Волинянин Дмитро Ткачук із Ковеля відмозовив нирки, перебуваючи на фронті та захищаючи українську землю від російського окупанта. Врятувати його могла лише трансплантація, яку успішно здійснили ковельські хірурги. Донором врятованого воїна виявився теж військовий.
Дмитро Ткачук із Ковеля – військовий, в зону АТО потрапив у кінці 2014 року. Там у нього почалися серйозні проблеми зі здоров’ям – став підніматися тиск. Хоча до того таких проблем не мав ніколи. Коли у серпні 2015 року Дмитро приїхав додому, йому було настільки погано, що заледве міг піднятися з дивана.
Довелося лягти на лікування у військовий госпіталь у Луцьку. Оскільки в батька Дмитра був інсульт, то лікарі вирішили, що гіпертонія у нього спадкова. Виписали ліки від тиску, які, звісно, зовсім йому не допомагали.
На початку 2016 року Дмитро знов потрапляє у госпіталь, і вже цього разу лікарі знайшли причину його недуги – хронічну хворобу нирок. Саме вони наганяли йому шалений тиск. Лікарі порадили атовцю дотримуватись відповідної дієти. Аби підтримати Дмитра, дружина і діти теж дотримувалися такого харчування. Але хвороба прогресувала. Аналізи були невтішними – креатинін в крові зашкалював.
Відморозив нирки на війні
– Він пішов на війну в кінці 2014 року. Уже Новий рік, 2015-го, він зустрічав там. Я дуже переживала, щовечора чекала його дзвінок, бо телефонував тільки у визначений час і не зі свого телефону, бо мобільний зв’язок там був обмежений.
Чоловік мені розповідав, що взимку було так холодно, що бували ночі, коли вони просто танцювали біля буржуйки. А влітку спали в окопах, тож не дивно, що він так підірвав здоров’я, – розповідає дружина військового Ірина Ткачук. Жінка, до речі, працює у ковельській школі вчителькою.
У 2018 році Дмитро потрапив у військовий госпіталь у Києві. Там пройшов повне обстеження, лікарі вирішили комісувати його через стан здоров’я. Його хворобу пов’язали із захистом Вітчизни. Саме в Києві лікарі першими повідомили, що без трансплантації не обійтися. Радили не потрапляти на гемодіаліз, бо він садить серце.
Оскільки тоді трупної пересадки органів в Україні не робили, чоловіку порадили негайно збирати документи на державну програму у Білорусь або ж шукати іншої можливості для пересадки. На жаль, родинного донора, орган якого підійшов би Дмитру, не було.
– Але оскільки хвороба почала дуже швидко розвиватися, уже в лютому ми пішли на гемодіаліз. Коли я шукала інформацію щодо пересадки, то натрапила на жіночку, якій робили трупну пересадку органа в Запоріжжі. Я їй зателефонувала, ми поспілкувалися – і вирішили їхати туди. Це було минулого року. У Запоріжжі нам не відмовили, але сказали чекати донора. Чоловік кожні два місяці мусив туди їздити, здавати необхідні аналізи.
Коли повертався звідти в кінці листопада минулого року, йому зателефонували з нашої ковельської лікарні. А ми вже знали, що в Ковелі провели першу родинну трансплантацію нирки жінці від її чоловіка. Дмитро повернувся додому і розповів мені, що наш головний лікар запропонував зробити йому трансплантацію трупного органа. Чоловіка запитали, чи не буде боятися. Дмитро без вагань погодився, – розповідає Ірина.
Органи померлого врятували людей
Вже в грудні з’явився перший потенційний донор, але нирка по сумісництву не підійшла Дмитру. Через тиждень з’явився другий варіант, і теж та сама картина. Але коли Ткачукам зателефонували втретє і сказали прийти в лікарню, виявилося, що орган ідеально підходить Дмитру. Це було 3 лютого цього року. Того ж дня провели операцію, вона тривала 4 години.
– Того дня директор Інституту серця МОЗ України, кардіохірург Борис Тодуров приїжджав і пересаджував серце, а в іншому операційному блоці пересаджували нирку Дімі. Усі органи від одного донора, – каже Ірина.
Хто саме став донором для її чоловіка – жінка дізналася із сюжету телебачення. У 42-річного чоловіка стався інсульт. Шансів на порятунок не було. Лікарі констатували смерть мозку і почали розмову з родичами. Їм пояснили, що органи вже не допоможуть йому, а іншій людині життя врятують, і частинка їхньої рідної людини буде жити в комусь іншому. Рідні погодилися.
– Наскільки я знаю, це був колишній військовий. Виходить, військовий, навіть будучи уже мертвим, врятував життя моєму чоловіку і не тільки. Я лише запитала Олега Самчука (колишній головний лікар Ковельської районної лікарні, – авт.), чи можна зустрітися з рідними донора і подякувати їм? – додає Ірина.
Нирка запрацювала одразу в операційній
Операція, яка в інших клініках коштувала б родині від 80 тисяч доларів (не враховуючи реабілітації), обійшлася Ткачукам безкоштовно. Нині Дмитру потрібно приймати пожиттєво імуносупресивну терапію, з якою зараз в області маємо проблеми. Після операції критичні перші три місяці, далі – пів року, і головне – протриматися рік.
Дмитро з Іриною одружилися 9 років тому. У той час у жінки було двоє донечок від першого шлюбу. Чоловік зумів стати для них справжнім люблячим батьком – вчив з ними уроки, ходив на батьківські збори. Коли його прооперували, старша донька, яка зараз навчається в Польщі, одразу приїхала в лікарню, постійно телефонує і переживає за нього.
– Мій чоловік був третій, кому пересадили трупний орган в Ковелі. Пересаджена Дмитру нирка запрацювала одразу в операційній, – додає наша героїня.
Ірина дуже дякує Олегу Самчуку, який уже став головним лікарем лікарні у Львові. Каже, як дізналася, що він уже не в Ковелі, добу відходила від шоку.
– Він не з тих головних лікарів, що сидять в себе у кабінеті, а тих, хто завжди серед пацієнтів. Він завжди разом з усіма лікарями і нічим не відрізняється від них. Він і лікар, і людина з великої букви, – завершує Ірина.
Тож, дякуючи волинським лікарям-професіоналам і рішучості рідним донора, життя Дмитра врятоване! – йдеться у зворушливій історії журналістки "Вісника&Ко" Ірини Бурої.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сам себе опустив: назвали трансферну ціну скандального футболіста з Волині, який виступав у Росії
