Якщо Донбас повернеться у склад України, це станеться двома шляхами: на умовах України, або на умовах ДНР і ЛНР, а точніше Росії. Від сценарію інтеграції окупованих територій залежить не тільки їх майбутнє, а й майбутнє України.
Донбас, як і Крим, у роки незалежності був анклавом, де панувала російська ідентичність. І українську владу це цілком влаштовувало. Ніхто не намагався українізувати свідомість мешканців цього краю. Жителям Донбасу дали індульгенцію на право жити у полоні власних ілюзій і під дбайливим крилом російської пропаганди. Ідеї про винятковість Донбасу постійно кружляли в інформаційному просторі. Вони принесли свої плоди у 2014 році.
ДНР і ЛНР – це наслідок бездарної української державної політики і відсутності України на Донбасі. Коли деяким територіям дарували особливо право не бути українцями. Право не знати українську історію, українську мову, зневажати українську незалежність. Право прославляти радянське комуністичне минуле і Росію. Право дивитися російські телеканали, утворювати проросійські громадські організації. Право ставитися до всього українського як чогось другосортного і необов’язкового.
У 2013 році в Донецьку було 34 школи з українською мовою навчання з 169-ти. У Луганську три із 63-ох. Жителі Донбасу черпали інформацію з московських телеканалів чи з ТРК «Україна» та «Інтера». 90% усіх газетних видань видавалися виключно російською мовою. У внутрішні справи двох східних областей воліли не втручатися. На посади призначали лише мешканців Донбасу. Тому Донецька і Луганська області стали феодальною вотчиною Партії регіонів. По суті, Донбас отримав де-факто автономію від України ще до 2014 року. Російська агресія лише закріпила той стан справ, який там був.
Після втрати контролю над частиною території Донецької і Луганської області, процес витіснення звідти всього українського набув офіційного схвалення маріонеток з ДНР і ЛНР. Почалося масове закриття українських шкіл. Російська стала єдиною мовою навчання. Іспити здають винятково на російській. Вчителі української змушені або перекваліфіковуватися на вчителів російської, або залишати окуповану територію. Українська історія опинилася поза законом. Тепер підростаюче покоління вивчає «історію донецького краю» чи просто «історію вітчизни». І в ній немає жодного місця для українських героїв. Зате є для російських найманців, окупантів і сепаратистів, які тепер стали «героями» ДНР і ЛНР. Цензура пройшлася по всім сферам, включно з літературою. Основний зміст політики окупантів на Донбасі: повна ліквідація українського духу.
Росія турбується про поширення «руского міра» на Донбасі по-своєму і не тільки постачає зброю, а й російськомовні підручники та літературу. Москва чудово знає: без маніпулювання свідомістю зброя не така ефективна і може не вистрілити. Інформаційний простір повністю очистили від решток українських медіа. Мешканці Донбасу і раніше були в полоні страшилок про фашистів і бандерівців. Патологічна ненависть до борців за українську незалежність закладалася ще в часи СРСР. У ДНР і ЛНР вона стала офіційною політикою. 5 років відбувається інтенсивне промивання мізків жителів Донбасу російською пропагандою. Україна і українці стали «фашистами». Населення лякають «українськими карателями». Розповідають про економічний розвиток ДНР/ЛНР і як все погано в Україні. З темного минуло вилізли й комуністичні символи. Червоні прапори і піонерські галстуки, портрети Сталіна, прославляння радянської імперії та Росії, - все це реалії життя сучасного Донбасу.
Але українська влада не була б українською владою, якби зрадила своїм дитячим ілюзіям і небажанню формувати українську ідентичність у громадян. Тріумфальна перемога Зеленського і його «слуг» на виборах також означає перемогу малоросійського дискурсу в українській політиці. А разом з ним – готовності до миру за будь-яку ціну та нову спробу «почути Донбас».
Зеленський ще до того як став президентом заявляв про готовність відкинути усі упередження і домовлятися хоч з «чортом лисим», аби зупинити війну. При цьому основний акцент у Зеленського спрямований не на відновлення територіальної цілісності країни та захист національних інтересів, а на людей. Яких саме людей і прихильників яких поглядів, мова не йде. За такою логікою російські найманці на Донбасі – теж люди і їх інтереси мають бути враховані на рівні з інтересами українців. Вже це створює велике поле для маневру, результатом якого може стати замаскована капітуляція на російських умовах.
Росія як агресор та ініціатор війни у коміка майже не фігурує. Члени його команди теж не приховують готовність зайняти непринципову позицію в питанні українського суверенітету. Запускаються тези про референдум щодо переговорів з Росією. Зеленський каже, що не проти надати російській мові на Донбасі офіційний статус. Подає цю ідею під гаслом; «не можна забороняти жителям Донбасу говорити на руском». Нібито хтось їм забороняв колись це робити! У планах президента – запуск державного російськомовного каналу для Донбасу та Криму для «просвітлення умів населення». Але просвітляти ці уми хочуть чомусь російською мовою за кошти українського бюджету. Наче подають окупованим сигнал: українську мову в Україні знати не потрібно, не хвилюйтеся, все буде як і було. Але буде не так як було, буде ще гірше. Бо українська влада не хоче приносити на отруєні російським імперським впливом території українську ідентичність. Хоче узаконити статус російської мови і особливі права для проросійського Донбасу. І, судячи з заяв, не проти надати ДНР і ЛНР широку автономію, аби ті формально повернулися до України.
Сепаратисти теж не проти повернутися. Але на умовах, які означатимуть розпад єдиної унітарної української держави. 29 липня глава так званого «МЗС ЛНР» Владислав Дейнего заявив, що сепаратисти готові до переговорів про створення конфедерації з Україною. За його словами, щоб республіка інтегрувалася до складу України, Київ має «визнати право Донбасу на російську мову, на свою економіку, політику, армію, силові структури». Якщо Київ погодиться на такі умови, то до складу України добровільно заведуть троянського коня, керованого з Москви. Він буде знищувати український суверенітет зсередини, а ми ще й платимемо податки на утримання сепаратистів.
Проблема України в тому, що її правлячі класи проявляють набагато більше ентузіазму для наближення українців до Донбасу, ніж Донбасу до України. Донбасизація України ближча до душі команди ЗЕ, ніж українізація Донбасу. Для умиротворення ДНР/ЛНР нам пропонують забути про українську історію, надати статус російській мові, зупинити рух від «руского міра». Показати Донбасу, що в Україні теж можна спокійно будувати «рускій мір» і нехтувати українськими законами. Що вся країна готова зупинити українізацію, аби лише не дратувати особливих жителів Донбасу.
Україна вже проходила тривалий етап, коли Донбас був у складі держави лише територіально. Ментально більшість мешканців цього регіону жили у другій ворожій нам країні. Отримували новини з-за кордону і вірили чужій думці. Російська мова у Донецькій і Луганській областях мала настільки привілейований статус, що знайти людину, яка говорить українською складало значні труднощі. Українська преса, книги, культура були зведені до мінімуму, щоб зайвий раз не дратувати слуг Москви. Але це не завадило, а дуже посприяло окупації частини українського Сходу ворогом. Бо війна за свідомість передує війні за територію. Схоже, нова влада пропонує йти нам тим самим згубним шляхом.
Петро Герасименко
