Наводити порядок, вважає захисник, - це справа тих українців, що сьогодні перебувають в тилу
Відомий політик, народний депутат України сьомого скликання від ВО «Свобода» Олексій Кайда пішов воювати в лави ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення і продовжує дотепер боротись проти нашого одвічного ворога. Сьогодні, у званні молодшого лейтенанта, Олексій воює у складі 45-ї окремої артилерійської бригади. Спілкуємось зі свободівцем про фактори пришвидшення нашої перемоги, а також про тривожні тенденції та процеси в суспільстві, армії та у владних кабінетах, які негативно впливають зокрема й на результати на полі бою.
Залежність від західної зброї і запізніле постачання
«Зброя і техніка, яку ми отримуємо від Західних партнерів, відіграє колосальну роль. Це одна з важливих складових наших успіхів на фронті. І за це ми вдячні всім тим країнам, які допомагають нам уже стільки часу. Негативний аспект – це те, що ми фактично стали цілком і повністю залежні від цього озброєння. Ми самі призвели до такої ситуації. Провина за це лежить на українській владі різних періодів. Абсолютно неприпустимо, що з 2014 року жодна влада не спромоглась налагодити в Україні бодай виробництво патронів і снарядів в достатній кількості.
На щастя, більшість європейських народів солідарні сьогодні з українцями і допомагають нам боротись за нашу свободу, боротись за безпеку на всьому Європейському континенті. Водночас постачання західної зброї – це той фактор, на який ми не маємо достатнього впливу, який не завжди легко прогнозувати і який, м’яко кажучи, не закриває всіх потреб нашого війська в озброєнні.
Мусимо визнати, що озброєння приходять в Україну зі суттєвим запізненням. 2, 3, 4, 6 місяців… Дуже довго триває процес ухвалення рішень щодо можливості надання певного виду озброєння, а після цього починається ще триваліший період організації та налагодження процесу постачання. Оце запізнення призводить до вельми поганих наслідків, адже в Україні триває масштабна, надзвичайно динамічна та інтенсивна війна. Нам протистоїть багаточисельна армія з величезним запасом снарядів, армія, яка також не стоїть на місці, яка еволюціонує і вдосконалюється».
Пропагандисти розігруватимуть карту «втоми від війни»
«Майбутні темпи і обсяги постачання озброєння залежатимуть від результатів на фронті. Про цілковите припинення постачання звісно ж не йтиметься, однак якщо до кінця року ми не матимемо суттєвих успіхів на фронті, то ймовірно активізуються спроби заохотити або й навіть примусити Україну до переговорів. Влада кожної з держав, які нам допомагають, залежить від позиції виборців. Позиція виборців значною мірою залежить від інформаційного поля, в якому вони функціонують… А моск@лі витрачають мільярди доларів на лобіювання своїх інтересів в Європі. Так, Україну сьогодні підтримує більшість населення Європи, однак в інформаційне поле постійно вкидають меседжі про те, що замість того, щоб допомагати Україні, краще спрямувати кошти на внутрішні потреби. За умов відсутності відчутних успіхів на полі бою, пропаганда ще більше активізується. Мовляв, влада вам обіцяла результати, виділила мільйони, а Україна досі не перемогла. Повірте, що рупорів такої пропаганди в Європі достатньо. В кожній потужній західній державі є політики і політичні сили, які фінансово вмотивовані підтримувати політику пуйла. Пропутінські організації, партії, політики та ЗМІ вже тепер готуються розігрувати на Заході карту «втоми від війни».
А те, що оця «втома від війни» назріває, ми можемо сьогодні бачити навіть на прикладі українського суспільства. Зверніть увагу, як активізувались розмови і дискусії, які ще рік тому були би неприпустимими. Можливо є сенс піти на переговори, давайте чимось поступимось, давайте все це припинимо, краще заморожений конфлікт, ніж гаряча фаза війни. І це при тому, що більшість «втомлених» і «розчарованих» поки що мовчать, не наважуються відкрито транслювати свої меседжі. Що уже говорити про п’яту колону в Україні, яка насправді нікуди не щезла і готова ввімкнутись в процес дестабілізації ситуації, як тільки для цього буде хороший фундамент.
