За дорученням фракції ВО «Свобода» порушив світоглядну проблему, дещо ширшу від уже прийнятого нами рішення щодо необхідності заборони церкви московського патріархату, за що вам усім дякую. Це проблема поширення в Україні ідеологічної конструкції «русского міра», на що рф систематично виділяє величезні ресурси по всьому світу. На цю ідеологічну конструкцію працюють цілі масиви усіляких структур, із російською церквою включно.
Після повномасштабного вторгнення, як активної фази гібридної війни рф в Україні, критично гостро постало питання діяльності усіх масових інституцій, які працюють у публічному просторі і не можуть залишатися поза війною, позаяк в умовах агресії та окупації вони або працюють задля української перемоги, роблячи посильний внесок у справу протидії агресору, або ж фактично колаборанують із окупантом.
У цій ситуації окремої уваги заслуговують недержавні інституції, які працюють у медійному просторі та впливають на суспільну свідомість, а також акцентують свою діяльність на ідеологічно-духовній площині, у якій і здійснюються детермінація такого суспільно небезпечного явища, як колабораціонізм.
У цьому контексті прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораціоністську діяльність» недостатньо. Потрібна реалізація цілого комплексу заходів щодо недопущення пропаганди наративів ідеологічної конструкції «руського міра» в будь-яких її проявах.
Адже наративи такої пропаганди розмивають нашу ідентичність, схиляють українців до лояльності ідеологічним постулатам «руського міра», за яким, як відомо, приходять російська мова та російські танки. Тож така діяльність, своєю чергою, стає нагальним питанням національної безпеки України і в умовах особливого періоду – воєнного стану – має кваліфікуватись як вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки держави.
Як показує практика, пропаганда «русского міра» здійснюється державою-агресором через мережу, як правило, підконтрольних уряду та неурядових інституцій на кшталт Федерального агентства з міжнародного гуманітарного співробітництва «Россотруднічество» або ж фонду «Русскій мір».
«Россотруднічество» (філії, філій, відділення, установи та представництва) потрапили під санкції вже на другому тижні повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. 21 липня 2022 року економічні санкції проти «Россотруднічества» та фонду «Русский мір» запровадив і Європейський Союз.
На цю ж ідеологічну конструкцію «русского міра» сьогодні працюють і незавершені процеси декомунізації. І Волинь, на жаль, не є винятком. Ми досі знаходимо в поліських селах Волині меморіальні таблички мовою окупанта, в яких прославляються «русскіє асвабадітеді» та вшановуються жертви «українських буржуазних націоналістів». Ці маркери «русского міра» досі залишаються в селах колишніх Старовижівського, Шацького, Ратнівського, Камінь-Каширського, Любешівського районів. Як не дивно, є вони й на Іваничівщині та Ківерцівщині.
У центрі Старої Вижівки досі залишається такий маркер російської присутності, як совєцька гармата, яку навіть гарненько пофарбували. Хтось із небайдужих громадян якось почепив на ту гармату плакат: «Демонтуйте на користь ЗСУ!» Але провисів той плакат недовго. Комусь, видно, муляв око, то за якусь годину-другу прибрали...
Представники місцевої влади не демонтують такі пам'ятники та меморіальні плити, прикриваючись тезою, що на них немає конкретних прізвищ тих, кого Український інститут національної пам'яті вніс до списків обов'язкової декомунізації. Але ж, даруйте, місцевій владі пора брати відповідальність і на себе! Вони можуть приймати відповідні рішення на своїх сесіях – і в такий спосіб позбутися цих маркерів російської присутності на своїх територіях.
Наша фракція вважає, що керівники області мають звернути на це особливу увагу, дати відповідні доручення та вказівки керівникам громад. Надіслати листи, рекомендувати всім місцевим громадам завершити процеси декомунізації. Бо в нас досі в окремих школах, в бібліотеках на Поліссі залишаються навіть «учєбнікі русского язика»...
Ще конкретний випадок. У шкільному музеї однієї з поліських шкіл виявили кітель совєцького солдата-танкіста. Школярів виховували, що це не окупант, а «асвабадітєль». Зрозуміло, що цьому маркеру російської військової присутності – не місце у шкільному музеї. Ми його не просто прибрали звідти, а взамін придбали нову форму бійця ЗСУ, одягли на неї відповідні шеврони, я свою личку старшого солдата долаштував – і подарували цій школі. Такий наш крок там зустріли оплесками. Місце окупанта-«асвабадітєля» в екпозиції шкільного музею зайняв воїн-визволитель ЗСУ. Як на мене, це приклад того, як можна достойно, з позитивом, виходити з ситуації.
Маємо зрозуміти: все, що пов'язане з «русскім міром» – чуже і вороже українській ментальності та ідентичності. Бо доходить до того, що московські попи вмовляють своїх вірян взагалі не чинити спротиву окупанту. Мовляв, всяка влада від Бога... Хіба такий стан нормальний? Якщо на це не реагувати, то окупаційну владу ортодоксальні фанатики московської церкви узагалі побіжать зустрічати з квітами. Бо так сказали московські попи. А ми й далі будемо дивуватися, чому ці попи не хочуть відспівувати в наших українських церквах наших загиблих українських воїнів...
Висновок однозначний: Московська церква – як елемент ідеологічної конструкції «русского міра», як і всі інші його елементи, мають бути оголошені в Україні поза законом. Для цього Україні й потрібне невідкладне прийняття Закону про заборону церкви московського патріархату. Відповідний законопроєкт, до речі, народний депутат України від ВО «Свобода» Оксана Савчук зареєструвала в українському парламенті ще 29 березня цього року.
І не треба боятися, нібито заборона московського патріархату може збільшити кількість колаборантів. Насправді – не збільшити, а своєчасно виявити та нейтралізувати. Допоки ця «п'ята колона» не засунула ножа у спину. Зробимо це – швидше здобудемо Перемогу.
Все буде Україна! Слава Нації! Слава ЗСУ!
Олександр ПИРОЖИК,
депутат Волинської обласної ради від ВО «Свобода»
