Не треба плутати необхідність згуртуватися для захисту Вітчизни із закликами згуртуватися навколо керманичів, яким треба пробачити все.
Замість того, щоб знаходити способи об’єднання українців заради позитивної мети, більшість штабів кандидатів у президенти на виборах 2019 наполегливо працювали над тим, щоб нас всіх роз’єднати. Лишилось хіба що вгадувати скільки грошей, часу і зусиль вони зекономили для російських пропагандистів, які мріють аби в Україні панували розбрат і самопоїдання.
Вибори принесли багато сюрпризів та підтвердили деякі закономірності. Будь-які дії завжди тягнуть за собою наслідки і цього не зміниш. Не можна постійно відверто брехати, красти, перекреслювати і забувати вчорашні обіцянки та розраховувати, що це буде сприйнято як належне. Це урок, який влада не змогла засвоїти. Не змогла, бо не захотіла, увірувала в свою непогрішність та безкарність.
Ми знаємо, що для багатьох українців результати першого та конфігурація другого туру виборів стали розчаруванням. Багато українців відчули роздратування і страх, невизначеність набула загрозливих обрисів. Мабуть найбільшу образу відчули виборці Руслана Кошулинського та «Свободи».
В другому турі українцям доведеться знову обирати «менше зло». Боротьба знову звелася до того, щоб нас розділяти. На цьому фоні націоналісти, попри намагання зобразити їх в негативному світлі, виявилися єдиними, хто працює на об’єднання України, а не її розшматування. Було запропоновано спосіб не зводити все до вибору меншого зла та представлено бачення майбутнього України, яке відповідає інтересам кожного, хто хоче жити в цивілізованій країні, в якій і нинішні і майбутні покоління матимуть всі можливості для гідного життя.
Демонтаж олігархічної системи управління державою та економікою замість вистави зі здачею кандидатами аналізів, звинувачень в наркоманії чи розвішування по всій країні бордів з Путіним. Держава орієнтована на своїх громадян, а не на кілька десятків сімей. Держава майбутнього замість намагання затягти країну в совєцьке минуле.
Натомість в другому турі ми отримали дискусію про те, а чи не зв’являться в президента Зеленського свої «свинарчуки» і чиї ж «свинарчуки» будуть кращі. Це явно не та дискусія про майбутнє, на яку заслуговує наша країна після всіх своїх поневірянь.
Зупинити хід часу або повернутися назад в минуле – неможливо. Хто цього не розуміє, не має майбутнього. Саме такі підходи пропагують штаби обох «фіналістів» виборчого змагання. Хтось хоче просто зупинити час, а хтось навіть його повернути назад. Сучасними стали лише технологічні засоби. Це автоматично означає Україну без майбутнього.
Відразу після оголошення результатів першого туру, інші кандидати почали визначатися з тим кого підтримати в другому турі. Діючого президента чи коміка, якого пов’язують мінімум із двома олігархами. З обох штабів почали провокувати істерію з вимогою до націоналістів підтримати того чи іншого кандидата. Виборці-прихильники націоналістів почали ставити питання.
Для того, щоб відповісти на це питання треба розуміти з ким маємо справу.
Діючий президент часто говорив як націоналіст. Особливо перед виборами. Проблема тільки в тому, що людина, яка віднедавна говорить як націоналіст, ним не є. Вона хоче побудувати для себе в Україні меншу копію Росії і триматися при владі. А українська мова чи Церква для неї це не цінність, а ширма.
«Попри патріотичну риторику, Порошенко фактично пропонував концепт пародії на імперську Росію»
Отож, попри патріотичну риторику, Порошенко фактично пропонував концепт пародії на імперську Росію. Модель нежиттєздатна і згубна для України. І з націоналізмом, якщо розібратися, вона має мало спільного.
