На День Конституції до Києва Вероніка Лук’янович із Льотничоого Зимнівської громадиїхала разом з мамою Анною та дідусем Володимиром, молодший братик Андрій залишився вдома. В цей день під час урочистого засідання Верховної Ради її мама отримала з рук президента орден «Герой України». Зірку золотого кольору мав носити на грудях її тато танкіст – Олександр Лук’янович. Він один з тих, хто ціною власного життя зупинив російську навалу на підступах до Києва.
Про це пише газета Слово правди.
І ось в залі під куполом лунають слова: «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народовіприсвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» Лук’яновичу Олександру Володимировичу, солдату, посмертно».
Отримувати нагороду разом з мамою йде і Вероніка, у неї своя місія – дівчинка вручає президенту подарунок.
– Знаєте, нас усі питають, що донька подарувала Володимиру Зеленському, – розповідає Анна Лук’янович. – Веронікам вручила президенту браслет з бісеру. Оскільки її тато був танкістом, то на браслеті є танк та герб України. Кольори бісеру спеціально підібрали зелені чи такі піксельні, аби нагадували про військову форму.
У цей день у парламенті бувй Головнокомандуючий ЗСУ Валерій Залужний. Він охоче фотографується з Веронікою, якій ще рости і будувати цю країну за яку поліг її тато.
Вероніка дуже пишалася своїм татком, з яким полюбляли кататися на велосипедах. А коли у її друзів щось ламалося, казала, що її тато все відремонтує та приводила їх до нього, і він все лагодив.
В мирному житті Олександр працював електриком на залізниці. Захищати Україну рвався ще у 2014 році, коли почалася війна на Донбасі. Та на роботі надали бронювання, оскільки був хорошим фахівцем. Та й у сім’ї чекали поповнення. Втім, у вересні 2021 року Олександр підписав контракт із ЗСУ. Служив у 14-й ОМБр.
24 лютого Олександр у складі колони військ їхав обороняти Київ. Уже наступного дня його телефон не відповідав.
Його побратим Максим, якому пощастило вижити після важких поранень, розповів, що вони отримали наказ висуватися на позиції. І коли прибули на місце, їм назустріч виїхали два ворожі танки. Зав’язався бій, ворогу вдалося підбити їхню техніку, але Олександр зманеврував і дав відсіч. Нерівний бій тривав понад дві години. Екіпаж танка Олександра Лук’яновича знищив близько тридцяти одиниць ворожої техніки. Здавалося, найгірше позаду. І саме у цей момент вдарила авіація.
«Кажуть, час лікує. Неправда. Я ніколи не змирюся з втратою мого Саші. Як і ніколи не пробачу вбивцям його смерті. Вони забрали не лише у мене чоловіка, а й сина у батьків, тата у дітей. Маленький Андрійко хоча й не пам’ятає тата, але я часто показую його світлини, і він, дивлячись на них, знає, що це його татусь. Маленька донечка досі малює для нього малюнки, і коли приїжджаємо на кладовище, залишає їх на могилі. Біль втрати не стих, але я мушу бути сильною заради дітей, і попри випробування, які траплятимуться на моєму шляху, вірити, що все буде гаразд. Бо так сказав мій Саша», – зізналась в одному з інтерв’ю Анна.
