image
25 Квітня 2022 | 08:54

Спогади 90-річної волинянки про святкування Великодня

Мирослава Іванівна - полячка, усе своє доросле життя прожила у м. Володимирі. Була прихожанкою костелу Іоакима та Анни. На жаль, померла у минулому році, але встигла поділитися з нами безцінними розповідями.

Про це пише наукова співробітниця ДІКЗ «Стародавній Володимир» Орися Вознюк.

Науковиця розповідає, що пані Мирослава щороку телефонувала в заповідник і просила прийти до неї за свіжою порцією спогадів до чергової книги. Її спогади ніколи не повторювалися, попри поважний вік. Мирослава Іванівна прожила більше 90 років, мала чудову пам’ять, запрошувала до себе на день народження. Щороку його святкувала. Коли дзвонила завжди казала: «Прийдіть до мене, я ще не все розказала».

Її дитячі спогади про Великдень говорять самі за себе. Свято - це завжди смачна їжа, яка особливо смакує в тяжкі роки і, звичайно, нова сукенка та туфельки.

Уривок з книги спогадів «Володимир, яким ми його пам’ятаємо. Людські долі».

Перед великими релігійними святами завжди був піст. Люди і так не розкошували, але й не голодували. Перед самим постом до Пасхальних свят був так званий «тлустий» четвер. Це був останній день, коли можна було їсти жирне. В цей день завжди пекли пончики. Мачуха замішувала дріжджове тісто, формувала пончики, в середину клала вишні і смажила у великій кількості олії. Потім викладала на тарілку і зверху посипала цукровою пудрою. Найсмачніше їх було їсти зі свіжим молоком. Також в цей день робили налисники.

Пам’ятаю Пасхальні свята, коли була ще зовсім малою. Ми з мачухою прибирали та вимивали в хаті. Тато забивав кабана і смалив його на соломі. Все м'ясо акуратно розбиралося і замочувалось у маринаді. Тато готував велику металеву бочку без дна і робив на подвір’ї коптильню. На гачки підвішували шинку, бочки, ковбаски. Не загортали в полотно, так копчене м'ясо довше зберігалося. Для коптіння заготовляли дрова тільки з фруктових дерев. Тато весь час пильнував вогонь, щоб не був завеликий. Як тільки полум’я більшало, то трошки присипав землею. Запах розносився на всю околицю.

Перед святом батьки їздили бричкою до Луцька собі за обновками. Мачуха купувала собі плаття, а батько – новий костюм. Могли собі дозволити придбати хороше взуття до свята. Я завжди чекала Пасху, бо на це свято мені купували нове плаття, нові туфельки, шкарпетки і бантик. На цей раз справили краківський костюмчик. Рожева блузка, рожева спідничка - розшиті кольоровими вузенькими і широкими стрічками, темно-синя камізелька з золотими зубчиками. На голову приготували рожевий бант. До свят купували в Несвічі пасхальні відкритки. Батько підписував і я несла їх родичам, а вони мені передавали свої для батька.

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Head html

Вас також може зацікавити