З теплої та сонячної італійської Тоскани в Україну їдуть буси. Їдуть в міста, які обстріляли російські ракети, їдуть до тих, чий будинок змили води Каховської ГЕС. Пакунки з Італії їдуть до воїнів на передовій, до дітей у сиротинці, до тих, хто без даху над головою і навіть немає теплої ковдри. Майже два роки відправляють ці буси українці, які колись поїхали в країну моди та вина у пошуках заробітку. Коли війна прийшла в рідну Україну, в італійському місті Фоллоніка українці об’єдналися в асоціацію та почали відправляти волонтерську допомогу на рідну батьківщину.
Про це пише Слово правди.
Про цю асоціацію українців в Мареммі нам розповів староста Морозовичівського округу Поромівської громади Микола Тюхта. Він з теплом та вдячністю згадує своїх закордонних друзів, які передали і продовжують передавати у його громаду чимало допомоги.
Знайомимося з Любов Клекоць – жінка родом з Нововолинська, але доля розпорядилася так, що вже багато років живе та працює в Італії. Вона і ще сотні її співвітчизників, які нині в Італії, тримають закордонний волонтерський тил.
– Пані Любо, розкажіть про асоціацію, скільки років вона вже працює?
– Створити та розвивати асоціацію нас змусила війна. 24 лютого, коли зранку почули, що росія пішла з усіх сторін на Україну війною, ми просто прийшли до українського магазину. Тут у Фоллоніці він вже багато років працює. Прийшли туди, бо не знали, куди ще йти. Просто стояли під магазином на вулиці схвильовані, засмучені, і раптом італійці, румуни, поляки, почали приносити нам ліки, продукти, одяг. Протягом кількох днів принесли так багато, що ми вже не знали, де це все складати. Це побачила влада міста і мер Фоллоніки безплатно надав будівлю колишньої школи для збору допомоги. Вона дуже велика, тут півтори тисячі квадратних метрів. Десь через тиждень італійці сказали, що ми так не можемо працювати, потрібно відкрити асоціацію та отримати офіційний статус, оскільки вони не мали законодавчих підстав надати приміщення фізичній особі. У березні відкрили асоціацію «Українці в Мареммі», обрали головою Вікторію Гота.
Варто зазначити, що ми не платимо ні за опалення, ні за світло. Правда, опалення не включаємо, бо розуміємо, що італійці за нас платять. Коли заливаємо окопні свічки, то нам і так гаряче.
– Чи багато українців об’єдналося в цій асоціації?
– Більше сотні. Тільки не усі з Фоллоніки. В Чечіно є біженці із Здвижівки Київської області, вони збирають допомогу там і потім доставляють до нас. І так роблять українці з різних куточків регіону Гроссето.
Нас є шість волонтерів, вважаю, що це багато. Хочу згадати Галину Іванську, яка допомагає з підготовкою та відправкою бусів і багато працює. Світлана та Катя працюють у фонді «Карітас» у Фоллоніці та допомагають від нашої асоціації українським біженцям, які втекли від війни з Донецької, Запорізької та інших прифронтових областей України.
Велику допомогу та фінансову підтримку надають сімейні асистенти – це жінки, які доглядають за літніми людьми та інвалідами. Вони в’яжуть теплі шкарпетки, виготовляють окопні свічки, сортують вживаний одяг.
Люди є з різних областей, не тільки Волинської, а й Львівської, Харківської. Є дівчата, які все життя розмовляли російською, то зараз говорять українською мовою. Це тішить, але все одно, дуже мало таких, що переходять на українську.
В асоціації волонтерять також й італійці. Стефано Челліні, який колись працював в адміністрації міста, тепер допомагає волонтерам у всіх важливих рішеннях.
– Оці найперші вантажі, які їхали від вас до України, з чим вони були?
– Це були буси повні медикаментів, продуктів та одягу. А ще теплі ковдри, спальні мішки для хлопців. Щодо ліків, то це були турнікети, кровоспинні, антибіотики і та багато інших медикаментів. Нам з ліками дуже допомагали аптеки та лікарні Фоллоніки. В день могли завантажити по п’ять-шість бусів.
Працювали навіть до опівночі, адже розуміли, що треба зробити швидко. У кожного, хто тут в асоціації волонтерить, хтось з родини чи друзів воює. Також дуже швидко зрозуміли, що потрібно доставляти як адресні посилки, так і великі вантажі на різні підрозділи.
– Важко нині доставляти волонтерські вантажі в Україну? Щось змінилося за оцей період, що ви працюєте?
