Сьогодні у лікарняному храмі Володимира-Волинського відбулось перше богослужіння після переходу до ПЦУ.
Про це інформує «ВолиньUA».
Нагадаємо, громада лікарняного храму преподобного Агапіта Печерського разом з настоятелем перейшла до ПЦУ.
Зранку до храму прибули мешканці прилеглих вулиць, активна громадськість, адже була інформація, що Московський патріархат може влаштувати провокації. Біля храму чергувала також поліція. Але, на щастя, все пройшло спокійно.
Настоятель храму протоієрей Микола Рижук звернувся до прихожан храму та пригадав як вони разом йшли до моменту єдності Церкви, відзначивши особливу роль Вселенського патріарха Варфоломія.
- Цей період який зараз переживає наша церква – становчий і не тільки як для церковної частини, але й для цілої нації. Наша громада в більшості не сприйняла те, що у нас іде громадянська війна. Ми знаємо, що це війна з агресором, війна з ідеєю третього Риму та руського світу.
Отець також наголосив на тому, що ПЦУ поступово починають визнавати інші православні церкви світу, а монастирі Афону звернулися до РПЦ з листом у якому зазначили, що не дадуть в образу Вселенського Патріарха.
З вітальним словом до громади храму звернувся військовий капелан Володимир-Волинської єпархії, отець Ігор Бігун. Він оголосив, що з благословення єпископа Володимир-Волинсько та Турійського Матфея лікарняний храм Агапіта Печерського прийнятий у клір ПЦУ. Отець Миколай Рижук залишається настоятелем храму.
- Процес об’єднання є очікуваним. Не тільки нами, але й нашими нащадками. Сьогодні ми можемо радіти, що подаємо один одному руку. Я щиро вітаю вас усіх! Цей маленький розкол у Володимирі – подолано, - зауважив отець Ігор.
Після цих слів священики дзвінко та урочисто заспівали «Многая літа».
На закінчення отець Микола Рижук попросив прихожан підтримувати храм, не бути злими один на одно, не бути радикальними.
- Хочу, щоб наша церква почалася з того, що вона на голову вища у людських, добрих справах. Я розумію, що нашим парафіям тяжче переходити. Ще прихожанам трошки дивно, дискомфортно, тяжко ковтнути якісь образи. Ми повинні через це переступити, бо це і є християнська любов. Наші амбіції мають бути нижчим, ніж сам Христос. Тому, дорогі брати і сестри, наш крок вірний! Ми до цього йшли. Я ще раз наголошу у мене немає образ до Церкви в якій я був. Я її люблю як і цю Церкву. Тільки, на жаль, вона сьогодні кровоточить нашими синами, батьками. Цього не бачать і бачити не хочуть. З цим я, і думаю ви, змиритися не зможете.
