Із дня у день, із року в рік, Меланія Дмитрівна Саць – непосидюча: то вона шиє, то вона вишиває, то малює, то пісні співає... І зараз у свої 92 роки продовжує знаходити натхнення та час на в’язання килимків.
За своє життя бабуся виховала п’ятеро дітей, дев’ятеро онуків і дочекалася правнуків.
Меланія Саць – родом із мальовничого села Заболоття Любомльского району, де проживає й донині. Бабу Мелашку знає кожен односельчанин – як найстарішу жительку села, всі зачаровані її голосом, а діти шанують за мудрість та гідне виховання.
Попри нелегке життя, перекази цієї бабусі сповнені позитиву та енергії. У свій час Меланія закінчила 4 класи польської школи, працювала у місцевому колгоспі, була ланковою, а вільний час приділяла вихованню дітей. Результатом виховання є те, що практично усі діти поєднали своє життя зі сферою освіти.
Працьовиті руки бабусі не здобули спокою, навіть коли вона пішла на пенсію. Адже тут вона самостійно опановувала малювання, в’зання, вишивку. Особлива любов та увага довгожительки – до вирощування квітів. І всі ці захоплення вона поєднувала зі співом повстанських пісень.
Тому в родині Меланії Дмитрівни, збираючись у батьківській хаті, діти завжди заспівують українські народні пісні.
Чи то вже така життєдайна вулиця, чи місцевість, але по-сусідству з бабусею Мелашкою жив відомий волинський письменник Василь Гей, який неодноразово заходив у гості на бесіду.
Можна довго й багато розповідати про життєві терени, які пережила Меланія Дмитрівна, але нині ми сконцентруємо увагу на улюбленому хобі 92-річної бабусі – в’язанні килимків – «кружків», як вона їх сама називає.
У господарстві їх уже назбиралося більше сотні, а ще ж стільки само подаровано рідним та близьким.
З особливою увагою та трепетом підходить Мелашка до підготовки в’язання килимків. Процес цей – не такий легкий. Адже спочатку потрібно підібрати якісну тканину, поєднати кольори та обдумати розмір.
Для виготовлення одного килимка потрібно не один день праці. Всі роботи вона виготовляє за допомогою спеціального саморобного гачка, якого їй ще за життя змайстрував її чоловік Улиян.
Неабияку роль у процесі створення виробу відіграє вправність та майстерність рук.
Та, попри це, наполеглива бабуся в’яже десятки килимків, унікальних за своїми розмірами, кольорами та пошивом. Кожен із них – унікальний, бо виготовляється з особливою любов’ю.
«Дав Бог, стілько літ – то й живу. Ой кіп тобі стілько прожити дитино», – постійно наголошує бабуся Меланія.
А сьогодні, 1 січня, Меланії – 92 роки. Та на зробленому вона навіть не думає зупинятися, та хоче всім рідним подарувати частинку своєї натхненної любов’ю праці.
