Серед пошти, що надходила до Оноре де Бальзака, він звернув увагу на лист з підписом «Іноземка», який було відіслано з Одеси 28 лютого 1832 року. Стиль листа свідчив, що його авторка шляхетного походження. Це була графиня Евеліна Ганська, що походила з відомої родини Ржевуських, тісно зв’язаних з Україною. В 1819 році вона побралася з Венцеславом Ганським - маршалком дворянства на Волині. Венцеслав Ганський мав на Україні замок Верхівню, 21000 гектарів землі і більше 3000 душ кріпаків.
З часом між Бальзаком і Ганською зав’язалося жваве листування. Оноре де Бальзак полюбляв жінок-аристократок і мав намір розбагатіти, одружившись з такою. Згодом Евеліні вдалося вмовити свого, на двадцять три роки старшого за себе чоловіка, повезти її до Швейцарії в Невшателі, чекаючи на приїзд Оноре де Бальзака.
Тут уперше після тривалого листування вони опинилися одне перед одним. Бальзак був у захопленні від Евеліни Ганської. Тепер залишалося тільки чекати, коли Евеліна стане вільною. Венцеслав Ганський був хворим і в Оноре де Бальзака з’явилася надія здійснити свої мрії.
Евеліна Ганська писала своєму брату графу Анрі Ржевуському в 1833 році про те, що в Швейцарії вона познайомилася з паном де Бальзаком, автором «Шагреневої шкіри» та інших творів. Вона писала, що Бальзак веселий, дотепний, люб’язний... Як що він любить, то скаже вам про це з усією щирістю, притаманною дітям. Словом, коли бачиш де Бальзака, важко збагнути, яким чином такий учений і видатний чоловік зберігає стільки свіжості, чарівності, дитячої безпосередності у всіх проявах розуму й серця.
З цих листів видно, що Евеліна щиро закохана в Оноре де Бальзака. Граф Ганський познайомився із письменником, вони налагодили приятельські стосунки. Ганський і Евеліна запросили Оноре де Бальзака погостювати кілька місяців на Україні, у їхній Верхівні. Було так само ухвалено (потаємно), що одного чудового дня Ева і Оноре одружаться.
Після зустрічі з де Бальзаком та подорожі по Європі подружжя Ганських повернулося до Верхівні. Пані Ганська досить добре знала Бальзака і була певна, що в розлуці з нею він не пильнуватиме своєї цнотливості і кинеться в обійми своїх паризьких коханок. Так воно і було насправді. Він хизувався своїми перемогами над жінками, але боявся, щоб про це не довідалася Евеліна Ганська.
В Парижі він працює. Багато пише, друкується і весь час знаходиться у величезних боргах. Його переслідує страх бодай не померти в борговій в’язниці. Через ці негаразди він прагнув одружитися з Евеліною Ганською і вступити у вище суспільство, на що йому не давало права ні його походження, ні його геніальність.
Він ніколи не жив тим життям, про яке мріяв і яке відповідало б його ідеалам. В ньому жило дві істоти. Одна - огрядний чоловік, який жив як усі люди: сварився з родичами, позичав гроші, страхався виконавців, підтримував любовне листування з польською графинею і водночас заводив амурні справи з економкою.
А друга істота - творець цілого світу: його коханки - молоді красуні з білосніжними плечима і чарівним поглядом, він відчував і розумів найточніші порухи людської душі. З одного боку Бальзак-це дрібний буржуа, а з другого – людина-Прометей.
Пані Ганська подобалася Оноре не тільки тим, що була «створена для кохання», а й своєю неабиякою начитаністю, титулом графині, яка походила зі старовинного польського королівського роду, а також тим, що в неї було три тисячі кріпаків, що вона жила в справжньому замку, що вона - набожна жінка.
5 січня 1842 року з України прийшла сумна звістка про те, що помер Венцеслав Ганський. Бальзака приголомшила ця щаслива звістка, але вдові він написав про цю сумну подію з усією можливою для нього тактовністю. Постало питання про спадковість маєтності Ганських. Село Верхівця знаходилось на території тодішньої Російської імперії і багато чого мав рішати імператор всієї Русі, який не полюбляв українське - польського дворянства.
Досить було ступити один хибний крок - і пані Ганська могла впасти в немилість і втратити все майно. Особа Оноре де Бальзака була в немилості російського царя, за деякі публікації щодо його величності. Ганська боялася, щоб про їх стосунки не довідався цар, а також її родина.
В той час Бальзак писав Ганській найпрекрасніші листи від щирого серця. Але, залишившись після смерті чоловіка без будь - якої опори, вона була змушена зважати на думку родичів, що повстали проти цього «нерівного шлюбу».
А особливо Евеліна побоювалася, що коли вона візьме другий шлюб, то в неї відберуть дочку Анну і ця насильницька розлука з дитиною доконає її. Бальзак, добре знаючи французьке суспільство, погано уявляв собі складність обставин у слов’янському світі. І це була основна причина непорозуміння між ним і Ганською.
Російська влада на Україні безпощадно гнобила українців і поляків. Ці бунтівливі піддані були ще й до того католиками. Ось мабуть ті основні причини, чому Евеліна Ганська так довго зволікала зі шлюбом з Бальзаком.
І ось 13 вересня 1847 року Оноре де Бальзак приїхав в село Верхівню на Україну, і Слава про нього опереджувала його і всюди по дорозі йому влаштовували гостинно-урочисті зустрічі.
