Щойно Україна проголосила незалежність, до села Княгиничі Рогатинського району приїхав незнайомий дідусь з онуком. Те, що він розповів сільському голові, вразило усе село. Тоді, у 1991 році, незнайомець навідався лише до однієї хати, звідки пішов просто до голови сільради. Те, що він розповів сільському голові, пізніше вразило усе село. Тоді навіть старожили не здогадувались, що у Княгиничах у післявоєнні роки працювала підпільна штаб-квартира Головнокомандувача УПА Романа Шухевича.
Про її історію – у проекті Укрінформу «Точка на карті».
«КОРОЛЕНКО»
Музей «Конспіративна кімната Романа Шухевича у Княгиничах» відкрили у 2007 році, до століття від народження керівника Проводу Організації Українських Націоналістів в Україні, Головного командира Української Повстанської Армії, генерала-хорунжого Романа Шухевича.
Музей облаштували у трьох кімнатах, які свого часу в будинку умовно називали «Короленко». Ініціатором створення цього музею став Любомир Полюга, який і розповів українцям історію підпільної штаб-квартири.
Усе почалося вересневого ранку 1946 року. До будинку в Княгиничах, де тоді проживали поштар і місцевий війт, прийшли дві жінки. Вони попросили для тимчасового перебування кімнатки у старому будинку. Отримавши дозвіл, жінки відразу взялись облаштовувати помешкання.
«Це були підпільниці Галина Дидик і Катерина Зарицька. Насправді, вони шукали тимчасове житло для командира УПА, в якого було слабе серце і хворіли ноги, через що Роман Шухевич більше не міг переховуватись під землею. За два тижні сюди приїхали двоє охоронців: Левко і «Зенко». У них було особливе завдання: облаштувати в одній із кімнат криївку, яка б мала послужити схованкою у разі небезпеки. Наприкінці жовтня Роман Шухевич тричі постукав ось у цю шибку (показує – авт), біля якої тоді росла кукурудза, а за нею стояв загін НКВД. Жінки, почувши умовний знак, відчинили вікно.
Командир УПА приніс зі собою літературу, радіоприймач і зброю. Оселився він у третій кімнаті.
Тут досі зберігається друкарська машинка, на якій працював Шухевич», - розповідає завідувач Музею «Конспіративна квартира Романа Шухевича у Княгиничах» Ірина Горленко.
Поруч із командиром УПА, у сусідній кімнаті, залишились проживати Катерина Зарицька та Ольга Ільків із маленькою донькою Дзвінкою. Біля них тулилась і «господиня» - Розалія Коцур. Аби не викликати жодних підозр, Катерина Зарицька отримала наказ: привезти зі Львова «чоловіка» для Ольги Ільків. Так сюди прибув Любомир Полюга, який погодився на цю роль. Пізніше Роман Шухевич дозволив підпільникам зробити в Рогатині «подружнє фото», аби про людське око українське подружжя виглядало цілком правдивим. Ця світлина і досі висить на стіні у квартирі «Короленко».
«Усі вони проживали тут дуже бідно, кожний мав своє підпільне ім’я. Ольгу Ільків кликали у селі «Роксоланою», Катерину Зарицьку - «Марцунею», Любомира Полюгу – «Богданом», а Романа Шухевича у селі знали, як Василя. Люди вірили, що то переселенці з Польщі. «Василь» майже не виходив з будинку. На зв'язок виходили або жінки, або охоронці, або ж Любомир Полюга. Він був не лише побратимом, а й другом сім’ї Шухевичів. Саме він забирав доньку Романа Шухевича Марійку та сина Юрія з інтернату в Чорнобилі. Таке серйозне завдання могла отримати лише дуже близька і перевірена людина», - каже Ірина Горленко.
ЛІКУВАННЯ І ЛІКВІДАЦІЯ
У квартирі «Короленко» Роман Шухевич переховувався 9 місяців. Увесь цей час підпільники жили за особливим розпорядком, який залежав від конкретної ситуації.
