Завідувач кафедри менеджменту персоналу та адміністрування, доктор економічних наук, доцент Інституту економіки і менеджменту, Національного університету «Львівська політехніка», член ВО "Свобода", Йосиф Ситник запропонував своє бачення стосовно запровадження "Ринку Землі" в Україні.
9 аспектів цієї проблематики він опублікував на сторінці у facebook.
1) Пропонують щоб земля була товаром.
На відміну від багатьох інших товарів та послуг, які можна заново і в різних формах створювати і відтворювати все більше і більше, земля такої властивості не має. Якщо її є 100 гектарів, то і через рік чи десять на тому ж місці залишиться 100 га. Це не квартири і будинки, коли продав один, що був на площі 10 соток, то можна збудувати ще 200-500 квартир на тій самій площі на 20-30 поверхів. Це не автомобілі, не одяг, не телефони, яких можна виробити таку кількість як того вимагає попит на ринку. Навіть ліс після вирубки на площі 1 га через 50-70 років виросте новий, землі нової та більшої її площі бути не може.
Висновок: земля с/г призначення не може бути класичним товаром, адже її площі не можливо збільшити пропорційно до зростання попиту з боку платоспроможних покупців. Земельні відносини – це специфічні відносини у кожній окремо взятій країні, виходячи з її національних інтересів, географічного розташування, наявної площі землі с/г призначення, родючості її ґрунтів, економічного потенціалу, традиції вирощування певних культур, сезонності обробітку, кількості наявних і потенційних фермерських господарств, чисельності зайнятих у с/г, платоспроможності населення тощо.
2) Пропонують продавати за буцімто «ринковою» ціною, яка склалася в Україні.
Це нонсенс! Адже згідно законів ринкової економіки, будь-яка ринкова ціна на товар – це ціна в конкретний час, в конкретному місці і за конкретних умов, які склалися саме в цьому році (періоді). Ринкова ціна на сьогодні однозначно буде відрізнятися (↑↓) від тієї, яка буде через місяць, рік, п’ять-десять років. І якщо ціна на квартиру, автомобіль чи зерно зростає, то їх можна виробляти все більше і заробляти на цій продукції, також більше. Із землею так не вийде. Продавши сьогодні за ціною 1-2 тис. дол. за гектар, через 2-5 років коли її вартість становитиме 5-15 тис. дол. за гектар, селяни вже не матимуть що продавати. Бо вони продали раз, а далі кусатимуть лікті. А те, що вартість землі (зокрема українських чорноземів с/г призначення) буде зростати з року в рік розуміють всі. Вже сьогодні 1 га землі с/г призначення в Голландії коштує близько 70 тис. дол. Чисельність населення світу зростає дуже стрімко, і всі вони потребуватимуть харчів доки будуть жити. Українська земля, за розрахунками учених, здатна прогодувати понад 500 млн. осіб. Отже, хто в майбутньому отримає виграш від перепродажу землі у 20-30 разів дорожче від впровадження «негайного» ринку землі із жовтня 2020 р.? Правильно. Зароблять ті, хто скупить її у 2020-2022 рр. у бідних людей по 1-2 тис. дол. за 1 га, а потім перепродасть по 5-15 тис. дол., а потім ще раз перепродасть по 20-50 тис. дол. Зароблять у майбутньому і ті, хто буде її власником, адже отримуватимуть прибутки та дивіденди від продажу с/г продукції. Але це вже будуть, однозначно, не українці та їх нащадки. Це будуть «хитрі писки» згідно твердження І. Франка.
Висновок: той хто продасть землю на старті (у перші 1-5 р.), того ринок у майбутньому жорстко покарає, адже ціна за 1 га щороку буде невпинно зростати, і якою буде найвища ціна за 1 га і коли не знає ніхто.
3) Сучасні доходи більшості українців не дозволять їм купувати землю.
Отож, українці (дрібні фермери та потенційні фермери, чи кооператори), ще до старту «ринку землі» є стовідсотково неконкурентоспроможні за обсягом капіталу (наявності грошей) щодо її придбання у порівнянні з олігархічними кланами, власниками агрохолдингів, іноземцями тощо. Урядові пропозиції щодо продажу землі за кредитні ресурси банків призведуть до того, люди (фермери), які на це поведуться втратять і землю і гроші, та ще й залишаться боржниками банків. Лихварську систему в Україні та світі ще ніхто не перехитрив. Всі знають хто нею керує.
