«Берімо приклад з римлян, які завжди діяли в розрахунку на довгу дистанцію»
«30 з лишком років тому московити ще стояли в Берліні. Тепер цю орду відкинули на тисячі кілометрів і війна точиться вже в Україні. Друга найпотужніша армія світу сьогодні рапортує своєму карлику, що вони беруть якесь село з 600 мешканців, за яке бореться 34 чи 35 армія Західного чи Південного округу. Так, ми також несемо втрати. Це плата за Незалежність України. От вам і відповідь тим, які говорять, що ми безкровно цю Незалежність отримали. Це великий міф. Наша плата за незалежність – це величезні жертви серед українців протягом останніх 100 років.
Водночас теперішня повномасштабна війна – це також плата за нашу інфантильність. Перед тим, як озвучувати претензії до інших через те, що нам не дали те чи інше озброєння, потрібно озвучити претензії самим собі. Претензії за той вибір, який робили українці під час волевиявлень усі ці роки, претензії до політиків, що приходили до влади і всі 30 років роззброювали українську армію. Про здачу ядерної зброї я узагалі мовчу. Ми допустили величезну кількість систематичних помилок, які стали передумовою повномасштабного вторгнення. Про це потрібно говорити чесно і відверто.
Але водночас чесно й відверто маємо говорити про сьогодення, майбутнє і наші перспективи. Сьогодні немає причин ані для паніки, ані для песимізму. Так, можемо констатувати, що у ворога досі є величезна кількість літаків, техніки, важкого озброєння та боєприпасів. Поки ще далеко до паритету за кількістю важкого озброєння. Але ми все ж продовжуємо воювати успішно. Ми маємо те, чого у московитів ніколи не було й не буде – дух.
Сьогодні досі зберігаємо три чинники майбутньої перемоги, які свого часу озвучив видатний військовий стратег. Перший чинник – це стійке політичне керівництво. Так, сьогодні цілком справедливо можемо критикувати владу й озвучувати цілком обґрунтовані претензії. Але водночас потрібно визнати, що вище керівництво робить достатньо для того, аби армія залишалась боєздатною і водночас докладає усіх зусиль, аби зберігалась міжнародна коаліція проти РФ.
Другий чинник – вмотивована армія. Третій – віра самого народу в перемогу. Це три чинники, які маємо зберегти впродовж війни. Маємо зберегти їх і на цьому непростому етапі війни на виснаження. Не маємо права допустити розхитування ситуації зсередини, не можемо дозволити, аби ворог посіяв зневіру, як сто років тому. Зневіру до українського уряду, до української армії. Наслідком зневіри обов’язково стане поразка».
Чи існує загроза, що Захід «втомиться»?
«Без надміру оптимізму, однак цілком об’єктивно можу запевнити, що з усіма нашими внутрішніми силами і можливостями, ми здатні дати по зубам москалям. Далеко не факт, що інші, менші державі, навіть ті, що є членами НАТО, зуміли би протистояти такій навалі. У НАТО є пункти, згідно з якими країнам учасникам Альянсу надається допомога лише у випадку вторгнення чи нападу. Уявімо, що війна відбувається за 20 км від кордону Білорусі в котрійсь із європейських держав. Поки провели б усі бюрократичні процедури, поки зібрали б необхідні війська і техніку, цю країну в кращому разі уже захопили б, а в гіршому – могли б цілковито винищити націю.
Ми уже де-факто є країною НАТО. Так, саме наш народ і наша армія взяли на себе весь удар, однак ми отримуємо ту зброю, яку отримували б, якби наша країна перебувала в Альянсі. Західна демократія працює в спайці влада-суспільство. Уряди цілком і повністю залежні від настроїв народу, а тому діють зважаючи на суспільну думку. Станом на сьогодні є беззаперечна підтримка українців серед народів Західного світу і не тільки. Ми бачимо, як на Заході люди прозрівають, коли бачать суть деяких своїх політиків, що фактично є московською агентурою. Бачимо, до прикладу, як тисне болгарське суспільство на своїх політиків, як німецький народ тисне на нерішучий уряд. Тамтешнє населення не розуміє, як Німеччина могла стояти осторонь і стільки часу не надавати нам обіцяну зброю і техніку.
Із Лондона, Вашингтона і навіть Брюсселя звучать заяви про те, що вони готові нас підтримувати надалі, протягом всього часу військового протистояння з РФ, скільки б воно не тривало. Вони робитимуть усе для того, аби максимально задовольнити наші запити – економічні, фінансові, соціальні і військові.
