ЗВЕРНЕННЯ
Ми — українські історики, громадські діячі, військовослужбовці ЗСУ, волонтери та громадяни України звертаємося до представників влади щодо ініціятиви польських політиків прирівняти ідеологію ОУН, УПА до фашизму, нацизму та комунізму
3 грудня 2024 року до Польського Сейму подано законопроєкт про внесення змін до Закону про Інститут національної пам’яті — комісію з переслідування злочинів проти польського народу та Кримінального кодексу. Законопроєкт, по суті, передбачає криміналізацію пропаганди ідеологій ОУН, УПА, згадок про Степана Бандеру та прирівнення ідеології ОУН і УПА до фашизму, нацизму й комунізму.
Як бачимо, постійні односторонні поступки з боку України не зупиняють польських політиків, а, навпаки, надихають:
- 22 липня 2016 року Польський Сейм ухвалив абсурдне та історично необґрунтоване рішення, у якому Волинську трагедію названо геноцидом;
- 31 липня 2024 року ухвалено постанову, що засуджує ідеологію та символіку ОУН-УПА.
А на сьогодні польські політики пішли ще далі, прагнучи прирівняти ОУН, УПА до фашистів і нацистів. Попри те, що під час Нюрнберзького трибуналу, який давав оцінку і виносив вирок злочинам нацизму і їх організаторам, ОУН і УПА не були включені в список організацій і структур, які співпрацювали з гітлерівським режимом, отже, прив'язувати ці структури і їх рульових до нацизму з правової точки зору неприпустимо.
Про можливі наслідки використання поляками історичних подій з політичною метою ще у 2013 році припускав доктор історичних наук, професор І. Патриляк: “Якщо поляки переконають весь світ у тому, що українці вчинили їм геноцид на сучасних західноукраїнських землях, то це означатиме, що ці землі неправомірно належать Україні, бо поляки звідти були насильно витіснені. Мені хотілося б помилятися, але це можуть бути геополітичні розрахунки на багато десятків років вперед".
Розцінюємо таку ініціятиву як ворожий крок щодо України, спрямований на заперечення нашої історії боротьби за незалежність та приниження національних Героїв України. Таким чином, польські політики заперечують право українського народу на самовизначення та опір окупантам. Перекручують історичну правду, ігнорують причини збройного конфлікту, участь польських збройних формувань в етнічних чистках та фізичне знищення українців на території споконвічно українських земель. За цією логікою, через кілька десятків років хтось зможе звинуватити Збройні Сили України в геноциді росіян під Бахмутом, Херсоном чи Донецьком.
Волинь - українська земля. Польсько-український конфлікт 1943 року на Волині був розв'язаний польською стороною, що прагнула не допустити самовизначення українців на західноукраїнських землях, проводячи політику колонізації та пацифікації українців, співпрацюючи з німцями і радянськими партизанами, щоб придушити руками «червоних» і німців український визвольний рух задля збереження земель Волині й Галичини в складі повоєнної Польської держави. Зрештою, Організація українських націоналістів повстала як реакція на польську окупацію та жорстоку колоніально-репресивну політику: наступ проти української культури та освіти, нелюдське ставлення, масові арешти, ув'язнення, концтабори.
Польська окупаційна армія поводилася вкрай жорстоко: село оточували, за заздалегідь визначеними списками арештовували українських активістів. Арештовували незаконно, без відповідного рішення суду чи слідства, просто за списками. Людей били кийками, є свідчення про кількасот ударів на одну людину, били жінок і неповнолітніх. Знищували стріхи, вибивали вікна, ламали підлогу, стіни, знищували українські національні символи — книжки й портрети Шевченка. Поширеною практикою було висипати збіжжя на землю, поливати рідинами.
Були й відверті знущання, коли людей змушували цілувати чоботи катам, змушували вигукувати прокльони на адресу України та прославляння на адресу Польської держави та її очільників. Морально принижували. Було кількадесят випадків зґвалтувань, вбивств.
Для українців ОУН, УПА — єдина військово-політична сила, що за відсутности Української Держави, зброї та союзників стала на захист українського народу проти насильства й терору 4-х окупаційних режимів: німецького, радянського, польського та угорського. Боролася за незалежну національну Українську Державу, на існування якої українська нація мала і має беззаперечне право згідно з міжнародним правом. На сьогодні їхню боротьбу продовжують Збройні Сили України, що стоять на захисті не лише нашої держави, але і Європи, тобто Польщі зокрема. Ми нікому не дозволимо вказувати нам, хто є нашими національними героями та принижувати їхню гідність.
Національним героєм Польщі є Зенон Яхимек - основний головоріз українців у Сагрині. 10 березня 1944 року підрозділи Армії Крайової під його командуванням знищили українське село Сагринь, вбивши від 800 до 1240 жителів. Більшість загиблих — жінки й діти. Чи вказує Україна Польщі, яких героїв їй шанувати?
Захист власної території — це не про геноцид, а про національно-визвольну боротьбу. Наголошуємо: українці воювали не під Варшавою, а боролися за свою незалежність на своїх же етнічних землях. Геноцидом є дії тогочасної офіційної польської влади та її інституцій, що були спрямовані на фізичне знищення та примусову депортацію представників української нації із своєї землі. Зокрема, операція “Вісла” — етнічна чистка з метою штучної зміни етнічного складу певних територій.
