Президентська виборча кампанія 2019 року в Україні добігає фінішної прямої. Які її особливості, чи варто вірити соціологам, чи існує ризик проросійського реваншу, наскільки потужним є вплив олігархів на вибори, чим пояснюється дивне захоплення частини електорату коміком Зеленським і хто вийде у другий тур. Про це у розмові з заступником декана історичного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Тарасом Літковцем.
- Відзначте основні особливості виборчої кампанії 2019 року. Чи стали вони для вас несподіванкою?
- Нічого несподіваного для мене не сталося. Для знищення політичних конкурентів використовувалися всі без винятку методи: від шантажу до підкупу. Брудні технології стали невід’ємною складовою виборчого процесу. Але все це не нове. Так у нас було ще з 90-х років минулого століття. Справа в тому, що виборча кампанія віддзеркалює стан моральності суспільства. Яке суспільство, така й політика.
Що було несподіваного на цих виборах? Я прогнозував, що буде 30 чи 35 кандидатів у президенти. Але їх виявилося аж 44. Про існування половини цих кандидатів у президенти навіть я почув вперше. А якщо взяти пересічних українців, то з 44-ох вони вперше почули прізвища десь 35-ти кандидатів. Засилля технічних кандидатів, які впевнені в тому, що можуть очолити найбільшу державу Європи, вражає. І це говорить про нашу низьку політичну культуру.
Реєстрація кандидата у президенти з прізвищем та ініціалами Юлії Тимошенко, підкуп виборців, скандали, які сплановано вибухають якраз напередодні виборів у найвищих ешелонах влади – все це яскраві риси виборчої кампанії 2019 року. Думаю, попереду, перед самим фіналом, нас ще чекають нові сюрпризи.
- Наскільки об’єктивною є передвиборча соціологія?
- Соціологія – це наука. Соціологічні опитування мають право на існування і поширені в усіх цивілізованих країнах світу. Найбільші українські соціологічні служби, які з 90-х років наймаються за величезні гроші для екзитполів, моніторингу суспільної думки та уподобань виборців, загалом об’єктивно відображають настрої в країні. Адже це їхній авторитет і їхні гроші. Щоб переконатися в цьому, варто подивитися результати виборів на сайті ЦВК і результати соціологічних передвиборчих опитувань. Похибка буде в межах 2,5 – 3%. Єдину суттєву помилку соціологи зробили у 2012 році, коли давали ВО «Свобода» 5 чи 6% на виборах у Верховну Раду. Але партія набрала тоді більше 10%.
Я розумію скептицизм деяких кандидатів у президенти, які не хочуть вірити соціології. Але соціологи опитують не просто кілька тисяч людей. Є таке поняття як вибірка, коли обирають саме тих людей, кого потрібно: за віком, статтю, місцем проживання. Тому я вірю соціології. Коли вийшла значна розбіжність між результатами екзитполів у 2004 році на виборах президента і даними ЦВК, почалася помаранчева революція. Велика похибка між соціологією та результатами виборів може вилитися соціальним збуренням.
- Чи існує зараз ризик реваншу проросійських сил?
- Вісім кандидатів у президенти нічого не кажуть про війну на Донбасі і про повернення Криму. Вони усі проросійські, які свою сутність маскують «миром за будь-яку ціну». Я хотів би, щоб реваншу не було. Спілкувався з представниками ОБСЄ, спостерігачами з США і Канади, поляками і німцями. Вони всі впевнені, що перемоги проросійських сил не буде. Але мені здається, що вони трошки ідеалізують українське суспільство і трошки відірвані від українських реалій. Все ж таки така загроза існує. Четверте місце у рейтингу кандидатів у президенти стабільно посідає Юрій Бойко, який презентує вчорашню Партію регіонів і не приховує своїх симпатій до Москви.
Арабська приказка гласить: «Чи правильно ти живеш? Чи достатньо сильно тебе ненавидять твої вороги?» Усі російські федеральні канали щодня присвячують ток-шоу передвиборчій кампанії в Україні. Серед тих, кого ненавидять у Росії, є кандидати з першої п’ятірки чи шестірки. Водночас на російському телебаченні ніколи не критикують кандидатів від «Опозиційного блоку». Ризики реваншу існують, але й Україна не така, яка була у 2013 році. Якщо раптом новий президент буде робити кроки як Янукович з угодою про асоціацію з ЄС, народ вийде на вулиці і не буде мовчки терпіти.
- Яка роль олігархів у виборах 2019 року?
