Матвій Оверчук із села Мирославка Луцького району загинув 22 червня 2022 року на Луганщині. Він був для дружини Юлі всім — великим коханням, розрадою і підтримкою. Після його загибелі вона у 23 роки залишилася вдовою з піврічним дитям на руках.
Як вона переживає цей невимовний біль та створює бренд одягу на честь свого чоловіка, - пише ІА "Конкурент"
Замикалася у собі, безутішно плакала і... раділа, коли у снах при- ходив усміхнений Матвій. І щоб коханий чоловік жив не тільки у її думках і пам’яті, Юля вирішила шити одяг і назвати бренд позивним Матвія. Про це пише газета «Вісник».
Пострілом з «ігли» збив ворожий літак — і загинув
Сімейне життя Юлі і Матвія минуло Києві. Він працював інженером однієї будівельної компанії, вона - лаборантом в експериментальному цеху підприємства «Жасмін».
За місяць до повномасштабного вторгнення у них народився синочок.
— Ми прожили з Матвієм два роки, це був найщасливіший час у моєму житті. — голос Юлі тремтів від хвилювання, коли вона рік тому розповідала мені про чоловіка. — Він міг покупати нашого Мирончика, погодувати, допомагав мені, підтримував... Надійний, завжди на позитиві, він був моїми крилами. Якби усі сім'ї були такими щасливими як ми, то світ був би добрішим. Коли почалася велика війна, він вивіз нас на Волинь, А сам відразу пішов у військкомат, і у березні отримав повістку. Коли ми прощалися, я так плакала... — не стримує сліз Юля. — Сів біля мене, обняв, дивиться на Мирона і каже: «Ти все, що у нього є, ти мусиш його берегти».
Після того вони ще бачилися двічі, коли Матвію вдалося вирватися додому. Ніколи не скаржився, що важко, заспокоював дружину, що у безпеці. І вона вірила. 22 червня вранці говорили по телефону, а вже через кілька годин Матвій загинув.
Своїм першим відразу вдалим пострілом з комплекту ПЗРК «Ігла» збив російський літак. І за це інший ворожий літак ракетою вдарив по позиції, де перебував Матвій.
30 липня йому мало виповнитися 27 років. Юля стала вдовою у 23, Мирончик залишився сиротою у п'ять місяців.
Через понад рік після загибелі Матвія Оверчука посмертно нагородили орденом ll ступеня «За мужність».
— У майбутньому я розкажу Мирону про подвиг його тата. Малий син підходить до портрета Матвія, обіймає, цілує...— Юля не стримувала сліз. — Мені він часто снитьсяю.. Я на упізнання не їздила, не бачила його мертвим. Він для мене живий. Розумію, що він загинув, але серцем не вірю. І чекаю. Уявляю, як він повертається. І перше місце, куди ми підемо, це буде його могила.
Oдяг MOVER їде у Європу та США
З часу нашої щемливої розмови минуло більше року. І от я дізнаюся, що Юлія Оверчук заснувала у Луцьку бренд сучасного повсякденного одягу MOVER.
Гарні фото з її виробами прикрашають сторінки у фейсбуці, глянцеві журнали. Радію за Юлю, що вона віднайшла у собі сили перебороти страшне горе і йти далі. Тепер вона більше усміхається, розповідаючи про коханого Матвія, дворічного Мирона, про справу, яка оживила її серце. Хоч почати жити по-новому було нелегко…
— Чим далі, то бачила, що буде гірше. Я годинами могла плакати за Матвієм… — на Юлине обличчя находить сум. — Треба було щось робити. А що? Я не знала, але була впевнена, що це буде бренд, пов'язаний з позивним Матвія — Овер. Стала задумуватися: в чому я сильна? Тільки в швейній справі, бо я це дуже люблю. І раптом мене осінило: одяг! Спортивний повсякденний одяг, який так любив Матвій!
Аналізуючи той початок, Юля дивується сама з себе: як зважилася починати бізнес, коли нічого про це не знала?! Запросила на вечір дядька Миколу, директора одного з підприємств, і його дружину-юриста Людмилу. Коли на емоціях розповіла їм про свою ідею розказала, що закупить швейні машинки, тканину, підбере колектив, показала логотип МОVЕR, в них очі теж загорілися. Підказали, з чого і як починати.
І справа закрутилася! Юля розповідає мені, що було ой-як непросто. Скільки разів змінювали логотип, але врешті він вийшов таким, який, передає харизму Матвія. Шукала приміщення для роботи закуповувала тканину у Туреччині, підбирала колектив, моделей, фотографів для фотосесій. Та був момент, коли опустила руки і хотіла все закрити, бо не вірила, що може досягти успіху сама. Їй допоміг триденний відпочинок на природі, який для вдів загиблих воїнів організували волонтери. Там познайомилася з цікавими людьми, які дуже підтримали.
Тепер Юля постійно удосконалює свої знання зі швейної справи, вчиться азів маркетингу, зокрема запускати лендінг-сторінку для купівлі подарункового сертифікату, таргет, тобто рекламу у соцмережах, здобуває освіту технолога попереду — фах дизайнера.
— Я дуже пишаюся своїм колективом — усі професіонали! Швачка, закрійник, конструктор і я створюємо моделі, — Юлині очі горять.— Відшиваємо кофти, штани, розробляємо лонги (приталені гольфики), футболки, маєчки. Я вигадую модель і зразу обдумую технологію. Для нас головне — якість і краса.
Вироби бренду МОVЕR їдуть по всій Україні, везуть їх як подарунки в Європу
США. До речі, одна волонтерка-американка, побувавши в Україні, зацікавилася вражаючою історією Юлі Оверчук. І розмістила на своїй фейсбук-сторінці щемливу розповідь про нашу незламну волинянку. На цю'історію відгукнулися інші іноземці.
А Юля мріє вийти зі своїм брендом на європейський ринок, де цінують якість. Словом, життя в Юлі кипить, але найголовнішим для неї є син Мирон.
— Поки я на роботі чи на навчанні Мироном опікується родичка Жанна, я дуже їй вдячна, — усміхається Юля. — Мені допомагають рідні — мої і Матвія його мама Люда. Коли я відчую, що можу стати прикладом для інших жінок, які втратили чоловіків на війні, дуже хочу проводити для них тренінги. А зараз всім їм раджу: не замикайтеся у собі, не заглиблюйтеся своїм горем у дітей, не замовчуйте біль, звертайтеся до психологів, коучерів - це фахівці, які виводять з пригніченого стану. Потрібно не боятися і робити те, про що мрієте, можливо комусь до душі зайнятися кав’ярнею чи волонтерством - беріться за справу! Це не просто слова, я це пройшла. І вірю, що мені в усьому допомагає Матвій. Хочу, щоб більше людей знали про мого чоловіка, Якщо мене не зламала його смерть, то вже нічого не зламає!
Автор Олена Павлюк