22 травня 1861 року у Каневі на Чернечій горі перепоховали Тараса Шевченка. Могилу протягом трьох днів насипали студенти і селяни.
Перевезення домовини Шевченка ініціювали письменник Пантелеймон Куліш, художник Григорій Честахівський і брати Михайло та Олександр Лазаревські. Прах перевезли з Петербурга до Москви залізницею. Від Москви до Києва залізниці ще не було. Везли поштовим трактом. Люди виходили назустріч колісниці, запряженій трійкою коней. Шлях до Києва перетворився на всенародну демонстрацію. Тараса Шевченка відспівували у храмах населених пунктів по дорозі з Петербурга до Києва.
Труна наблизилась до Києва після 10 днів у дорозі. Назустріч вийшла київська молодь – студенти і гімназисти. Підготували вірші, промови, хотіли пронести на руках домовину через усе місто до університетської церкви. Генерал-губернатор та митрополит заборонили це, пише сайт rozhyshche.rayon.in.ua.
Тараса Шевченка відспівували в церкві Різдва Христового на Подолі. Родичі Тараса Шевченка теж прийшли. Існує переказ, що під час панахиди крізь людський натовп протиснулася дама у жалобному одязі. Поклала мовчки на труну терновий вінок і зникла.
Цей переказ був поширений у середовищі дисидентів в СРСР. В 1960-ті — 80-ті роки відзначення дати перепоховання Тараса Шевченка стало традицією для студентів. Виник звичай 22 травня збиратися біля пам'ятника Тарасу Шевченку в Києві, згадувати вірші поета і співати українських пісень.
На могилі у Каневі спочатку поставили дубовий хрест. 1884 року за народні пожертвування був встановлений масивний чавунний хрест. Потім - чавунне погруддя.