Не можна виключати того, що в критичні моменти, як в Україні, так і на Заході, «втомлені від війни» і прихильники путіна активізуються. Звичайно, що за умови нашої блискавичної перемоги, ми про існування цього шкідливого елементу скоріш за все навіть і не дізнаємось».
Завищені очікування породжують розчарування
«Мусимо визнати, що й українська влада доклалась до того, що в суспільстві посилюються негативні настрої та втома. Надто часто роблять помилки, а подекуди і зовсім рухаються не туди. В перший період повномасштабного вторгнення я й сам намагався закривати очі на багато речей. Мовляв, всяке буває, ніхто не застрахований від помилок, головне – зберегти єдність, мусимо довіряти керівництву держави, маємо мінімізувати критику і сконцентрувати зусилля на боротьбі з зовнішнім ворогом, після перемоги будемо розбиратись. Але тепер моя позиція кардинально змінилась…
Час показав, що багато представників влади, як центральної, так і місцевої, банально використали і продовжують використовувати війну для своєї вигоди. Починаючи від села, де хочуть зробити ремонт ставочка за півтора мільйона і закінчуючи Києвом, де розпилюють сотні мільйонів. Доволі довгий період суспільство жило в ілюзіях про те, що влада всі зусилля, всі фінансові ресурси сконцентровує на війні, вірило, що все робиться заради перемоги. Готується великий контрнаступ! Цей меседж масово поширювали українські та західні ЗМІ, він супроводжувався обіцянками влади про швидкі темпи відвоювання наших територій.
Позитивна та оптимістична риторика додавала балів владі в очах суспільства, змушували чекати, вірити і закривати очі на симптоматичні процеси, які свідчили про зовсім інші реалії. Оті реалії врешті настали… З’ясувалось, що все не так просто і радісно, як нам обіцяли. Зброї все ж недостатньо, ЗСУ також зазнають суттєвих втрат, ворог добре підготувався. Для чого було людям у вуха кидати ті обіцянки, які неможливо виконати? Влада сама підняла планку очікуваних результатів. Тому цілком природно, що настало розчарування. Люди глянули з іншого боку і на владу, яка всі ці обіцянки продукувала. Почали більше звертати увагу на інформацію про відкати, хабарі, заробітчанство під час війни, виїзди депутатів та посадовців за кордон на відпочинок, купівлю військкомами нерухомості на десятки мільйонів доларів…
І як на все це має реагувати українець, який донатить кожен місяць левову частку своєї зарплати, як на це мають реагувати ті, хто втратили своїх близьких, як на це має реагувати воїн, який ризикує своїм життям. Але суспільство має і навіть зобов’язане на це реагувати. Забудьте фразу про те, що хлопці прийдуть з війни і наведуть порядок. Наводити порядок – це справа тих українців, що сьогодні перебувають в тилу. Наші воїни мають повернутись в країну, за яку вони борються, в країну без корупції і відкатів. Немає часу для розчарувань – потрібно діяти. Вже зараз мусимо обрубувати в корені намагання різних представників влади наживатись на війні, вже зараз потрібно будувати країну майбутнього.
Не забувайте, що й самі моск@лі підливають олії у вогонь. Вони запускають потужну пропаганду для деморалізації українського суспільства. Так, наші високопосадовці створюють ґрунт для такої пропаганди, але завдання українців – контролювати ситуацію і добиватись змін, а не продукувати і шири занепадницькі настрої. Про проблему потрібно говорити для того, щоб її розв’язати, а не для того, щоб зробити її приводом для пасивності, розчарування і байдужості.
Злочини влади і подальше розчарування в суспільстві – це величезна загроза для нашої перемоги і нашого майбутнього. Замість того, щоб в цей складний період ввімкнутись на 100%, замість того, щоб допомагати армії більше, аніж коли-небудь до цього, значна частина населення може навпаки – відмежуватись від реалій і війти і почати жити своїм життям.
Наступна величезна загроза – мільйони українців, що були змушені виїхати за кордон, можуть не повернутись. Яку картинку вони бачать сьогодні? Складна і неоднозначна ситуація на фронті, в країні далі корупція і відкати. Для чого повертатись? А це мільйони людей. Це генофонд української нації, який ми формували десятиліттями. Якщо ці люди не повернуться, це буде трагедія величезних масштабів».
