Вибори до новостворених об’єднаних територіальних громад, які не виявили бажання об’єднуватися з Луцьком, породили багато спекуляцій. Одна з найбільш поширених – маніпуляція свідомістю сільських жителів і залякування поганими наслідками приєднання до міста.
Чого тільки не почуєш від людей, яких використовують у власних приватних інтересах неофіційні царьки багатих приміських сіл. Що місто забере землю, підвищить ціни та податки, забудує весь простір багатоповерхівками та занедбає села. На жаль, багато людей наївно вірить таким казкам. І навіть не робить спроб включити мислення та проаналізувати ситуацію.
Смішно чути аргументи на зразок «місто забере землю». Але вся земля під Луцьком давно поділена або роздерибанена. І активно на цьому поприщі трудилася не страшна міська влада, а рідна сільська. Всі знають, що сільський голова села, яке знаходиться в радіусі 10 км від міста, твердо скаже: «у нас вільної землі немає». Тоді як може місто роздерибанити землю, яка вже давно пройшла цю малоприємну процедуру?
А чи відомо мешканцям сіл, як виділялася земля у їх населених пунктах і кому вона дісталася? Може це робилося прозоро і чесно? Може кожен мав можливість ознайомитися з проектами рішень сільради? Прийти на сесію, внести свої зауваження? Та ні. Багато скандальних рішень проводилося взагалі таємно. І навіть, як говорять знаючі люди, без проведення сесій сільрад. Не дивно, що земля під Луцьком, часто цілком безкоштовно, потрапляла до рук відомих осіб. Або до родини голови сільської ради. Багато з керманичів приміських сільрад є дуже заможними людьми. Походження їхніх часто незадекларованих статків, щоправда, оповите темрявою. Тільки що з цього отримала сільська громада?
Коли кажуть: місто забере землю, треба задати питання – як можна забрати приватну власність? Може, деякі представники сільської влади досі вірять у комунізм? Невже у містах не існує приватної забудови? Чи в місті не діє право приватної власності на земельну ділянку? В Луцьку багато масивів належить до територій приватної забудови. І ніхто не думає забирати цю землю чи зносити будинки.
Перед тим як вірити страшилкам про місто було б добре, якби мешканці сіл задали питання: чи чесно, відкрито і принципово працювали їхні сільські голови? Чи не потрапляли вони у корупційні скандали? І яким чином їм вдавалося виходити сухими з води?
Чому в селах така погана інфраструктура, і куди йдуть зібрані податки? Яка причина того, що навіть провети освітлення вулиць приміського села є величезною проблемою, не кажучи вже про якісні дороги?
Роздуми над цими питаннями дозволяють значно краще і безпристрасно збагнути реальність. І наводять на думку, що деякі голови сільрад могли б бути дуже зацікавлені у зриві процесу об’єднання з Луцьком. Адже внаслідок цього вони втратять необмежену можливість бути місцевими володарями. Доля мешканців громади їх хвилює менше всього. А ось власна доля і збереження за собою статусу місцевого барона – так.
Петро Герасименко