- Вплив олігархів зберігається і посилюється. Наш народ, на жаль, спокійно сприймає олігархізацію України. Всі знають 8 – 9 найбагатших олігархів, їх прізвища, якими телеканалами володіють, які мають підприємства і впливи. Навіть не дуже відомі політологи розуміють, хто фінансує того чи іншого кандидата у президенти. Чиї гроші і звідки вони беруться. Але оскільки українці не роблять правильних висновків, впливи олігархів на політику зростають. Давайте поглянемо на країни, де панують олігархи. Це більшість країн Африки і Латинської Америки. Держави, де панує олігархія, живуть бідно. З олігархатом у Європі боряться понад 50 років простим чином: розмежовують владу і політику. У нас же від місцевого до загальноукраїнського рівня бізнес і політика зливаються в одне ціле. Частина кандидатів йдуть у місцеві ради, у парламент і навіть балотуються у президенти, щоб лобіювати свій бізнес або прикрити кримінальні справи. Корупція – одна з фундаментальних основ олігархату. Корупцію ми не можемо подолати, бо в нас олігархи при владі. А олігархів не можемо здолати, бо корупція. Як в українській приказці: «Чому бідний – бо дурний, чого дурний – бо бідний».
- Що вас розчаровує у виборчій кампанії?
- Мене багато що розчаровує. Розчаровує, що не можу впевнено сказати: голосуйте ось за цього кандидата, тому що він дійсно хороший. Всі мають гріхи і огріхи, дрібні грішки в минулому. Щоб їх побачити, не треба залазити у біографію. Достатньо проаналізувати діяльність кандидатів за останні 10 – 15 років. Хто в якій партії був, хто його фінансує, як він голосував у Раді Національної Безпеки і Оборони, коли анексували Крим, як виступав кілька років тому і за кого. Тому кандидатів багато, а вибрати по суті немає з кого. Це як у радянському магазині легкої промисловості. Заходиш, а там полиці завалені товарами дуже дешевими, а вибрати то і нема з чого. На цих виборах щось схоже. З найгіршого доводиться обирати найкраще. Немає того вождя нації, який згуртовував би більшість українців.
Ще одна річ, яка мене дуже розчаровує: українці, як і на минулих виборах, готові продати свій голос за енну суму грошей. Скільки людям не пояснювали, що вони продають набагато більше, ніж голос і потім будуть розплачуватися за свою несвідому поведінку – до багатьох не доходить. Українці досі ведуться на популістичні гасла і масово за них голосують. Тому у програмах кандидатів все найкраще проти всього поганого. Їхні обіцянки дуже часто протирічать одна одній. Наприклад, підвищити зарплати лікарям і вчителям, військовим і поліції, а з іншого боку знизити податки. Але якщо бюджет буде менший, то звідки візьмуться гроші на бюджетників? Або: підняти важку промисловість Сходу і Півдня, а через пару пунктів – небесно-голубі екологічні заклики. Але якщо розвивати важку промисловість без модернізації, стан навколишнього середовища значно погіршиться.
Під час виступів та на зустрічах з виборцями кандидати часто вдаються бо обману та перебільшень. Дуже цікаво слідкувати за тим, скільки неправди сказав кандидат за тиждень виборчої кампанії. Але хіба нормально людині, яка претендує очолити державу, обманювати своїх громадян?
- Як ви вважаєте, кого ми побачимо у другому турі виборів?
- Моя думка, що це будуть двоє з трійки: Зеленський, Порошенко і Тимошенко. Хто саме – важко сказати. Однак я більше схиляюся до думки, що це буде Зеленський і Порошенко.
- Чим пояснюється дивне захоплення частини електорату Зеленським?
- Тільки двома речами. По-перше, голосують не так за нього, як проти інших політиків, які 20 років при владі. По-друге, електорат плутає образ актора в кіно з реальною людиною. Зеленський у відомому фільмі «Слуга народу» грав образ президента. Але це ж не означає, що актори, які грають роль пілотів, є чудовими льотчиками. Про Зеленського як про політика нічого сказати не можна. Він як літак, який ніколи не літав. В нього немає уяви як вирішувати гострі питання української політики: питання мови, міжконфесійні проблеми, зовнішнього курсу України і куди їй рухатися. Він думає, що з Путіним можна домовитися мало не по телефону про мир.
У нас політика стає естрадно-гумористичним жанром. А жанр гумористичний стає політикою. Вони переплітаються і українці сприймають цю викривлену реальність як щось цілісне. Але вона абсолютно неорганічна.
- Чи прогнозуєте ви масові фальсифікації або акції протесту внаслідок результатів виборів?
- Ні, не прогнозую. Не буде масових, організованих в межах держави фальсифікацій. Що таке масові фальсифікації? В Україні приблизно 30 тисяч виборчих дільниць. Масові фальсифікації мають відбуватися хоча б на половині з них. Якщо їх і пробуватимуть робити, то це буде на мінімальній кількості дільниць і не набуде масового характеру. Цьому заважатимуть численні громадські організації, преса і самі ж громадяни. Але поодинокі випадки на рівні районів, міст та областей можливі.
Я не передбачаю масових протестних акцій після завершення виборів. Хто програє, той звичайно скаже, що все сфальшовано. А хто виграє, скаже, що все чесно. Єдине, за що я переживаю – незначна перевага одного з кандидатів, котра становитиме менше 1%. Тоді почнуть перевіряти результати на окремих виборчих дільницях, що може привести до тривалої судової тяганини.
Спілкувався Петро Герасименко
