Коли чуємо слово «пасіка», одразу уявляємо багато вуликів у квітучому садку чи в полі серед різнотрав’я. Картинка – ніби з казки. А мій співрозмовник Юрій Мещеряков із Луцька вирішив її осучаснити. Переселив вулики на дах 9-поверхового будинку, де живе. Зробив там справжню зону відпочинку. Навколо цвітуть вазони, гудуть бджоли, витає аромат прополісу – і все це височіє над вулицею, де мчать машини. Чим не казка?
Про це пише газета Вісник.
Рій сам знайшов вулика під небом
Юрій Віталійович – голова громадської організації «Пасічник Волині». Його захоплення цим давнім ремеслом не спонтанне, а, напевно, закладене в генах, бо дідусь на Харківщині мав свою пасіку.
– Школярем там постійно проводив канікули. Помагав обкурювати вулики димом, качати мед, – згадує чоловік. – Та коли виріс, не до пасіки було. Робота, родина забирали основний час. Хоча мене тягнуло до магазину бджільництва. Раз зайшов, взявся розглядати вулик. А там саме пасічник Ігор був. Побачив моє зацікавлення, взявся розказувати, ще й на свою пасіку запросив. З того все й почалося. Напевно, у мене з дитинства була закладена ця любов до бджіл.
Придбав Юрій Мещеряков перший вулик. Взявся шукати інформацію, як доглядати за бджолами. Тоді інтернету не було, тому по крупинці збирав поради з тематичної літератури. Багато почерпнув знань від відомого волинського пасічника – Віталія Приймака. Вчився на своїх помилках, набирався досвіду. Мав Юрій Віталійович багато вуликів, а от місця для пасіки – ні. Тому просив чужих людей, щоб дозволили їх поставити на своїй території у довколишніх селах навколо Луцька. 12 стояло в Крупі. Якось бджоли захворіли, і треба було за ними спостерігати. Їздити туди-сюди не мав можливості. Тоді згадав, що бачив відео про те, що в Німеччині, Японії на дахах багатоповерхівок облаштовують зелені зони. Там люди відпочивають, а рослини очищають міста від шкідливих викидів. «Чому б не поставити вулик на даху свого будинку?» – задумався чоловік, бо ж живе на останньому поверсі, сусідам не заважатиме. Поруч невеличкий парк, клумби навколо, тож бджілки матимуть, де збирати нектар. Так спонтанно облаштував справжню екозону на даху. У горщиках висадив вазони. Біля вуликів гудуть бджоли. Є тут традиційні вулики, а є незвичайні – дуплянка. Сюди навіть сам рій залетів. І нині приносить господарю мед. Навколо неймовірні пейзажі. Милуєшся красою і насолоджуєшся єднанням з природою. Для Юрія Віталійовича догляд за своєю пасікою під самим небом – одне задоволення. Сусідам з будинку пасіка на даху не заважає. А ще Юрій Віталійович пригощає їх духмяним медом.
Внуки відео знімають, як з дідом мед качають
Сама б я ніколи не знайшла цю особливу пасіку на даху, якби не допомога Миколи Кухарчука, який 15 років захоплюється бджільництвом. Він чоловік, який любить господарювати і щоразу відкривати щось нове для себе. Тому й придбав стару хатину в селі Малин Дубенського району. Обсадив її різними екзотичними деревами та кущами. На городі теплиця, у саду – вулики. Ще й апі-будиночок звів. Там можна відпочити і оздоровитися завдяки бджілкам. Адже, лежачи на вулику-ліжку, людина отримує тепло, яке ці комахи виділяють для обігріву свого розплоду. У повітрі витає багато фітоароматів, які стимулюють роботу серця людини. Це унікальне оздоровлення, яке практикують багато пасічників. Микола Кухарчук захопився усім цим невипадково.
– Я сам родом із села. І вважаю, що в мене було хороше дитинство. А що бачать мої шестеро внуків, які виросли в місті? От заради них все це і роблю. Коли вирішив зайнятися пасічництвом, моя тітка з села Уїздці порадила їхнього пасічника з діда-прадіда Андрія Глинського. Він залюбки все розказав, вулики дав, рої, – посміхається Микола Васильович.
Понад усе він хоче, щоб внуки перейняли щось корисне від дідуся і донесли це до наступних поколінь. Розповідає їм про бджіл, вчить качати мед, а внуки знімають цікаві ролики та виставляють їх в інтернеті. Так намагаються привернути увагу до цієї справи.
Кроплять поля – гинуть бджоли, а винних нема?
Відчувається, що обидва мої співрозмовники переживають, що бджолярство в Україні не розвивається так, як хотілося б. На державному рівні нема підтримки. Болить те, що часто через порушення норм кропіння полів пестицидами гине чимало бджолосімей. А винних рідко карають. Законодавчо пасічників поставили у такі рамки, що якщо ваші бджоли загинули, то й ви самі шукайте винних. Не все тут так просто: щоб зробити аналіз, від чого вони загинули, пасічник має сам заплатити 20 тисяч гривень. Не кожен захоче займатися цим усім, знаючи, що винуватці легко уникнуть покарання… Нашу невеселу ноту у розмові перебивають… стрижі. Виявляється, ці птахи – велика небезпека для бджіл. А ще – кліщі Варроа, які можуть залізти у вулик та знищити цілу сім’ю.
– Деякі пасічники знищують їх хімічними препаратами, але ми використовуємо лише екологічні засоби. Розкладаємо багно, полин. Їхній запах відлякує кліщів, – наголошує Микола Кухарчук.
Ці пасічники з великою пошаною ставляться до бджіл і переконані, що людям треба брати приклад з цієї божої комахи. Юрій Мещеряков каже, що вже викачали перший мед. Його завезли в недільні школи деяких храмів, бо там проводять заняття для дітей, щоб зацікавити пасічництвом.
– Сказано у Біблії: перші плоди свої віддай Богу, то ми так і робимо. І хочемо, щоб більше людей виявляло бажання займатися бджільництвом. У нашій організації є лише одна жінка. Проте переконаний, що цією справою вони займаються не гірше чоловіків. Хто хоче почати, але не знає з чого, ми радо розкажемо і покажемо! – запрошує до свого гурту пасічників усіх бажаючих Юрій Мещеряков.
Руслана СУЛІК
