Сім‘я Крикот, що зараз мешкає у Горохові, виховує 10 дітей.
Подружжя дає свою батьківську любов та тепло дітям, що були цього позбавлені. Багатодітна матір Ольга, як ніхто розуміє, що таке залишитися без батьків, - йдеться у сюжеті 12 каналу, - пише ВСН.
«Найстаршому Вадиму 18 років, Михайлу 18, далі по 17 років, 16 років, 15 та 14 років. Дорослі в нас дітки. Найменшому 4 місяці. Моя мама померла і я зі своїми братами і сестрою потрапила до інтернату. І через 2,5 роки у місті Володимирі християнська сім’я забрала нас. За моєї пам’яті, ми з братами і сестрою були першими дітьми, які потрапили у сім’ю», - каже Ольга.
Забрати дитину з інтернату - справа непроста. Вона потребує чимало часу, зусиль та терпіння. Не всі наважаться, ще менше людей пройдуть весь шлях до кінця. Але далеко не кожен зрозуміє, що відчуває дитина, яку із притулку, який Ольга прирівнює до в’язниці, забирають додому.
«Я в 16 років зрозуміла, що хочу забирати дітей у сім’ю, тому що я побачила цю різницю - сім’я та інтернат», - зазначає матір.
Ольгу підтримав і її коханий Павло, його батьки, окрім біологічних, також виховували прийомних діток.
Сім’я переїхала до міста Нікополя Дніпропетровської області, саме там розпочинається історія їхньої великої сім‘ї.
«Наших перших троє діток ми взяли з Кривого Рогу, і через певний період ще додавалися дітки у нашу сім’ю», - розповідає Ольга.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Студенти луцького університету не хочуть відвідувати пари у викладачки, яка говорить російською
У Нікополі вирувало життя, виховували дітей, працювали, будували плани. Доки не прийшли росіяни.
«10 днів (після 24 лютого 2022 року, - ред.) діти не виходили на вулицю, тому що в нас постійно були тривоги, вони не закінчувалися. По воді 6-7 кілометрів до нас, наш будинок - на першій лінії відразу за дамбою. Від атомної електростанції і там, де розміщувалися російські війська», - розповідає матір.
Хоча Ольга і Павло волиняни, для їхніх дітей домом був Нікополь. Вони не хотіли його покидати.
Тяжко сім‘ї було морально і фізично, як виїжджали з Нікополя, каже Оля, не забудуть ніколи.
«Ми їхали 3 доби по 15-17 годин за добу. Ми в заторах стояли по 5 годин. Над нами літали вертольоти», - пригадує жінка.
Куди їхали - тоді не знали, аби подалі від росіян та обстрілів. Вирішили їхати до батьків. Спочатку мешкали на Старовижівщині. Із вересня сім’я Крикот мешкає у Горохові вже у своєму будинку.
Діти онлайн продовжують навчатися у нікопольських школах.
11-класник Вадим вирішив, що залишиться на Волині, зокрема, у Луцьку. Він мріє стати архітектором, а навчатися цьому планує у Луцькому національному технічному університеті.
Війна поділила їхнє життя на «до» і «після». Сім’я каже, що вже не живе так, як до війни, але найголовніше, що разом.
Детальніше - у сюжеті.
