заступник голови ВО "Свобода"