– Дуже змінилося. Якщо раніше могли відправити все, що нам замовляли, практично без обмежень, то зараз буси переважують на кордоні. За кожен кілограм понаднормового вантажу треба платити по євро. Плюс виникли складнощі з перетином кордону. Деякі хлопці зараз їдуть на угорський кордон через те, що пройти польську митницю важко. Та і на угорській багато авто з допомогою вистоюють довгі черги.
Ми часто в подяках згадуємо волонтерів, а от про перевізників мало говоримо, тож я би хотіла від нашої асоціації подякувати Олегу Федоруку з Морозовичівського округу, Анатолію Сільчуку з Луцької військової адміністрації та Олександру Распаркіну з Кам’янця-Подільського. Ці хлопці приїжджають тепер раз в два тижні, хоча авто першого вантажимо допомогою щотижня. А передати маємо що, зокрема одяг та ковдри.
– Як війна вплинула на ставлення італійців до українців?
– Серед італійців є навіть такі, які підтримують росію та кажуть, що це наша провина, що ми заслуговуємо війну. Доводилося сваритися з багатьма. Казала, що завтра вийду під міську раду, візьму український прапор і скажу, що хочу аби вся Фоллоніка розмовляла українською мовою. Питала чи їм таке сподобається?
Наведу ще один приклад. Дуже він мене схвилював, бо мені соромно було, що старша людина не розуміє простих речей – хто агресор, а хто жертва. Один вісімдесятирічний італієць відкрито говорив мені, що ми того заслуговуємо. Тоді я зопалу сказала, що прийду до нього в хату, а його з дружиною вижену з неї, змушу їх говорити українською мовою. Він перепитав, чого це він має свою хату лишати. Пояснила йому, що так і українці не хочуть розмовляти російською, приймати російське, якщо мають свою країну. За нашу волю, за наш народ, за нашу Україну ми боремось. Чоловік замовк і більше не заводив такої розмови.
Після кількох таких моїх, скажемо так, пояснень, деякі італійці сказали, що я революціонерка.
– Що нині про російсько-українську війну розповідають по італійському телебаченню, чи пише про неї преса?
– Відколи розпочалася війна з Ізраїлем, майже нічого. Є в Італії о третій годині дня по першому національному каналі українські новини. Вони йдуть від початку війни. Так ті новини вже з 15 хвилин зменшилися до п’яти. Розповідають поверхово. Якщо є великий обстріл цивільних міст, то повідомляють про це. Багато балакали про зерновий коридор. Окремо приділили увагу тому, що Орбан категорично проти входження України до Європейського Союзу.
Загалом про війну ніби забувають. Тут зрозуміли, що Україна буде стояти і далі України росія не піде. Це вже навіть помітно по законодавчих змінах. Для прикладу, щоб отримати італійське громадянство, то у зв’язку з тим, що в Україні війна, довідку про несудимість і свідоцтво про народження можна було подати без перекладу або й не подавати, якщо прохачі громадянства не можуть поїхати та оформити їх. Тепер це стали вимагати. І на питання українців, як їм ці довідки зробити, як їхати в країну, де війна отримали відповідь: війна була рік тому і ви не могли їхати, а зараз вже можна.
Влада Фоллоніки виділила на початку 2023 року гроші і кожен місяць нам привозять продукти: тушонки, тунець, квасолю, помідори, макаронні вироби, рис, печиво та дитяче харчування. Нещодавно попередили, що грудень буде останнім місяцем, коли ці продукти отримаємо, тобто з нового року вже ніхто більше не буде виділяти грошей.
– Скажіть, пані Любо, асоціація багато працює на нашу перемогу. Ви думали, як будете святкувати її?
– Поїду в Україну і будемо зустрічати наших хлопців, які ту перемогу здобули. Ми кілька тижнів тому похоронили брата мого чоловіка Миколу Дарчика з Велимча Ратнівського району. Він був сапером загинув під Куп’янськом. В нього лишився хлопчик, який ходить в четвертий клас, дитина буде рости сиротою. Таких дітей буде багато. Поїду і буду цілувати руки тої дитини. Треба віддати шану всім сім’ям, матерям, батькам, дітям, які пережили втрату найрідніших. Вклонитися могилам захисників, які не повернулися з полів війни.
Знаєте, в офісі асоціації на стіні висить український прапор. Його зі своїми підписами влітку 2022 року нам передали хлопці з шостої роти 68-ї бригади. Їх не лишилося нікого. Там служать нові люди. Я от думаю, скільки ще мають набрати таких бригад і таких рот, щоб дійсно перемогти ту московську заразу. Це буде дуже гірка перемога, але ми в асоціації віримо, що вона буде і допоки вистачить сил допомагатимемо її наближати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Непоправна втрата: війна обірвала життя волинянина