Проїхавши через «знамените» місто Бердичів, Бальзак побачив Україну, «цю пустечу, царство хлібів, ці прерії Купера» з їхнім спокоєм і тишею. Під’їжджаючи до Верхівні, він побачив щось схоже на Лувр, грецький храм, позолочений призахідним сонцем. Оноре де Бальзак пише в Париж:
«Їхній будинок скидається на Лувр, а землі такі великі як наші департаменти. Просто важко собі уявити, які тут простори, яка родюча земля, яку ніколи не вдобрюють і на якій щороку сіють пшеницю. В графині не вистачає людей, щоб обробити ці землі і тут засівають лише землі, з яких встигають збирати врожаї. Ця країна вражає тим, що поруч з казковою розкішшю графського палацу, тут бракує найелементарніших предметів необхідних для комфорту. На всю округу лише одна лікарня, Будинок опалюють соломою. За тиждень в печах палацу спалюють стільки соломи, скільки продають її протягом року на ринку у Парижі.» Та гостинність хазяїв України примушувала забувати про брак комфорту і про сувору тамтешню зиму. Французький романіст, прагматичний буржуа, зразу помітив, які багатства таїть ця земля і які вигоди обіцяє вона тим, хто взявся б, говорячи сучасною мовою, за бізнес... «Важко собі уявити, - писав він на батьківщину, - які незліченні багатства зосереджено в Україні. Та вони втрачають свою цінність через брак залізниць. Нещодавно я ходив на фільварок Верхівні, де молотили пшеницю. Мене вразила кількість величезних скирд... Але крадійство економів, недбайливе господарювання значно знижують прибутки. При палаці є багато майстрів і майстерень. В пані Ганської біля трьохсот слуг і з них навіть створено оркестр. Господарі Верхівці мають ще сукновальню. Вона виготовляє щороку десять тисяч шматків прегарного сукна». Таке «колосальне багатство» буквально приголомшило француза.
Увечері Бальзак читав біля каміна верхівнянам сторінки нових творів, написані протягом дня. Згодом господарі Верхівні повезли свого гостя до Києва. Ось як відгукнувся письменник про це:
«І ось, нарешті, я побачив Північний Рим з трьомастами церквами, багатствами Лаври і Святою Софією... А навкруги - українське степове безмежжя. Зовсім не зайве глянути хоч раз на це. Мене зустріли дуже люб’язно. Уявіть собі: один багатий селянин прочитав усі мої твори і щонеділі ставить святому Миколі за мене свічку».
Вважають, що перебуваючи на Україні, Бальзак був щасливий. Вперше у своєму житті він опинився в одному з таких палаців з безліччю шанобливих слуг, про яких мріяв змалку. Він провів у Верхівні кінець 1848 року і весь1849 рік. Після паризьких революційних подій, хвилювань і сум’яття він знайшов там тиху гавань.
Подальша доля французького романіста складалася невдало. Багато що залежало від російського царя. Потрібно було встановити довічну ренту Евеліні і навіть на те, щоб узяти церковний шлюб, потрібен був дозвіл царя.
Та й у Бальзака не все ладилося. Він тяжко захворів. Його вже давно непокоїло серце. А зимою 1850 року він так застудився, що йому здавалося ось-ось помре.
У березні 1850 року, діставши, нарешті, усі дозволи від царя, маючи всі потрібні документи, Бальзак зміг вирушити до Бердичева. Тут мало відбутися його вінчання з Евеліною Ганською, чотирнадцятого березня, о сьомій годині ранку в Бердичівському костьолі св. Варвари абат граф Озаровський, надісланий єпископом Житомирським, благословив цей шлюб. Так Оноре став чоловіком правнучки Марії Лещинської, зятем ад’ютанта російського царя, родичем першої придворної дами імператриці.
У липні по приїзду сімейства в Париж стан Бальзака погіршився. У неділю, 18 серпня, о дев’ятій ранку, Ева запросила священика запричастити Бальзака. Об одинадцятій настала агонія. Пані де Бальзак, знесилена трьома місяцями безсонних ночей, залишила коло Бальзака доглядальницю. Ввечері Віктор Гюго заїхав на вулицю Фортюне, щоб востаннє побачити там єдиного письменника, хто був йому рівний. Життя Бальзака скінчилося подібно до роману з «Людської комедії». На траурному мітингу Віктор Гюго сказав:
«Пан де Бальзак був одним з перших серед великих, один із кращих серед обранців»...
Після смерті Оноре де Бальзака вдова Евеліна закінчила деякі його твори, упорядкувала творчу спадковість. Останні роки життя іноземки були потьмарені нещастям її дітей, аж до самої смерті Евеліни - 10 березня 1882 року. Дочка Евеліни від Венцеслава Ганського Анна, після смерті божевільного чоловіка (1881 року) і смерті (1882 року) зосталася без коштів, продала замок Борегар, який їй подарувала мати, і пішла в монастир «Дам де Ла Круа»
У Франції вона піддалася паризьким спокусам. Мереживні шалі з Шантільї, білизна з алансонськими вишивками від Ворта, вишукана китайська порцеляна, діамантові убори розорили спадкоємицю Верхівні.
В горі і в дні бідувань Анна була така ж чарівна і добра, як і в розкошах, така ж мила й ласкава, безневинна, мов пташка, яка так чарувала Бальзака і яку він любив, як власну дочку. Анна померла 1915 року.
Так само як Бальзака і Евеліну, Анну і її чоловіка поховано на кладовищі Пер - Лашез.
