На сторінках «Вісника+К» розповідають про те, як люди у селах вирішують перейти у лоно Православної церкви України. На жаль, дуже рідко їхнє бажання розірвати зв’язки з московською церквою підтримують священники. Звідси у селах боротьба за храми. І навіть сварки у сім’ях та образи на сусідів. У Черську Маневицької громади місцевий священник Андрій Послєдов рішення людей підтримав.
І газету випускав, й іноземних мов навчав
Андрій Послєдов у Черську людина авторитетна. До його думки і слова люди прислухаються. Адже він один у двох іпостасях – священника і вчителя. Каже, що й одне, й інше – його покликання та мрія з дитинства. А виріс Андрій Послєдов у Цмінах у багатодітній сім’ї. У мами й тата було п’ять синів і п’ять доньок. Андрій – найстарший.
– З бабусею Марією з дитинства ходив у церкву у Великій Ведмежці, у Цмінах тоді храму ще не було, – розповів отець Андрій про свій шлях до служіння у церкві. – Отець Петро звернув на мене увагу і взяв прислуговувати. З того часу виникло бажання бути священником. Хоча священнослужителів у родині ніколи не було. Коли закінчував дев’ятий клас, батько питав, чи не хотів би у Сарненський педколедж поступати. Але на той час я вже для себе все вирішив. «Закінчу середню школу, а тоді піду на батюшку вчитися», – говорив. Коли отримав атестат – повіз документи у Волинську духовну семінарію.
Після чотирьох років навчання митрополит Волинський і Луцький Ніфонт рукопоклав Андрія Послєдова на священника. А 29 серпня 2004 року відбулася його перша служба у селі Черськ тоді ще Маневицького району – просто на вулиці, біля храму, що тільки будувався. Люди церкву зводили всім селом.
Приїзд молодого священника став справжньою подією для невеликого поліського села. Він і газету духовну став видавати, і хор дитячий організував. При ньому, звісно ж, була добудована Свято-Іллінська церква. А ще місцеві дітлахи охоче бігали до батюшки займатися англійською мовою. Тоді керівник місцевої дев’ятирічки Світлана Булік запропонувала: «Ідіть, батюшко, вчитися, візьмемо на роботу». Тож коли Андрій Послєдов отримав диплом вчителя іноземних мов, став викладати німецьку як другу іноземну. І не лише у Черську, а й у сусідніх Троянівці та Бережниці. Каже, було й таке, що 30 годин мав. На уроки їздив спершу на велосипеді, потім на скутері. У церкві він був батюшка Андрій, а в школі – Андрій Олександрович. Зараз вчитель німецької ще є завучем у Черській школі – замінює колегу, яка пішла у декрет.
Семінаристи мріяли про незалежну церкву
Перехід разом з громадою у лоно Православної церкви України для настоятеля храму в Черську відбувся не спонтанно. До цього він пройшов довгий шлях – читав, аналізував, думав.
– Ми, коли вчилися у семінарії, багато думали, розмовляли про нашу автокефалію. Але тоді церковна верхівка говорила, що якщо її оголосять, то від’єднаються єпархії на сході та півдні України, тому краще не змінювати статус, – розповів отець Андрій. – Сьогодні це може здатися дивним, але коли предстоятелем рпц вибрали кирила, багато хто був впевнений, що українській церкві дадуть автокефалію. Тоді чомусь вважали кирила дуже прогресивним. Ми помилялися. І коли у 2018-му Вселенський патріарх Варфоломій запропонував вирішити в Україні питання розколу та надати українській церкві Томос про автокефалію, у мене була надія, що наші єпископи відгукнуться, адже кожному з них надіслали запрошення на Об’єднавчий собор. Думав: нарешті, дочекалися – об’єднаємося всі й матимемо свою незалежну церкву. Та наші єпископи знову заговорили про те, що не всі підтримають такий крок і від’єднаються, перейдуть в підпорядкування рпц. Я і тоді, і зараз думаю: та хай би від’єднувалися! Тоді б вони були офіційно російською церквою, а ми – українською. Бо тепер, коли рпц анексує єпархії УПЦ на окупованих територіях, ніхто серед єпископату не протестує. І вийшло, що ми тоді не могли просити автокефалію, бо ті від’єднаються, а тепер УПЦ автокефалії не має, і ті єпархії від’єдналися. На превеликий жаль, ми не скористалися можливостями, які мали для створення єдиної помісної української церкви.