Молились разом щодня: вранці і ввечері. Вдень Розалія Коцур постійно працювала за швейною машинкою у другій кімнаті, поглядаючи у вікно.
Інші жінки, готуючи їжу на кухні, теж ретельно стежили за територією. Напоготові у кімнаті Шухевича була облаштована криївка, де лежала зброя.
Біля неї стояв мішок з картоплею. Усі знали: її треба висипати на ляду, якою замикалась криївка, у випадку, якщо вона таки знадобиться командиру УПА. Нині Музей Романа Шухевича повністю відтворює інтер’єр того часу.
Серед особистий речей командира УПА тут зберігається його головний убір, бритва та відзнака.
Ірина Горленко розповідає, що криївкою у Княгиничах Роману Шухевичу не довелося скористатися. Командир УПА діяв дуже обережно. Лише одного разу довелось ризикувати через власне здоров’я.
«Шухевича сильно боліло серце. Любомир Полюга, маючи кілька курсів медичного університету, розумів, що консультація лікаря командиру є вкрай необхідною. Тому й вирішили йти до Ходорова. Загін НКВД, що постійно стояв майже «під носом», змушував до ретельної конспірації. Чорною тлущею намастили командирові руки , одягли його у старі штани, сорочку, капелюха, зробили горба. Так у вигляді старця Шухевич добрався до лікаря. Повернення тоді було щасливим», - розповідає Ірина Горленко.
Саме у Княгиничах Роман Шухевич мав дати дозвіл на друк статті до відзначення п’ятиріччя Української Повстанської Армії. З Ходорова текстовий матеріал передавав кур’єр. Принести статтю до Княгиничів доручили Катерині Зарицькій.
«Це було 21 вересня 1947 року. Коли Катерина Зарицька підійшла до Ходорова, відчула, що за нею стежать. Кадебісти намагалися її затримати. Жінка почала стріляти. Офіцера було поранено. Сама підпільниця випила отруту. Вже у шпиталі її таки врятували, а потім відправили у тюрму», - зазначає керівник Музею.
Не дочекавшись Зарицької у Княгиничах, Роман Шухевич зрозумів: щось пішло не так. На другий день командир відправляє у Ходорів на розвідку Ольгу Ільків. Там вона дізнається про арешт товаришки, тоді командир УПА приймає рішення – негайно ліквідувати цю квартиру.
«Разом із Любомиром Полюгою ввечері Роман Шухевич вирушає на Перемишляни. Там на нього чекала інша підпільна штаб-квартира. Головнокомандувча УПА Любомир Полюга залишив у селі Грімне, де була оунівська криївка. Звідти Полюга мав повернутись до Княгиничів, аби забрати жінку з дитиною з підпільної квартири «Короленко», - розповідає Ірина Горленко і додає, виконати наказ командира «Богдан» не встиг.
СОРОЧКА, ВИШИТА РИБ’ЯЧОЮ КІСТКОЮ
У селі Грімне Любомир Полюга востаннє бачив командира УПА. Повертаючись до Княгиничів, у Рогатині, на залізничній станції, після довгої дороги він знесилено задрімав. Коли прокинувся, побачив двох міліціонерів. Втеча, поранення і тюрма – це все, що пам’ятає в той день «Богдан». А далі – голодування, катування і довгі роки каторги в Інті (Комі АРСР). У Незалежну Україну він повернувся лише в 1991-му, з великим бажанням - приїхати до Княгиничів і розповісти усю правду про квартиру «Короленко» та свого командира.
«Любомир Полюга приїхав сюди і розповів усю історію цього будиночка, який з 1956 року став приміщенням сільської амбулаторії. Коли селяни з сусіднього Загір’я та Княгиничів довідались, що відбувалось тут у 1946-му році, вирішили створити музей Романа Шухевича. У 2004-му році громади двох сіл та Братство ОУН-УПА власними силами створили меморіальну дошку Головнокомандувачу УПА, освятили її і взялися за відновлення квартири «Короленко».
