image
31 Жовтня 2018 | 13:52

Хелловін чи Велесова ніч? Або чому про Велеса знають у Володимирі?

В Україні вже багато років стає модним святкувати Хелловін у ніч із 31 жовтня на 1 листопада. За легендою, у цю ніч душі всіх померлих приходять на землю та блукають вулицями. Дехто ставиться до його святкування вкрай негативно, зазначаючи що це - "чуже", запозичене свято. Проте запозичена лише назва, адже в українців раніше був свій Хелловін. Існував він за часів вірування у рідних богів і звався Велесова ніч (на честь одного з язичницьких божеств). За однією із версій, святкувалася Велесова ніч так само - з 31 жовтня на 1 листопада, коли душі усіх померлих спускалися на землю.
Про те, хто такий Велес, у статті «Ладомир. Володимир. Володимир-Волинський. Віра наших предків. Історія третя...» написала Світлана ФЄДЄСЄЄВА, завідуюча відділом обліку, паспортизації та наукових досліджень ДІКЗ «Стародавній Володимир».
У слов’янській міфології відомий Велес — «скотій бог», один із найстародавніших богів, покровитель скотарства, що був грізним владикою інших богів і на Русі поступався лише Перуну. Він був богом мертвих, повелителем звірів, покровителем скотарства, мудрості, чарівництва, мистецтва і торгівлі. Часто представляв собою крилатого змія з людським обличчям або помісь людини з ведмедем. Його зв'язок з тваринним царством витікає вже з імені «волох», «волохатий».

Символом Велеса був волохатий кожух, вивернутий навиворіт, що залишився частково як елемент обрядовості у новорічних звичаях, які донесли до нас відгомін «волових свят». Учасників цих карнавалів іноді називали волхвами, «бо вони подібні до Волоса своїми волохатими кожухами».
Згідно переказів, Змій Волос якимось чином поєднує в своєму образі волохатість та луску, літає на перепончатих крилах, уміє видихати вогонь, хоча сам до смерті боїться блискавки, і дуже любить яєчню і молоко. Тому ще одне ім’я бога Велеса – Смок.
У Володимирі-Волинському відомі три місця, де були розміщені давні слов’янські капища. Одне з них, про яке згадує О. Цинкаловський у «Матеріалах до археології Володимирського повіту», знаходилося у валах городища.
«На замчиську проводив ремонт тюрми в 1931 році пан Городиський; він оповідав мені, що під час копання ями на вапно наскочили на якийсь круглий фундамент. Ближче не міг він його означити».

Цинкаловський зазначає, що фундамент складався з білої опоки ( вапняку). В урочищі «Михайловець» при самому валі натрапили на 1,5 метра глибоко в землі на якийсь грубий фундамент, ближче неозначений. Згадується, що Михайлівський монастир був побудований на місті древнього капища, але якому богу, - невідомо.
Що стосується третього місця, острівка серед заболоченої заплави річки Луга, то тут нам за підказку слугує сама назва «Волослав, чи Велесівщина». Звичайно, самого острова вже давно немає, тільки розорана земля та ледь помітне підвищення. Так розповідали мені ті, хто бачив той острів, сама я там не була.
На карті В’ячеслава Ковальського він позначений навпроти урочища «Михайлівщина», на іншому боці річки Луга. На карті О.Цинкаловського він знаходиться значно далі. Як би там не було, але цілком ймовірно, що там знаходилося святилище Волеса. І це цілком доречно, якщо згадати, що наше місто в сиву давнину було центром торгівлі, тут проживало багато купців, що мандрували в далекі землі і по воді, і по суші. Кому, як не Велесу, несли вони дари та пожертви, аби вдалий був шлях і процвітала торгівля.
Основними місцями побудови подібних святилищ, острова сухої землі на болотах, землях, що не використовувалися в сільському господарстві, захищені природними перепонами. Сакральна сутність святилища була у захисті від дії злих сил, та нижнього світу. Адже Велес був не тільки богом худоби, але й уособленням сакральної громади мертвих, господарем “антисвіту”. Від нього залежала плодючість землі, благополучність худоби в реальному світі і добробут мерця у “світі мертвих”.

Відгомін тих давніх вірувань і легенда, ще і донині живе в пам’яті мешканців нашого міста. Там, де тепер вулиця Київська, де ростуть старі клени над крутими берегами річки Луги в прадавні часи було язичницьке капище. Тут же знаходилися великі ями і підземні ходи, у яких жив лихий і лютий змій.
І не давав він людям спокою, тримав їх у страху і покорі. Часто змій виповзав зі свого лігва-капища і пожирав принесену йому жителями їжу. Проте це йому скоро набридло. І зажадав змій, щоби до його нори-капища щотижня приводили молоду дівчину, яку він затягував до себе і там з’їдав.
Так тривало довго-довго, аж поки в місті зовсім не стало молодих дівчат. Залишилася єдина дівчина – єдина дочка князя. Не хотів батько віддавати єдину дочку на погибель лютому змієві. Розіслав він в усі краї гінців, щоб вони оголосили про те, що хто переможе змія – той отримає дівчину за дружину.
Багато відважних лицарів відгукнулося на цей заклик і виступило на бій із чудовиськом. Але ніхто не зміг перемогти змія. І ось приїхав із далеких країв ще один молодий лицар і у важкому двобої переміг змія та знищив його. І коли той конав, то сильно бив хвостом по землі і вирив ним глибокий рів. З річки Луга зайшла у той рів вода та й залишилася у ньому, і назвали люди цей рів річкою Риловиця, а в самому місці двобою протікає річка Смоча.
Вам не здається, що ця назва вже прозвучала в моїй розповіді?
Зверталися до бога худоби і багатства Велесу, благаючи його зберегти домашніх тварин в останній зимовий місяць, а саме 11 лютого.
Велесів день був і 6 січня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історична Волинь: показали раритетні світлини околиць Ковеля (ФОТО)

Вас також може зацікавити