– А чому Ви після надання Томосу не відразу приєдналися до ПЦУ?– запитую.
– Я живу тут не один рік, і тоді розумів, що люди були до такого кроку ще не готові. До того ж і я особисто, і ми усі ніколи не відчували себе складовою московської церкви – були завжди українською, – каже. – Я очікував на рішення нашого єпископа. Якби він доєднався до ПЦУ, як, наприклад, митрополит Вінницький Симеон, я б з радістю його підтримав. А в цьому випадку, я вважав, що перехід мали ініціювати самі люди.
З початку війни став правити українською мовою
Все змінилося після 24 лютого 2022 року. Ієрей Андрій Послєдов став одним із тих, хто поставив свій підпис під листом, який ініціював священник із Дніпропетровщини Андрій Пінчук. У ньому закликали засудити і покарати кирила гундяєва (патріарха московського) за його підтримку війни в Україні. А людям у церкві батюшка сказав, що пора починати правити українською мовою. Після їхньої згоди сам став перекладати з церковнослов’янської служебник, тропарі, літургію. Євангеліє пожертвували випускники Черської школи 2022-го року. Перша служба у Черську українською відбулася у Хрестопоклонну неділю, наприкінці березня 2022 року.
– Спочатку, – каже отець Андрій, – було незвично, та людям сподобалось, бо багато стало зрозумілим. На Страсному тижні на винесенні і похованні Плащаниці богослужбові тексти по-особливому торкалися серця.
А незабаром в родину Андрія Послєдова надійшла страшна звістка – на Харківщині у бою загинув молодший брат Віталій.
– Того дня в Троянівці ми відспівували загиблого воїна Олексія Вацика. А я все про Віталіка думав, погане передчуття було. Приїхав додому – отримав повідомлення: брат загинув, – згадує.
У рідні Цміни старшого лейтенанта Віталія Послєдова привезли лише через місяць. Серед тих, хто його відспівував, був і брат полеглого ієрей Андрій. А також священники із кліру як УПЦ, так і ПЦУ.
– У перші місяці великої війни багато хто із священників, і я в тому числі, чекали, що ми відділимося від москви, бо вони чинять не по-християнськи. Відновили би спілкування з Вселенським патріархом. Вже було б легше ПЦУ та УПЦ спілкуватися, був би крок до об’єднання. Священники писали звернення до єпископів про ініціювання Собору і вирішення цього питання. Собор зібрали, та, на жаль, сталося не так, як гадалося. Наші єпископи зробили пів кроку – і зупинилися. Зі статуту москву прибрали, але остаточно не відділилися. Вирішили чекати закінчення війни. Яка цьому причина – переконання чи гроші – я не знаю, – розповів отець Андрій.
Люди У Черську довго виношували питання переходу до ПЦУ. Остаточний перелом настав, коли росіяни вбили їхнього земляка Сергія Медведюка.
– До мене підійшов батько загиблого Василь Герасимович: «Коли ми вже нарешті вийдемо з московської церкви?» Я сказав: «Збирайте збори». Спочатку пояснив людям, що в Україні є дві канонічні православні церкви. Обидві мають апостольську спадкоємність, обидві – українські, але відрізняються вони підпорядкуванням: УПЦ має зв’язок зі світовим Православ’ям через москву (її сприймають у світі як частину рпц), а ПЦУ має Томос про автокефалію від Вселенського патріарха, – розповів отець Андрій.
Голосування у Черську було таємним. Аби кожен вчиняв по совісті і щоб не було свару в сім’ях. Більшість, 119 чоловік зі 155, вирішила перейти у лоно Православної церкви України. До них приєднався і настоятель храму Андрій Послєдов. І хоч він не заперечує, щоб у місцевій церкві службу проводив і священник УПЦ (бо ж будували всім селом), люди поки ходять молитися у сусідню Троянівку. І шукають для служб хату.
Ну а в Свято-Іллінській церкві Черська на Благовіщення цього року вперше правили службу за новоюліанським календарем.
