Під час сплаву учасники експедиції познайомилися не лише з природою волинського краю, але й з його культурою та історією.
Про це повідомляє на своїй сторінці у «Фейсбук» Ганночка Кузьо.
Сваловичі та Нобель запали в серце без перебільшень. Можливо це збіг обставин — хороша компанія, спокійна погода та фізична втома під час візиту обох сіл.
В Сваловичі учасники потрапили після довгої боротьби із зустрічним вітром, а Нобель — це остання зупинка.
Ці села насправді унікальні. Розташовані на краю світу — села тупікові, дорога лише одна з району, а далі болота та плавні. Громадський транспорт не ходить, дороги розбиті, мобільна мережа тягне більше білоруська.
«В Сваловичах живе менше 15 людей. Хати під очеретяними стріхами, рами блакитного кольору, у вікнах деяких будинків вата з ялинковими прикрасами. Багато порожніх господ – час не жаліє літніх людей, вони мов ангели хранителі давнини поступово покидають свої домівки. А у вікнах білі фіранки сором’язливо прикривають залишені світлини та ліки на столі, збиті подушки в три поверхи, розписані скрині, облущений чайник… Цікаво, що парканів майже ніде немає. Лише вмираючі яблуні поміж хатами ще живуть, живуть і тягнуться до неба та до землі водночас», — йдеться у дописі.
«В Нобелі жвавіше. Є школа, вовтузяться діти на перерві, чутно звичний сільський гамір – птиця, собаки. Виявляється згадки про село Нобель є ще у літописі Руській і років йому майже як Львову. Село розташоване на вузькому півострові, що тягнеється однією вулицею а з обох сторін проглядається одноіменне озеро. Ой, люто напевно тут, коли над водним плесом здіймається вітрюган!»,— зауважили дописувачі.
Тихо крокували учасники поміж доживаючими хатами та деревами Свалович та по спокійних вулицях Нобеля. Слухали птахів, вдихали спогади. Роздумували, як тут раніше жили люди, як пройшлася по них війна і яке майбутнє чекає цю згасаючу історію під відкритим небом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поляк, кішка Гандзя та медові луки – чим живе волинське село Заболоття
