20 липня Луцьк сколихнула новина про жорстоке подвійне вбивство. Там у квартирі багатоповерхівки на вул. Соборності, 62-річний Василь Пилипюк розправився із колишньою дружиною 56-річною Маєю та донькою 22-річною Тетяною. Убивав з особливою жорстокістю. Дружині в ліжку відрубав голову, доньку догнав із сокирою в коридорі. При цьому сусіди не чули ні криків, ні сварок. У скоєному чоловік зізнався сусідці. Та викликала поліцію.
Подружжя розлучилося п'ять років тому. Але жили разом, бо не було куди йти. Жінки час від часу тікали в орендовані помешкання, але Василь їх знаходив і повертав.
"Вони погано жили. Бідні, втікали звідси, скільки разів на зйомник квартирах жили. Він їх знаходив і повертав. Життя у них таке нелегке було", – каже родичка вбитих Аліна.
Донька й мати роками потерпали від знущань та побоїв Василя. Часто він був агресивним і до сусідів. Неодноразово зверталися в поліцію, але там не було належної реакції, каже сестра вбитої Майї Зоя Ковальська.
У поліції пояснюють, що на виклики виїжджали, але жінка не завжди писала заяви про злочин. Чоловіка раніше притягували до кримінальної відповідальності. У травні суд йому присудив 850 грн штрафу за побиття дружини та доньки й відпустив додому.
Статистика жертв домашнього насилля по Україні вражає. Лише торік 74 людини загинули, 141 особа дістала тяжкі травми, ще понад тисяча – легкі побої, за даними Нацполіції.
І цифри ці не зменшуються. Приміром, лише у Запоріжжі протягом тижня, з 12 по 18 липня, за допомогою до мобільних груп поліції з протидії домашнього насильства звернулось майже 60 людей, повідомили в обласному відомстві.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пішов з роботи та зник: розшукують волинянина
Проте у більшості випадків жертви залишаються зі своїми проблемами сам на сам, каже Gazeta.ua адвокат Сергій Старенький.
Чому? Закон не захищає жертв домашнього насилля?
Закони ніби й прийняті. Але протоколи, які складають поліцейські, мають розглядати суди. А суди розглядають не одразу, а через певний час. І насильство триває. По-друге, протокол про насильство розглядається на загальних підставах адміністративного провадження. І якщо раніше легкі тілесні ушкодження розглядалися як кримінальний злочин, навіть якщо чоловік дружину побив, то на сьогодні це розглядається як адміністративне правопорушення. Відповідно, доказова процедура дуже спрощена з одного боку. А з другого, суди часто закривають ці справи. Бо бракує інших доказів, крім заяв потерпілої особи. Тому формально процедура захисту від домашнього насильства існує, але в реальності вона не робоча.
Як щодо мобільних груп чи груп швидкого реагування, які начебто мають виїжджати саме на заяви про домашнє насильство?
Це показові виступи поліції в центральних містах, подібні підрозділи створюють заради піару. Але вони довго не тримаються у цих структурах.
То на яку допомогу від поліції можна розраховувати у випадках домашнього насильства?
Поліція на місці може виносити тимчасові обмежувальні приписи. Для того, щоб не з'являвся тиран у місці проживання. Або не наближався певний час. Але ці приписи носять тимчасовий характер. Максимальний термін їхньої дії – місяць. Контролювати порушення цих приписів важко. Відповідно, наслідки за порушення, по великому рахунку, не передбачені. Якщо й складуть протокол за порушення - відповідальність теж адміністративна. Термін розгляду судами таких справ - максимум три місяці.
Та все ж є випадки, коли домашнього тирана відправляють за ґрати, на виправні роботи. Коли це можливо?
Коли зафіксовано систематичне домашнє насильство. Людину визнали винною за кількома адміністративними справами. І кожне це правопорушення проходить той важкий шлях, про який ми говорили. Та при цьому людина сама має визнати свою провину. Тоді суд її притягає по спрощеній процедурі до відповідальності і це закінчується реальним вироком. Але якщо домашній тиран чи насильник не хоче визнавати свою вину – задокументувати кримінальну складову і притягнути до відповідальності дуже складно.
Які ще варіанти захистити себе, дітей? Звертатися в кризові центри?
Кризові центри наче й створені в кожній області. Але, на жаль, вони якщо й надають допомогу, то одиницям. Багато жертв домашнього насильства навіть не знають, куди і як звернутися. На мою думку, більшість кризових центрів створені для реалізації грантових коштів, а не покликані для реальної допомоги жертвам домашнього насильства всім.
То який вихід? Де шукати порятунку?
Моя порада, треба зробити все, аби жертва домашнього насильства сама не стала фігурантом криміналу. Не вбила чи не скалічила, захищаючись. Ну і сама не була скаліченою чи вбитою. Треба йти з помешкання, в якому є домашній тиран. Ізолювати себе від насильника, щоб не було жодних фізичних контактів. Іти до друзів, знайомих, батьків. Не боятися й не соромитися просити допомоги. Потім у судовому порядку або виселяти насильника з квартири. Або брати обмежувальні приписи від суду, щоб він покинув це приміщення. І вже на відстані вирішувати питання до притягнення кривдника до відповідальності.
