Юрій Сиротюк, народний депутат України VII скликання від ВО «Свобода», директор Недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», зараз воює з російськими загарбниками на східному напрямку. У інтерв'ю він розповідає про реальну ситуацію на фронті, розмірковує, якою має бути українська перемога, чому росія має зникнути з політичної карти і про місце України в сучасному світі.
Україна стане прикладом для усіх поневолених росією народів
«Перемогою України в цій війні буде знищення російського імперіалізму і знищення російської імперії як такої. Це єдина можливість встановлення тривалого миру. Для України перемога означатиме збереження нашої ідентичності, свободи особистої і свободи державної, адже йтиметься про перемогу в екзистенційній світоглядній війні, про перемогу у війні ідентичностей.
Наслідки і значення такої перемоги матимуть глобальний характер. Україна буде прикладом для усіх поневолених росією народів, стане доказом того, що опиратися москві можливо, як і можливо її перемагати на усіх фронтах. Ми повинні поширити свободу на весь простір російської імперії, стати стимулом для інших поневолених народів спробувати поборотись за відновлення власної ідентичності і здобуття суб’єктності. Глобальна перемога над москвою буде можлива тільки тоді, коли проти цього Голіафа ми виставимо армію Давидів. Ми, як ніхто інший розуміємо, що таке бути окупованими, що таке бути рабами на своїй землі й до чого це призводить. Маємо в історії жахливий експеримент над нашою ідентичністю, коли з козацької волелюбної войовничої нації намагалися зробити націю рабів.
Українці мусять остаточно позбутись ілюзій про те, що все буде так, як було до початку повномасштабного вторгнення. Не буде повернення ані до 24 лютого 2022 року, ані до 24 серпня 1991 року. Ніколи на одному геополітичному просторі не зможуть мирно співіснувати незалежна Українська держава, в якій панує українська нація, і російська держава як імперія… як би вона там не називалась.
Або ми знищимо російську імперію і на її просторі допоможемо організувати простір незалежних національних держав, або московити надалі пертимуть на нас. Третього не дано. Повернення назад немає – це ілюзія. Кинувшись в цю річку, ми зможемо вижити тільки тоді, коли допливемо до наступного берега, коли станемо сильнішими. На ту частину суспільства, яка переживає війну через телевізор і думає, що закривши очі, зможе повернутись до 24 лютого, чекає величезне розчарування і глибока внутрішня моральна криза. Повернення назад немає. Повернутись назад можна лише наново переродившись.
Не існує більше тієї України, яка перейшла до нас після розвалу Союзу. Сьогодні ми боремось за нову Україну – за Велику Україну і всіх сенсах, передусім у світоглядно-духовному. Йдеться про країну з новими кордонами, глобальними завдання та амбіціями. Україна має відбутись виключно як велика країна. Як мінімум, йдеться про регіональне лідерство. Ключова проблема України полягала в тому, що всі 30 років Незалежності, будучи географічно найбільшою державою Європи й однією з найчисельніших європейських націй зі славетною історією великих перемог, ми поводились як нікчемна малесенька країна, як дуже дрібна нація. Ми нагадували величезного слона, який, наче страус, заховав голову в пісок.
Наслідками завершення цієї війни на нашу користь я бачу поширення простору свободи на Схід від українських кордонів й знищення російського імперіалізму – як державного, так і економічного. Надалі відбуватиметься модерування нового простору постросійської імперії, а Україна буде регіональним лідером і арбітром подій, що відбуватимуться на території від наших кордонів аж до Уралу.
Потрібно пам’ятати, що всі світові війни відбувались на території України і будь-який конфлікт на нашій території може перерости у глобальну війну. Тому-то перемога України – це ще й перемога світового миру. Знищення російського імперіалізму означатиме порядок і спокій в Євразії. Це гарантія безпеки, як військової, так і економічної, продовольчої, енергетичної…
Але цю перемогу неможливо здобути наосліп. Не можна дійти до цілі, не знаючи, куди ти прямуєш і чого прагнеш. За 8 років війни ми так і не сформували й не донесли до війська та суспільства надідею, яка полягає в тому, що Україна, як простір свободи, ставить собі за мету знищити імперіалізм і дати шанс на порятунок іншим народам… в тому числі і росіянам. Ми не хочемо усіх їх вбити чи зробити з них українців. Ми хочемо, щоб вони зрозуміли, хто вони насправді, аби зайнялись собою, а не несли постійно безлад, війну і розруху».