Висновок: без наявності власних коштів землі не купиш. Кредитні ресурси для купівлі землі – це самогубство.
СЕРЕДНЬОМІСЯЧНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА, ПЕНСІЯ ЗА ВИДАМИ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ В 2018 РОЦІ (світлина 1)
4) Пропонована модель ринку землі – це для селян, власників паїв, рух лише в одному напрямку Продажу.
У розрекламованій «реформі» продажу землі с/г призначення влада розглядає українців виключно як тих, хто має лише ПРОДАТИ землю, а не як тих хто мав би її КУПУВАТИ та бути її ВЛАСНИКОМ. Попит українців на землю є неплатоспроможним, а отже запровадження «ринку землі» започаткує незворотній рух лише в одному, катастрофічному для української нації (стосовно перспективи майбутнього існування, володіння, отримання ренти, доходу, прибутку, дивідендів) напрямку – напрямку Продажу.
Українці (потенційні дрібні фермери), у майбутньому Купити землю (викупити назад свій пай) вже ніколи не зможуть. Адже на першому етапі ринку землі «зацікавлені особи» за невеликі гроші скуплять дрібні паї по 3-7 гектарів, на ІІ етапі відбудеться перепродаж вже сконсолідованих земельних ділянок по 500-1000, чи 5000-10000 гектарів за значно вищою ціною, на ІІІ етапі, через 5-7 років, відбудеться ще один перепродаж землі вже консолідованими лотами по 100 – 500 тис. гектарів. Відтак, із консолідованих площ, що перебуватимуть у приватній власності юридичних осіб по 100 – 500 тис. га., чи 1 млн. га. вже ніхто дрібним фермерам виокремлювати на продаж по 10-50 га. не буде. Бо буде економічно не вигідно торгувати малими площами, а по-друге, ціна вже буде у рази вищою ніж на І етапі купівлі-продажу.
Висновок: той, хто продасть свою землю (пай) вже ніколи її у тому самому місці не викупить, а якщо і десь купить, то за ціною у 5-10 разів дорожче ніж продав 3-5 років перед тим.
5) У зв’язку із зростанням чисельності населення у світі, зміною кліматичних умов та родючості ґрунтів у різних країнах ціни на с/г продукцію динамічно зростають щороку.
Зокрема:
ЦІНИ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ПРОДУКЦІЮ НА СВІТОВИХ ТОВАРНИХ БІРЖАХ (світлина 2)
Висновок: майбутні власники землі та їх нащадки завжди будуть мільйонерами за будь-яких умов, ті хто землю продадуть – будуть жебраками, або наймитами.
6) Диспропорції в нагромадженні капіталу.
У більшості країн з ринковою системою господарювання процес нагромадження капіталу у різних галузях економіки, а відповідно їх зростання та технологічна модернізація відбувалися поступово, паралельно та пропорційно. Відтак і доходи та прибутковість бізнесу, а також доходи громадян у різних сферах зростали пропорційно. У них відсутні штучно створені структурні перекоси в економіці, диспропорції в нагромадженні капіталу й власності та відсутнє різке соціальне розшарування серед громадян та працівників стосовно їх можливостей і платоспроможності. В Україні після промислової прихватизації, банківського пограбування вкладників і позичальників, навмисного знищення потенціалу малого і середнього фермерства у 1991-2004 рр. – фінансово-майновий капітал сконцентровано лише у 7-10% населення (більшість яких не українці). Тому про рівність можливостей придбання землі за таких умов не може й бути мови. Переможці (олігархи, латифундисти, грошові мішки з офшорів) торгів за землю – заздалегідь відомі.
7) Традиції та менталітет господаря-власника.
У більшості країн де є специфічний стосовно їхніх національних інтересів та природних і ресурсних умов – ринок землі, 80-90 % землі с/г призначення знаходиться у прямому володінні фермерів. У них філософія і дух фермерства в крові, вони люблять працю на землі, живуть у своїх фермерських маєтках та обробляють свої угіддя особисто з своїми родинами, або із залученням сезонно окремих найманих працівників. У них сформована багаторічна культура та родинна традиція фермерства. У 9 випадках із 10 вони свою землю ніколи і нікому не продають, а передають у родинний спадок як цінність. В Україні 80% сучасних орендарів (агрохолдинги) це юридичні особи, власники яких на землі особисто не працюють, плуга в руках не тримали, і працювати не будуть. Для них земля це лише бізнес – купи-продай.