Не треба плутати необхідність згуртуватися для захисту Вітчизни із закликами згуртуватися навколо керманичів, яким треба пробачити все. Призначення міністром оборони охоронця, Іловайськ та Дебальцеве, тотальну корупцію, свинарчуків і далі за списком. А саме це нам всім і намагалися нав’язати. Якщо ми не хочемо пробачити цього всього, значить ми «агенти Кремля». Відповідно Порошенку необхідно було патріотично налаштованого виборця перетягнути на свій бік. Тому треба було говорити як націоналіст, одягти вишиванку, обіцяти підтримку української мови. І не важливо, що однією рукою будуть виписуватися гасла про високі матерії, а іншою здійснюватиметься грабунок на крові, торгівля з військовим супротивником, що знищує наших громадян. Говорити як націоналіст, але націоналістів таврувати злочинцями і агентами Кремля. Бо електоральне поле не гумове, хтось має поступитися.
Тому активно вкидалася теза, що націоналісти мають воювати, помирати і відморожувати органи на зимовому Майдані. Але не мають права потім будувати країну, за яку гинуть і віддають останнє. Після цього вони не потрібні. Вони мають піти… або померти. Бажано друге.
Штаби обох кандидатів у другому турі вдалися до шантажу як виборців, так і інших кандидатів. Мовляв, або ви підтримаєте того чи іншого кандидата, або ви зрадники, «агенти Кремля», толеруєте корупцію, а отже і самі є корупціонерами, підтримуєте підкуп виборців чи то грішми чи то безплатними гумористичними концертами (потрібне підкресліть). Шантажували і націоналістів. До першого туру багато хто вимагав підтримати Гриценка. В другому турі Гриценко почав дрейфувати в бік Зеленського. Очевидно, нічиєї думки не питаючи і скоріш за все не зважав би на неї в тому випадку, якби Кошулинський знявся на його користь в першому турі.
Підтримка того чи іншого кандидата автоматично означатиме, що націоналісти будуть винні в тих прорахунках чи навіть відвертих злочинах, які підтримана ними посадова особа вчиняє?
Тому звісно не варто задовольняти вимоги шантажистів. До шантажу вдаються терористи, а переговорів з ними ніхто не веде.
Ці вибори країна програла. В другому турі довелося обирати між президентом-оліграхом-корупціонером та ставлеником олігархату, ще й до того ж абсолютно некомпетентним та з незрозумілими політичними поглядами.
Відповідь на це питання і проста, і складна в той же час. Ми живемо в парламентсько-президентській республіці. Якість діючого парламенту надзвичайно низька, а тому восени її треба підвищувати. Верховна Рада має бути запобіжником, який захистить країну від можливих антидержавних дій чи помилок президента ким би він не був. Олігархом чи некомпетентним дилетантом. Рішень прийнятих чи то зі злого умислу чи від некомпетентності.
«Присутність в парламенті сильної фракції націоналістів буде гарантією того, що Україна не стане знову приватним підприємством одного чи кількох олігархів»
Для цього потрібно восени проголосувати за тих, хто такий контроль забезпечить і стане гарантом того, що Україна не повернеться у сферу впливу Кремля і що з України не будуть робити копію Росії, де влада буде прикриватися патріотизмом для того, щоб красти. Будь-який президент, або ті, хто за ним стоять, прагнутимуть завести до Ради свою фракцію і контролювати головний законодавчий орган. Для них він має знову перетворитися на установу, яка просто освячуватиме готові рішення.
Присутність в парламенті сильної фракції націоналістів буде гарантією того, що Україна не стане знову приватним підприємством одного чи кількох олігархів.
Це звісно не все, більше шансів отримати якісний новий парламент буде в випадку ухвалення життєво необхідної виборчої реформи.
Демонтувати нинішню корумповану систему бажано контрольовано. Згори донизу. Взявши при цьому в союзники середній клас, дозволити дихати малому бізнесу, здійснивши реальне очищення владної вертикалі, відбілити імідж держави, заплямований офшорами і свинарчуками, почавши нарешті вкладати в людський потенціал, а не витискати його з країни. Ні Порошенко ні Зеленський цього не робитимуть. Один 5 років доводив, що не хоче, інший не вміє і не факт, що зможе.
Неприємним уроком для України стало те, що цінності виявилися для багатьох пустим звуком. Небесна сотня, загиблі вояки, закатовані волонтери… ці вибори показали, що це не має значення для більшості. Все і далі вирішує «святий телевізор» та гроші олігархів. Україна знову опиняється на роздоріжжі і вийти з нього скоріш за все вдасться лише восени. Якщо вдасться.
