Спершу побив приятеля до напівсмерті, потім - задушив, а вже після смерті зламав йому ребра. Скоро буде рівно три роки, як священник УПЦ МП з особливою жорстокістю вбив свого знайомого. Судова тяганина у цій справі триває досі. Торік убивцю засудили до 8 років позбавлення волі, проте він досі не відбуває покарання, а перебуває під особистим зобов'язанням з'являтися до судових засідань, оскільки триває апеляційний розгляд. Родичі загиблого кажуть, що засідання вже декілька разів переноситься з різних причин, а вбивця продовжує дебоширити і пити.
Про це розповів виданню ВСН брат вбитого Роман Стаднік.
«Згідний з тим, як все було, але не з тим, що вбив»
Все почалося 28 квітня 2020 року, коли й трапилася трагедія – тіло 52-річного Олександра Стадніка знайшли у лісовому масиві «Гола Берла» поблизу села Мельники Ковельського району (на той момент – Шацького) з ознаками задушення.
У переддень жахливої події, 27 квітня, у тодішнього настоятеля Свято-Аннівського храму УПЦ МП в селі Мельники Петра Границького, який і вчинив вбивство, був день народження.
Роман Стаднік каже, що брат зі священником приятелювали, могли, як кажуть, і 50 грамів випити.
«У цей день він зателефонував брату і сказав, що йому потрібна допомогти повантажити колоди. Сам він живе у Гаївці, там всіма правдами й неправдами різали ліс на пилораму в Мельники. Брат пішов допомагати: коли до нього телефонували друзі, то відповідав, що якби знав, що так наробиться, то не погоджувався б.
Його сусідка з Гаївки будується в Мельниках: між вулицями дали ділянку, де колись були колгоспні поля. Чи та сусідка зателефонувала, щоб дати «могорич» за день народження, чи як там було, не знаю, але брат велосипедом поїхав на ту новобудову», - розповідає пан Роман.
За свідченнями будівельників і родичів жінки, які там тоді були, розповідає Роман Стаднік, священник прийшов раніше, а його брат - згодом. Одні казали, що вони випили пляшку, інші – півтори, хтось казав, що дві. Після завершення роботи всі зібрали свої інструменти і поїхали повечеряти у «Лісову пісню», а наступного дня мали їхати додому. Олександр Стаднік лишився зі священником, і, як потім встановило слідство, у них була ще з собою горілка у пластиковій півторалітровій пляшці.
Це, як і те, що вони продовжили сидіти там, каже брат вбитого, було доведено проведеними слідчими експериментами. Проте священник мав інші версії, які чи не щоразу змінювалися.
Роман Стаднік зауважує, що спершу священник зізнавався у вчиненому вбивстві, проте після того, як з’явився адвокат, «пішов у відмову».
Він каже: «На тому місці були знайдені недогризки, пляшка. Він згідний з тим, як все було, але не з тим, що вбив».
«Коли його (вбитого - ред.) знайшли - дуже сильно була побита голова, руки і передпліччя - видно, брат захищався. Було 7 чи 8 великих крововиливів. Патологоанатом казав: якби він лишився живим, то був би несповна розуму. Смерть настала від асфіксії. Зі слів лікаря, він ще пів години лежав побитий, а потім був задушеним. Вже мертвому йому зламали 8 ребер», - каже брат вбитого Олександра Стадніка.
Роман пригадує, що дружина брата телефонувала йому о восьмій годині вечора - тоді той відповів, що скоро буде вдома, проте ні о дев‘ятій, ні о десятій він не з‘явився, слухавку теж не піднімав. Згодом молодшого брата відправили подивитися, чи не лишився Олександр переночувати, бо часом таке бувало. Слухавку він знову не піднімав, але згодом відповів священник, який сказав їхнє приблизне розташування.
Священник був неконтрольованим, зауважує він, 5 поліцейських не могли його «впакувати», бо «брикався» і пручався.
Потім почалися суди, які тривають досі
На кожному із судових засідань, пригадує Роман Стаднік, священник говорив іншу версію розвитку трагедії. Каже, на запитання судді «чому зламані ребра?» відповів: «Я зателефонував до Каті (так звати маму вбитого, - ред.), вона сказала, що той не зможе допомогти, бо ребра поломані, але він прийшов, проте стояв для підстрахування».
Суди тягнулися через допити усіх свідків, деякі з яких вже були в іншому місті.
«Тягнулося-тягнулося, коли був рік, то мав би бути вже вирок, - каже Роман Стаднік. - На той день виявилося, що суддя захворів, потім знову перегляд. То адвокат не прийшов, то ще щось трапилося».
У жовтні 2022 судом було винесено вирок: 51-річного священника УПЦ МП Петра Границького засудили до 8 років позбавлення волі.
«Він (священник, - ред.) думав, що буде брехати, а йому за це нічого не буде. Відразу брехав, що вони розійшлися: він пішов, тут йому зателефонували і запитали, де Саша, через це повернувся і побачив його під березою. Суддя запитував: «А в якому він стані був? Побитий?», - а він: «Ні, не побитий, але йому стало зле, тому я його до берези поклав, у нього з носа кров пішла». Словом, ніс різну нісенітницю», - зауважує брат вбитого.
Після винесеного вироку прокуратура подала апеляцію, оскільки не погоджувалася з ним, бо на думку прокурорів за цей злочин призначили надто м'яке покарання.
Засідання апеляційного суду мало відбутися у березні, але не з‘явився адвокат священника. На наступне, зі слів брата вбитого, прийшов і священник, і його адвокат, першому наче стало зле і він втік з коридору суду. Наступне буде вже у червні.
Реакцію апеляційного суду брат вбитого Роман Стаднік не розуміє і каже: «Якщо йому погано, то викличте швидку допомогу, заключення ж має якесь бути».
Сам священник за три роки судових засідань сидів у СІЗО в Маневичах лиш пів року, звідки його привозили на суди. Згодом стільки ж мав домашній арешт, нині - під домашнім зобов‘язанням продовжує жити вдома.
«Те особисте зобов’язання триває досі. Він собі ходить в селі, пиячить, дебошить далі. Минулого року одного надурив, що йому потрібні гроші, - той дав десь 150 тисяч гривень. Одного – на 150 тисяч, іншого – на 120 тисяч. Це ж суди, на адвокатів потрібні гроші. В сусідки позичав – вона у поліцію подала, то ще когось надурив і віддав, а тому зараз приходять папери з банку, щоб віддавав. Він ходить по селі і хвалиться, що йому ніхто нічого не зробить», - розповідає Роман Стаднік.
Чоловік чекає наступного засідання апеляційного суду, яке повинне відбутися у червні, і сподівається на справедливе рішення за тяжке вбивство.