Щойно музей відкрився, отримав у дарунок сорочку Любомира Полюги, яку йому вишила дружина риб’ячою кісткою, коли подружжя відбувало покарання у тюрмах за націоналізм», - пригадує Ірина Горленко.
У музеї Романа Шухевича зберігається посуд і лампи, якими користувались тоді оунівці. Поряд - світлини, документи та вишивки жінок-підпільниць, які вони створювали у казематах, куди потрапили за свою відчайдушну боротьбу за Україну. Катерина Зарицька відбула 25 років таборів суворого режиму у Володимирській тюрмі. Стільки ж радянська влада присудила і Галині Дидик, яка була з Романом Шухевичем до останнього його дня.
«Галина Дидик чекала Романа Шухевича у Білогорщі. Коли до хати увірвалися енкаведисти, вона прагнула подати знак командиру УПА. Але не встигла. Щойно Шухевич зайшов до хати, почув голос незнайомців і все зрозумів. Аби не потрапити живим у руки ворога, Роман Шухевич сам вистрілив собі у скроню. Це було 5 березня 1950 року», - зазначила Ірина Горленко.
Щороку музей Романа Шухевича у Княгиничах відвідує до 5 тисяч людей. Сюди їдуть з усіх регіонів України. Повертають навіть зі сходу, аби довідатись, якими ж були справжні бандерівці. Вже після екскурсії гості часто зізнаються: тут вражає все, особливо - історія УПА, закарбована в долях людей, які настільки вірили у Незалежну Україну, що не вагалися віддати за неї своє життя. То був особливий фронт українських патріотів, історію якого довго замовчували. Нині музей планує розширювати свою експозицію, і тут не виключають, що крім історії штаб-квартири «Короленко» розповідатимуть уже про нових героїв, яким довелося у наші дні стати на смерть за свою Україну.
“ПІСЛЯ РОЗГРОМУ НІМЕЧЧИНИ РОЗГОСПОДАРИВСЯ НА УКРАЇНІ ЩЕ ГІРШИЙ ОКУПАНТ — РОСІЯ”
Як показала на допитах у МДБ УРСР зв'язкова «Тура» К.Зарицька («Монета»), масові операції совєтів улітку і восени 1946 р. «поставили оунівське підпілля в складне становище, а особливо стосовно зв'язку і керівництва низовими ланками організації».
За її словами, всю зиму 1946/ 1947 pp. P. Шухевич «був у с. Княгиничі, не маючи з підпіллям майже жодного організаційного зв'язку». Він уважно читав радянські політичні видання, слухав радіопередачі з Москви, Великої Британії, США, складав різні аналітичні огляди. Головний Командир УПА вважав, що після розгрому Німеччини «вернувся і розгосподарився на Україні ще гірший окупант — Росія». На думку Шухевича , великий вклад в перемогу над Німеччиною внесли українські повстанці, котрі не допустили нацистів використати українську землю «для своїх загарбницьких цілей», не дозволили їм грабувати українські села і вивозити людей до Німеччини. У боротьбі з німцями, УПА «зорганізувалася і пройшла першу бойову школу». Характеризуючи дії більшовицького керівництва, Шухевич стверджував, що воно прагне «змогти вже раз зголосити Сталіну, що українське повстання подавлене».
В одному зі своїх виступів Головнокомандувач УПА сказав: «Ми всі, вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я, повністю свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться загинути в боротьбі з брутальною силою…».
У Княгиничах Рогатинського району Шухевич мешкав до 21 вересня 1947 року. Звідси місце постою було перенесено у Комарнівський район на Дрогобиччині у село Грімне. Ця криївка проіснувала до кінця осені 1947 р. Зиму 1947—1948 pp. Pоман Шухевич провів у Львові, в будинку на вулиці Кривій. А від весни 1948 р. аж до загибелі Головний командир УПА перебував у селі Білогорща.