Потрібна надідея, яка буде вищою за людське життя
«Я перебуваю в епіцентрі війни, переживаю її наживо, а не в теорії... Ми зараз з вами спілкуємось, а перед цими я дізнався про загибель свого близького друга на фронті. Я бачу тут постійну сірість, кров, біль, переживаю втрати близьких людей. В таких реаліях сьогодні воюють українці. Романтика війни відходить, а разом з нею й ілюзії про швидке її завершення. Для того, аби все це витримати і продовжувати боротись до кінця, потрібна надідея, яка буде вищою за життя людини, вищою за її его. Священної мети цієї війни політичне керівництво так і не сформувало. Якщо цього не станеться найближчим часом, ми матимемо величезні проблеми. Наші цілі й мета мають бути чітко сформульовані, як і має бути розуміння того, що для їх досягнення потрібні надзусилля… потрібен героїзм.
Йдеться не тільки про воїнів на фронті. Війну не виграєш сороковою частиною суспільства, яка воює, допоки решта відсиджуються в надії, що їх це мине. Тотальну екзистенційну війну може виграти лише вся нація. Це не війна Української держави проти російської держави. Це війна української нації проти російського імперіалізму. Потрібна максимальна мобілізація всіх сил нації. Це аж ніяк не означає, що кожен має піти воювати зі зброєю в руках, однак всі українці повинні жити, рухатись і дихати в одному ритмі, бути об’єднаними спільною ідеєю, що надихатиме жертвувати звичним і комфортним способом життя заради досягнення цієї надмети. Мусимо зробити крок від зони власного комфорту і піти далі. А для цього потрібна ідея, що буде вищою за життя, вищою за особисте. Ідея священної війни.
Головною ідеєю європейських націй, яка рятувала їх в умовах національно-визвольних воїн і незавершених національно-визвольних революцій, завше була ідея націоналізму. Ідея причетності до мертвих, живих і ненароджених, коли головним є не твоє особисте життя, а життя великого організму нації. Ця війна дає нам можливість помститись за зневагу над нашими батьками і дідами, за голодомори, геноциди, за Базари і Крути. Це унікальний дарунок долі. Ми отримали шанс у цій тривалій історичній суперечці врешті протистояти ворогу на рівних й завершити її на нашу користь».
У росії залишилось сил ще на 2 наступальні кампанії
«Я воюю зараз на Бахмутському напрямку. Тут росіяни уже не мають переваги в повітрі. Наша авіація працює доволі ефективно – і гвинтокрили, і літаки. Скажу відверто, не бачу також тотальної переваги ворога в артилерії. Так, вони постійно нас обстрілюють. Касетні боєприпаси, «Гради», міномети… Але вони й отримують гідну відповідь від наших артилеристів.
Також, на мою думку, Росія вичерпала потенціал великих і стрімких наступальних операцій. Вони надалі намагаються просуватись вперед, однак дуже і дуже повільно. Ворог об’єктивно не може реалізувати свого плану, який полягає не в захопленні Донбасу, Херсона чи Харкова, а в цілковитому знищенні України як держави. Цього зробити вони не здатні.
Тому росіяни перемикнулись на іншу тактику – знищення боєздатності української армії. Вони розуміють, що поки є українське військо, поки воно динамічне і боєздатне, доти ефективно чинитиме спротив. Намагаються знищити кістяк українського війська. Мусимо визнати, що нещодавно мобілізовані українські військові, що потрапляють на фронт, в силу різних об’єктивних причин не є настільки стійкими, навченими й ефективними, як ті, хто здобував бойовий досвід з 2014 року.
Погана підготовка значної частини мобілізованих українців є наслідком систематичних помилок минулого. Пригадаймо, як суспільство підтримувало Ющенка, який обіцяв, що більше в Україні не буде призову в армію. Українських хлопців не вчили тримати зброю в руках, не навчали медицини, не вчили діяти під час вибухів. Тепер мобілізовують хлопців, які не те, що жодного бойового, жодного військового досвіду не мають. Тож противник намагається активно, не шкодуючи боєприпасів, підривати боєздатність української армії. Вони намагаються, але їхній потенціал вичерпується.