Водночас потрібно пам’ятати і розуміти, що триває також інформаційна війна. Московити мають свою агентуру і мають важелі впливу. Через свої канали вони робитимуть все для того, аби посіяти зневіру і нав’язати тезу про так звану втому Заходу».
Недостатня кількість важкої зброї – не привід для паніки
«Існує маса причин того, чому до нас не надходить вчасно велика кількість важкого озброєння. Довгі логістичні ланцюжки і дороговизна зброї – це тільки одні зі багатьох причин.
Мусимо констатувати кілька фактів, визнати їх і продовжувати працювати. Перший факт – сьогодні ще далеко до паритету з ворогом щодо кількості важкої зброї. Факт другий – західні партнери нас не кидають і продовжують допомагати. Третій факт – ми залежні від наших союзників, адже не випускаємо ні снарядів, ні стволів. На превеликий жаль, з 2014 року Україна так і не змогла налагодити випуск ані своїх ракетних систем, ані артилерії, ані іншого важкого озброєння. Приймаємо реалії такими, якими вони є і продовжуймо боротись максимально ефективно на кожному етапі цієї війни. Є всі підстави вірити, що ситуація надалі змінюватиметься все більше на нашу користь.
Сьогодні армії, що атакує, потрібне співвідношення сил 5 до 1, щоб перемогти армію в обороні. У москалів немає достатньо сил, аби нас перемогти у цій війні, якщо ми говоримо комплексно про всі її фронти, а не про конкретні ділянки, де вони накопичили війська й техніку.
З геополітичної точки зору ситуація для нас також складається якнайкраще. Ще ніколи, за всі роки нашої історії, ми не мали таких потужних союзників. Чого вартий бодай Лондон. Союзники Лондона протягом останніх століть ніколи не програвали війни. Це наглядний доказ нашої боєздатності і чудовий привід для подальшої стійкості.
На днях Україна отримала статус партнера-учасника ініціативи Тримор'я, яка об’єднує Європейські держави, що розташовані поблизу Балтійського, Чорногой Адріатичного морів. Маємо всі шанси доволі скоро отримати повноцінне членство й посприяти тому, аби врешті розрубати вісь Берлін – Москва.
Також Україна офіційно отримала статус кандидата на вступ в ЄС. Так, не варто плекати надмірних очікувань, адже в статусі кандидата можна пробути і 30 років… Але в будь-якому разі це дуже позитивний сигнал для бізнесу й загалом для іміджу України.
Сьогодні Україна – це держава , яка отримала найбільше натівської зброї, країна, яка має одну з найсильніших армій в Європі, країна, яка де-факто є членом НАТО. Фактично все те, про що ми ще кілька місяців тому могли лише мріяти, те, чого ймовірно не отримали б за все своє життя, ми менш як за пів року. Зараз залишається лише дрібничка, надзвичайно важлива дрібничка – перемогти москалів».
Маємо стати марафонцями…
«Прогнози щодо того, коли врешті наступить наша перемога – це дуже невдячна річ. Йдеться про долі людей і безліч факторів, які дуже важко прорахувати. Окрім успіхів на фронті не менш важливою є антикризові заходи для порятунку економіки. Люди мають працювати і забезпечувати армію. На утримання одного воїна потрібно 10-20 людей, що працюють в тилу. Це величезні виклики, які мусимо гідно прийняти зараз і водночас підготуватись до численних майбутніх викликів. Маємо без зайвих ілюзій швидкої перемоги кожного дня вперто і наполегливо цю перемогу наближати.
Українцям потрібно стати марафонцями. Досі ми були нацією стаєрів. Ми завше були готові пробігти 100 метрів із цілковитою самовіддачею, але сьогодні цього недостатньо. Берімо приклад з римлян, які завжди діяли в розрахунку на довгу дистанцію. Так сьогодні працює Британія. Зрештою, аналогічним чином діє і наш ворог. Настав час змінюватись. Для того, аби уникнути шкідливих розчарувань і занепадницьких настроїв потрібно налаштовуватись на тривалу війну. Якщо ж перемога наступить швидше – це стане для нас приємним сюрпризом».
Андрій МІЩЕНКО, політичний аналітик, народний депутат VII cкликання від ВО «Свобода»
