14 червня 2017 року було для сім’ї Любові Миколаївни звичайним літнім днем – до 22-ої години, коли задзвонив телефон і повідомили, що на роботі побили її чоловіка. Володимир Олексійович працював охоронцем міні-маркету «Наш Край Експрес», що у Ковелі на вулиці Відродження.
Ковельчанка Любов Мартинюк звернулася до «Ковель media» з приводу жорстокого побиття її чоловіка Володимира кілька років тому, внаслідок якого від отриманих важких травм, зокрема голови, він помер.
Компанія з кількох чоловіків біля міні-маркету не хотіла розходитися, пиячила за столом, коли магазин уже зачинявся. На всі зауваження Володимира Мартинюка влаштувала йому звірячу розправу – розбили об голову пляшку, били в обличчя.
«Коли я прийшла, то двері торгового закладу були закриті. Неподалік щось писали працівники поліції. Був директор Олександр Гордун. Зайшла до середини, всі були перелякані. Працівниці сказали, що Олексійовича не те, що побили, а забивали на смерть. І хоч вбивці погрожували працівницям магазину, щоб вони не свідчили проти них, дівчата запевнили, що на суді скажуть правду, як все було. Я спочатку не надала великого значення цьому, думала, що це якась проста бійка. Мій чоловік мав міцне здоров’я. При своїх без двох місяців 60 років він ніколи не був у лікарні. Думала, це все пройде як сон, але сон став жахом, який триває уже чотири роки», – говорить Любов Мартинюк.
Потерпілий перебував у реанімаційному відділенні в комі, але так з неї і не вийшов. Все лице було розбите, кров у вухах, розсічена ліва брова, гематома правого ока, на потилиці був великий набряк. Любов Мартинюк зберігає фото цих важких тілесних ушкоджень, які зробили в перший день його перебування у лікарні.
«Я підійшла до завідуючого відділенням реанімації Андрія Гуски запитати про стан чоловіка, чи були слідчі. Перше, що він мені сказав: «Ви не подумайте, що його побили на роботі. Його побили в парку». Мене насторожили ці слова. Звідки у лікаря така «інформація»?» – дивується наша співрозмовниця.
Обвинувачених у жорстокому побитті, яке спричинило смерть, було двоє. Руслана Волоха поліція взяла під варту 20 червня 2017 року, а іншого обвинуваченого Руслана Килівника, якого оголосили в розшук, затримали на озері Сомин лише 11 серпня того року.
«На суді обвинувачені поводили себе неадекватно, особливо Килівник, який лаявся нецензурними словами. Він погрожував судмедексперту. У вбивць не було ні краплі каяття, ні співчуття за те, що вони лишили мене чоловіка, дітей – батька, матір – сина, брата і сестру – брата, якого всі любили. А тепер вони не хочуть відповідати за свої вчинки, маючи надію на своїх захисників, які їх четвертий рік захищають як «героїв», а не вбивць. Мій чоловік теж не хотів помирати, любив життя і мав великі плани на майбутнє, він був великим трудоголіком»,– каже Любов Мартинюк.
Вироком Ковельського міськрайонного суду під головуванням Ірини Логвинюк обвинувачений Волох був засуджений на 9 років позбавлення волі, Килівник – теж на 9 років. Причому головуюча суддя вказала, що останній, відповідно до статті 89 КК України, «раніше не судимий».
Килівник був судимий вироком Апеляційного суду Житомирської області від 16 жовтня 2007 року за ч. 4 ст. 187 КК України (Розбій) до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна належного на праві власності, звільнений 12.09.2013 р. умовно-достроково на невідбутий строк 2 роки 4 місяці 24 дні.
Волинський апеляційний суд в складі головуючого-судді Олега Клока, суддів Оксани Здрилюк та Василя Подолюка скасував вирок Ірини Логвинюк в частині визнання Килівника несудимим в силу ст. 89 КК України, визнав обставиною, що обтяжує його покарання – рецидив злочинів.
Втім, адвокати убивць домоглися виключити з вироку обставину, що теж обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.
«Адвокати в апеляційному суді своєю брехнею «переконали» суддів, що вбивці не були п’яні. І це не зважаючи на те, що 7 свідків вказували, як вони пиячили біля магазину, а камера відеонагляду зафіксувала, як Волох купував у магазині горілку і пиво. Свідки розповіли на суді, що після того, як чоловіка побили і він впав у судомах на землю, п’яні убивці спокійно переступили його і пішли в клуб «Спортлото», який поруч з магазином. Килівник ще забіг до магазину і пригрозив працівницям не свідчити проти них», – розповідає Любов Мартинюк.
Після розгляду у Верховному суді України скарг адвокатів засуджених справа опинилася у Рівненському апеляційному суді. Але найбільше здивував і обурив Любов Миколаївну той факт, що Волоха і Килівника перевели із виправних колоній, де вони відбували покарання, до Рівненського слідчого ізолятора.
«Яким чином вони обоє опинилися в слідчому ізоляторі? Убивць мого чоловіка хочуть випустити на волю?!» – обурюється жінка.
Любов Мартинюк стверджує, що розгляд апеляційних скарг у Рівному свідомо затягується і чимала «заслуга» в цьому – адвокатів. Вона вважає, що останніх можуть цілком реально звільнити з-під варти.
І ще таке. Цивільний позов потерпілої та цивільного позивача Любові Мартинюк суд першої інстанції задовольнив повністю: стягнути з Волоха та Килівника у солідарному порядку на її користь 17 408 гривень майнової та 300 000 гривень моральної шкоди. Суд задовольнив і цивільний позов сина загиблого – Сергія Мартинюка: стягнути з Волоха моральну шкоду – 150 000 гривень.
Втім, жодних коштів сім’я не отримала! Ані копійки! Засуджені не платили ні за лікування чоловіка, ні за його похорони. А коли Любов Мартинюк звернулася у Ковелі до виконавчої служби з приводу того, як же стягнути з убивць призначені судом кошти, то почула, що вони розглядають справи, які стосуються тільки міста Ковеля і Ковельського району. А оскільки засуджені прописані в Горохівському районі та в Житомирській області, то їй треба звертатися туди. Ось така справедливість.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розшукують свідків летальної ДТП за участі волинянина
