На Волині після загибелі сина-військовослужбовця, об'явився батько, який покинув його маленьким, і вимагає гроші з компенсації. Біологічний батько протягом багатьох років не цікавився долею сина, а коли той загинув на війні, вирішив претендувати на гроші від держави.
Про це пише ВолиньUA з посиланням на газету Волинь.
...дзвінком жінки, котра втратила на війні єдину дитину, яку без чоловіка ростила
Недавно в редакцію зателефонувала Тетяна Дмитрук із села Хренів, що на Іваничівщині. Вона розповіла про своє горе: в січні на війні загинув її єдиний син Анатолій Левончук, якому було лише 37 років. Тетяна Іванівна розуміє, що, на жаль, сьогодні багато українських родин спіткали такі непоправні втрати – у когось війна забрала чоловіка, в когось – дитину, батька. Ті, хто віддав життя за Україну, залишаться в пам’яті рідних, друзів, односельчан. Жінка вдячна усім, хто підтримав та підтримує її. А ось звернутися по допомогу до газети, як сказала, її змусила несправедливість, з якою зіткнулася.
Справа в тому, що Тетяна Дмитрук сама ростила свого сина. Чотири роки було йому, як розлучилася із чоловіком Віталієм Левончуком. Маючи другу сім’ю, він ніколи не згадував, що в нього є дитина («поки працював у колгоспі, то ще сякі-такі аліменти з нього в конторі вираховували, а потім виконавчі листи не могли його наздогнати»). Зате тепер, коли Анатолій загинув, біологічний батько об’явився й хоче отримати грошову компенсацію від держави.
«Якщо газета не зможе допомогти мені добитися справедливості, то нехай хоч приверне увагу до цієї проблеми, – говорила Тетяна Іванівна. – Від таких батьків, про яких нагадує тільки запис у документі, дітей захищати треба. Думаю, що й син був би проти такої зрівняйлівки. Я б краще ці гроші на нашу армію віддала»…
До речі, староста Грядівського старостинського округу, до якого належить село Хренів, Наталія Яковинець, якій я зателефонувала, стала на бік матері загиблого воїна. Підтримала Тетяну Дмитрук і Любов Мельничук, яка сама подзвонила в редакцію, аби сказати, що і вона, й інші односельчани можуть підтвердити: жінка самотужки піднімала сина. Але, звичайно, ці рядки не могли з’явитися в газеті лише зі слів одної сторони. Треба було почути й думку батька, який живе в селі Гряди. І я почула його… Чоловік розповів насамперед, як, дбаючи про сім’ю, будував хату в селі Хренів (звідси родом Тетяна Іванівна – сюди вони перебралися з його Колодіїв, що на Маневиччині, ще тоді, як мав народитися син), як «нормально платив аліменти». Правда, промовчав, що ту хату через суд було розділено. Як і про те, що син, коли вже женився, просив батька, аби продав йому свою частину, але він відмовив. Зате згодом переписав цю нерухомість дочці від другого шлюбу.
На жаль, біологічний батько на моє прохання так і не зміг розповісти про участь у житті сина після розлучення. Рятівним для нього, як, певно, здається чоловікові, є ось цей аргумент: «Ми бачилися із сином перед тим, як він мав уже їхати на Тучинський полігон, поговорили». А стосовно грошової компенсації, на яку претендує, хоч і не ростив дитину, прозвучала «залізна» фраза: «По закону мені положено...». І вже навздогін їй сказав: «Я ці гроші віддам внучці» (у загиблого Анатолія Левончука росте чотирнадцятирічна донька). Чи справді дідусь поведеться благородно – й грошова компенсація дістанеться дівчинці? Чи буде так, як Тетяна Іванівна сказала: «Коли ці гроші потраплять до його рук, то він їх не випустить»? Поки що ці питання без відповіді. Будемо щось знати з цього приводу – повідомимо. Тим більш, що наша читачка, звернувшись до газети, порушила проблему, яка торкнулася не лише її: не один біологічний татко, спокусившись грошовою компенсацією від держави, згадав про сина після його загибелі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Луцьку продають велику земельну ділянку на 40-му кварталі (ФОТО)