Знаючи характер ворога, можу прогнозувати, що росія спробує провести ще декілька наступальних кампаній. На моє переконання, в них є сили на максим 2 великі наступальні операції. На літню (серпень-вересень) і на зимову (січень-лютий). Мета літньою операції – примусити Україну до тимчасового перемир’я на вигідних для них умовах, як це було в 2014 році. Після зимової спроби наступу в лютому 2023 року лінія фронту зупиниться в певних межах на доволі довгий період. Після цього обом сторонам доведеться збирати нові сили і перегруповуватись.
Не потрібно плекати ілюзій, що українські солдати – безсмертні герої, які зобов’язані просто зараз піти в наступ і повернути всі наші землі. Ми маємо справу з сильним ворогом, їхні позиції добре укріплені і заміновані, мають достатньо авіації та артилерії, аби протидіяти нашим наступальним операціям. На цьому етапі ключове наше завдання – зберегти українську армію і виснажити армію противника. Так, дехто в суспільстві має очікування, що завтра ми висадимось в Криму. Зрозумійте, що кожен звільнений метр української землі – це загибель не якогось українського солдата, це загибель чиєїсь дитини, брата, сина, батька. Треба воювати грамотно. В УПА за бездумну невиправдану втрату бійця карали дуже суворо, навіть якщо загалом операція була проведена успішно.
Отож, ворог готує наступальні операції, аби змусити нас підписати нові мінські угоди. Ми, своєю чергою, повинні організовувати контрнаступальні операції, адже війну не виграєш відсидівшись в окопі. Звичайно, що й мови не може бути про жодне перемир’я з москвою. Якщо ми дамо росії передишку, то це вже не буде пауза на 5-7 років, як це було в 2014-2015 роках… Це буде коротка передишка, під час якої Путін дуже добре підготується до наступної фази війни, що матиме куди масштабніший характер».
Нестача власних боєприпасів – Ахіллесова п’ята України
«Рано чи пізно Захід схилятиме нас до «миру». У цій війні ми платимо податок кров’ю, захід платить податок грошима, однак скиглить куди більше, аніж ми. З іншого боку, будьмо відвертими – нам ніхто нічого у цьому світі не винен. Той факт, що Захід нам допомагає – це, по-перше, жест їхньої доброї волі, а по-друге – інстинкт самозбереження. Куди краще воювати руками українців в Україні, а не на території своїх держав, куди бойові дії неодмінно перемістилися б у випадку поразки України. Заходом керує прагматизм і здоровий глузд. Кожен в цій війні сам за себе. Такими є реалії світопорядку.
Звичайно, що постає проблема надмірної залежності України від допомоги Заходу. А що буде, якщо наші партнери перестануть нам допомагати? Через внутрішньополітичні катаклізми, економічні кризи чи військові конфлікти в інших регіонах. Чи готові ми воювати самостійно? Це риторичне питання породжує цілий ряд інших питань до керівництва країни, яке за 8 років не відновило навіть елементарного виробництва боєприпасів – патронів до автоматичної зброї та снарядів для артилерії.
Ми уже вистріляли всі боєприпаси до артилерійської зброї радянських зразків, а до цього влада свідомо дозволила знищити склади боєприпасів. Сьогодні ми воюємо західною зброєю і західними снарядами. А якщо нам перестануть давати снаряди? Перестанемо воювати?
Україна має забезпечити елементарну автономність – здатність самостійно виготовляти й поповнювати запаси снарядів. Україна має завод Південмаш, який запускає ракети в космос, але українська держава досі не налагодила виробництво ракет, які б могли долетіти до Москви. Чому досі не маємо стратегічної неядерної зброї?
Ми не можемо завше чекати з моря погоди і бути цілковито залежними від країн Заходу. Перебіг і підсумки цієї війни не можуть цілком і повністю залежати від того, чи дасть нам Захід ті чи інші зразки зброї і боєкомплекту. Відсутність достатньої кількості власної зброї та боєкомплекту – це Ахіллесова п’ята України у цій війні».
Джерело: Тижневик ВО "Свобода".
