Звичайно, можна пройти поряд і не замітити. Або зробити вигляд, що нічого не відбувається.
Цю світлину вчора переслали мої друзі, точніше, духовні побратими - п. Аліса, яка родом з-під Луцька, та її чоловік, випускник Волинської духовної семінарії, отець Назарій, Благочиний Глухівського деканату, родина яких зараз мешкає в колишній гетьманській столиці лівобережної України, місті Глухові.
Люди кажуть, що велике добре бачиться здалеку, а в дрібному можна побачити ознаки системності. Колись, завдяки старанням наших внутрішніх під--ів (так на військовому слензі побратими називають російських орків), доля закинула мене на Сумщину, в прикордонний до оркостану Глухів. Там же і познайомився з родиною Ковальових.
Порівнюю, з присланого фото, відзначення Святої Трійці в Глухові (містечку з населенням близько 30 тис. осіб) і храмах у Луцьку. Різниця вражаюча. Розумію, наскільки це важка місія для проповідника українського світогляду на Сумщині отця Назарія. І це на 33 році Незалежності, 3 році повномасштабної російсько-української війни.
Пригадуєте, друзі, схему місцевих вотчин, удільних князівств, закріплених за конкретними персоналіями, чи то пак місцевими баронами-олігархами, що склалась ще за часів Кучми? Донеччина належала Ахметову- Колеснікову- Бойку, Закарпаття - Балозі- Медведчуку -Шуфричу, Сумщина - сім’ї Деркачів. Останній з цього клану- регіонал Андрій Деркач, багаторічний депутат українського парламенту від цього виборчого округу, звинувачується у державній зраді і незаконному збагаченні, оголошений у розшук і нині перебуває на території ерефії. Це той Деркач- випускник академії ФСБ, який протягом фактично 30 років перебування на керівних посадах в уряді і парламенті вів розвідувальну і підривну діяльність проти української держави, називає Україну «концтабором і фашистською державою» , повторює наративи російських пропагандистів про «адін народ», активно підтримує діяльність московського патріархату на території України.
Тепер життями і здоров’ям наших воїнів спокутуємо 30 років бездіяльності в царині українського державотворення, нехтування елементарними інстинктами самозбереження, коли сотні таких от «деркачів» наполегливо і планомірно руйнували державу зсередини…
А де ж місцева влада, чи вона не повинна перейматися світоглядними переконаннями своїх мешканців? Із 28 церковних приходів колишнього Глухівського району, лише три належить до Православної Церкви України. Вочевидь, дивлячись на фото з Глухова, можу припустити, що незримий ментальний зв'язок між екс-нардепом і місцевою владою таки зберігся.
А де ж наша шановна законодавча влада, котра ще 19 жовтня 2023 р. більшістю голосів у першому читанні проголосувала за Закон №8371 «Про духовну незалежність», себто заборону релігійних організацій, керівний центр яких знаходиться за межами України, в державі, що здійснює збройну агресію проти нашої країни. Та за два місяці мала повернутись до остаточного його затвердження?
Нагадаю, що поряд з близько 9 тисячами українських церковних громад на 3 році повномасштабної російсько-української війни існує 8505 приходів російської церкви. Виявляється, 44 народні обранці, більшість з яких - колишні представники ОПЗЖ, з доброю половиною від «слуг народу» (ініціатор-А. Мотовиловець, А. Культенко, Д. Гетьманцев…) звернулись до голови ВР з проханням направити Венеціанській комісії лист про невідповідність Закону «Про духовну незалежність» європейським цінностям і стандартам. Автори називають пропозицію заборонити московську церкву, спробою «обмежити право громадян на свободу світогляду і віросповідання», зазначають, що держава не має права вказувати в яку церкву ходити. О-ппа ! Та це ж чисто великодержавна риторика, що нам так нав’язує російська пропаганда.
Чи прийняття згаданого законопроекту прискорить нашу Перемогу над «імперією зла»? Переконаний, що так. Чи прийняття вищезгаданого закону вб’є осиковий кілок у груди «рускава міра»? Звісно, що так.
А поки переконані й вмотивовані настоятелі української віри проводять богослужіння на пустирях, а переконані і вмотивовані військовослужбовці Збройних Сил України відстоюють позиції біля Вовчанська, Покровська, Торецька, «п’ята колонна» з парламенту, місцевих адміністрацій і рад, своєю бездіяльністю, безініціативністю зберігає вірність північному сусіду та віддаляє нашу Перемогу.
Сергій Сівак, депутат Луцької районної ради від ВО «Свобода», заступник голови Луцької районної ради, майор медичної служби