8) Чия влада – того власність.
У розвинених країнах, де є специфічні умови ринку землі, при владі знаходиться національна еліта, яка дбає про національні інтереси та стоїть на сторожі «правильного» для їхніх націй розвитку цього ринку. Національні фермери мають законом гарантовані переваги над іншими зацікавленими сторонами, зокрема іноземцями. В Україні при центральній владі завжди переважали і тепер переважають представники антиукраїнських середовищ, які представляли візію щодо України від різних геополітичних гравців світу. Їм однаково, «какая разніца» в чиїх руках завтра буде українська земля, лиш би «жить було харашо». І в цьому криється одна з ключових небезпек для українців стосовно «ринку землі».
9) Справедлива орендна плата.
Якщо влада так дбає про бідних власників паїв (орендодавців землі), яких дурять латифундисти та агрохолдинги, що виплачують мізерну орендну плату, то для цього не обов’язково продавати землю, достатньо лише ухвалити Закони про:
9.1) узалежнити орендну плату за пай не від нормативної грошової вартості 1 га землі, а від чистого доходу (валового прибутку), який отримують с/г підприємства і тоді: чим більший зібраний врожай, чим вищі світові та внутрішні ціни на с/г продукцію і чим більше заробляють агрохолдинги – тим більше вони повинні виплачувати орендної плати власникам земельних паїв. Тоді буде справедливість і пряма залежність: високі доходи господарств агросектору – високі доходи власників землі!
ДИНАМІКА ОРЕНДНОЇ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЕЛЬНІ ПАЇ ГРОМАДЯН-ВЛАСНИКІВ В УКРАЇНІ (світлина 3)
9.2) скасувати ввізні імпортні мита на малу сільськогосподарську техніку та обладнання для фермерів (для техніки, що не виробляється в Україні) та видавати фермерам кредити держбанків терміном на 10-15 років під 1,5-2% річних для їх придбання.
9.3) запровадити держпрограми адресної дотації фермерам на вирощування окремих видів с/г продукції.
9.4) ліквідувати будь-які монопольні утворення на с/г ринку.
Висновок: навіть без ринку (продажу) землі, с/ г України зростатиме неймовірними темпами.
Загальний висновок: Українська земля сільськогосподарського призначення в українських руках та під суспільним і державним наглядом це:
1) Українське національне надбання і багатство.
2) Фактор національної безпеки та територіальної цілісності української Держави.
3) Життєвий простір теперішніх і майбутніх поколінь українців.
4) Запорука економічного зростання, розвитку національного підприємництва, створення робочих місць в Україні, добробуту усіх українців.
5) Гарантія отримання стабільних доходів та прибутків від господарської діяльності в майбутньому, а також запорука їх концентрація в руках українських власників та громадян. Економічний зиск від української землі і її потенціалу, багатства її надр та інших національних активів – найперше мають отримувати українці, а не чужинці.
6) Гарантія наповнення місцевих та державного бюджетів від сплати усіх видів податків, зокрема земельного податку, податку на прибуток, ПДФО, та податку на дивіденди від власності.
7) Джерело конкурентоспроможності на світових ринках та авторитету у світовому співтоваристві як надійного гаранта продовольчої безпеки в регіоні та світі.
8) Гарантія розвитку українського села, його інфраструктури, побуту, традицій.
9) Джерело підтримки та розвитку української духовності, культури, освіти й науки через меценатство й благодійність місцевих фермерів-українців.
10) Земля – це Свобода українців у всіх сенсах цього слова.
Отже, я проти запровадження ринку землі с/г призначення в Україні.
Бо це пограбування нації у ХХІ столітті.
Замість ринку землі варто розвивати механізми:
- оренди землі с/г призначення та контролю за її цільовим і ефективним використанням;
- родинної спадщини на земельні паї;
- власникам землі, які не хочуть працювати на землі (не мають змоги, не мають спадкоємців) – право продажу землі до Державного земельного банку за справедливою ціною;
- надання в оренду землі із Державного земельного банку новим фермерам із правом успадкування їх нащадками.