Українська армія якісно змінилась, але чимало проблем залишилось
«На ті процеси, які відбулись і продовжують відбуватись сьогодні в армії, потрібно дивитись тверезо, без рожевих окулярів і без замовчування основних проблем. Якщо проблему не озвучити, то шансів на її розв’язання немає. Очевидно, що протягом цих 1,5 року великої війни відбулись суттєві позитивні зрушення. Змінилось озброєння, змінились підходи, змінились методи ведення війни. Армія вдосконалилась, зросла, озброїлась, набула безцінного досвіду, впровадила новітні технології, за цей час ми отримали чудових інструкторів та командирів. Я знаю багато офіцерів, які пройшли навчання за кордоном в кращих інструкторів НАТО. Ці офіцери справді поміняли своє бачення щодо методів ведення війни та підготовки особового складу.
В мене чимало друзів та побратимів, що воюють у десятках різних підрозділів. Ми постійно спілкуємось. Насправді ситуація доволі неоднорідна. Дуже багато залежить від командира. Є такі комбати, що грамотно планують та організовують операції, які йдуть разом з хлопцями в бій. В таких підрозділах чудова атмосфера, міцний бойовий дух і результати на полі бою вони показують неймовірні. Але трапляються і протилежні ситуації. Є командири, які відсиджуються на безпечній території, натомість нерідко бездумно посилають хлопців в бій без належної підготовки до цього бою. Це призводить до великих жертв.
На превеликий жаль, досі залишаються актуальними проблеми, пов’язані з бюрократією і поганою організацією процесів в армії. Досі є проблеми з отриманням статусу учасника бойових дій, не налагоджена належним чином робота військово-лікарських комісій. Не нормально, коли людина після поранення має проходити ВЛК протягом 3-5 днів. Інколи цей процес затягується на тижні. Це неприпустимо. Чому за 1,5 року великої війни цю проблему досі не спромоглися вирішити?
Також неприпустимою є ситуація з військкомами. Одеський військком – це лише вершина айсберга. Таких як він багато скрізь по всій країні. І тут постає питання – як таких людей призначили на посади і чому вони досі на цих посадах перебувають? ТЦК – це також військова структура. Це структура, яка часто дискредитує ЗСУ в очах людей.
Бойові підрозділи ЗСУ за цей час пройшли великий шлях… Водночас ми продовжуємо вчитись і вдосконалюватись. Але ворог також змінюється. Був період, коли ми мали суттєву перевагу над моск@лями в кількості і якості застосування безпілотних літальних апаратів. Дуже ефективно працювала розвідка дронами, ми ефективно атакували і корегували вогонь з повітря. Але з часом і ворог навчився все це робити. Мало того, в деяких аспектах вони навіть просунулись далі. Недавно читав, що на московії уже будують завод з виробництва дронів. На деяких ділянках моск@лі переважають нас в небі. Я уже мовчу про ракети великої дальності та авіацію. Не будьмо наївними, нам протистоїть сильний і небезпечний ворог. Адекватна оцінка сили твого противника – необхідна умова для перемоги над ним».
«Чорний лебідь» не прилетить, якщо до цього не підготуватись
«Звичайно, що головним фактором нашої перемоги є успіхи ЗСУ на полі бою. Водночас не потрібно відкидати й неочевидні фактори, несподівані події, що здатні кардинально змінити хід війни. Це так звані «чорні лебеді», які на те й чорні, що ніхто не знає звідки і коли вони прилетять. Це може бути що завгодно. Вибух атомної станції в московії, бунт в російській армії, протистояння політичних еліт чи силового блоку, смерть путіна, протести в національних республіках...
Але, як то кажуть, добре диво – це добре підготоване диво. Щоб отой «чорний лебідь» появився, потрібно створити для цього передумови. І над цим мають працювати наші спецслужби. Фізичне усунення когось з керівників московії, робота над посиленням протестних рухів в рф, вербування агентів на різних рівнях політичної і військової влади московії. У співпраці з західними спецслужбами маємо вести підривну діяльність на території ворога. Це має бути планомірна систематична робота з використанням всіх можливих технологій, ресурсів та агентурних мереж. «Чорний лебідь» може з’явитись, але над цим потрібно багато працювати, до цього потрібно готуватись».