Під час операції «Вісла» було депортовано 147575 тис. українців і поляків, одружених з українцями, заарештовано і засуджено 315 осіб, з яких 173 розстріляно. Майже 4 тисячі осіб (переважно інтелігенції) було відправлено до концтабору в Явожні, де в результаті катувань загинуло 200 в’язнів. До кінця 1947 року спіймали і вивезли ще близько 10 тисяч українців.
Польща досі офіційно не попросила вибачення і не покаялась за багаторічну жорстоку політику пацифікації, акції з примусового переселення українців, що були депортовані зі своїх історичних територій, аби заселити їх поляками.
Підкреслюємо, що подібна оцінка поляками польсько-українського конфлікту середини ХХ століття та національно-визвольної боротьби українців у ХХ столітті без належного їх вивчення, дослідження є спекуляцією історичними фактами та наругою над українською національною пам’яттю.
Уважаємо, що польські політики продовжують поглиблювати польсько-українське протистояння, оскільки всі попередні спроби зазіхань на українську гідність, приниження чести наших національних героїв не отримали належної, серйозної реакції з боку держави. Як показує практика, коли держава не спроможна належно відповісти на приниження, її принижуватимуть ще більше. Підтвердженням цього і є сам законопроєкт щодо прирівнення ОУН-УПА до нацистів і фашистів. Настав час відмовитися від «страусової політики», не вдавати, що нічого суттєвого в Польщі не відбувається і врешті — стати на захист своїх національних інтересів без огляду на те, що це може не подобається полякам. Адже ніхто в цьому світі не поважає слабких та не здатних постояти за себе.
Враховуючи вищевикладене, ми, представники громадянського суспільства публічно звертаємося до Президента України Володимира Зеленського, Голови Верховної Ради України Руслана Стефанчука, міністра закордонних справ Андрія Сибіги із вимогами:
1. Засудити на державному рівні та надати адекватну відповідь щодо рішення Польського Сейму про визнання Волинської трагедії Геноцидом, засудження символіки ОУН-УПА та законодавчої ініціятиви щодо криміналізації пропаганди ідеологій ОУН, УПА, згадок про Степана Бандеру, прирівнення ідеології ОУН і УПА до фашизму і нацизму.
2. У діялозі з польською стороною домагатися врахувати такі принципові аспекти:
- Бойові дії української сторони, зокрема ОУН і УПА мали тільки одну мету — звільнити територію Волині від окупаційних сил, серед яких були поляки, зокрема Армія Крайова, що вважали Волинь частиною Польщі.
- Поляки тісно співпрацювали з комуністами і червоними партизанами, гітлерівцями, що для ОУН і УПА були найголовнішим ворогом, і це тільки посилювало українсько-польське збройне протистояння.
- Відплатні акції ОУН і УПА були на дії польського комуністичного режиму, не поширювалися на мирне польське населення і традиційні польські території.
3. Від Верховної Ради України — ухвалити рішення, у якому:
- визнати факти, що носять ознаки масових етнічних чисток, організованих поляками проти українського населення на території Західної України, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння з метою зміни етнічної карти регіону;
- засудити багатовікову колоніяльну, загарбницьку політику польської держави Речі Посполитої, що прагнула не допустити права української нації на самовизначення та здійснювала жорстоку політику колонізації та пацифікації українців;
- засудити операцію «Вісла» як воєнний злочин проти українського народу, вчинений польським комуністичним режимом;
- закликати польську сторону будувати відносини на принципах рівноправности та партнерства, а не на перекручуванні і замовчуванні історичних фактів.
Дане звернення вже підписали більше 400 людей, яким небайдужа тема пам'яті національних героїв. Серед підписантів: українські історики, військовослужбовці, ветерани війни, волонтери, депутати Верховної ради, депутати місцевих рад, лідери громадських організацій тощо.
ПІДПИСАНТИ (постійно оновлюється):
Червак Богдан, голова Організації Українських Націоналістів
Юрій Сиротюк, головний сержант роти вогневої підтримки 5 окремої штурмової Київської бригади, директор НАЦ «Українські студії стратегічних досліджень»
Олег Медуниця, голова Організації Українських Націоналістів (революційна), Президент Антиімперського Блоку Народів
Василь Петрик, член Проводу Організації Українських Націоналістів
Андрій Тарасенко, голова «Правий сектор», член проводу НВР «Правий сектор»
Микитюк Олег, головний командир Всеукраїнської організації “Тризуб” ім. С. Бандери
Брацюнь Степан, голова Конгресу Українських Націоналістів
Шипілов Леонтій, кандидат юридичних наук, доцент, віце-президент Антиімперського Блоку Народів, керівник освітнього проекту “Університет вільних народів”
Філінюк Анатолій, доктор історичних наук, академік Національної академії наук вищої освіти України, професор кафедри історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.
Патриляк Іван, доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету Київського національного університету ім.Т. Шевченка
тощо.
