Після гострого україноцентричного виступу під час пам'ятних заходів 10 березня 2018 року у спаленому польською Армією Крайовою українському селі Сагринь на Грубешівщині польські шовіністи двічі намагалися влаштувати проти нас, волинян, провокації. Просто на кладовище до нас викликали поліцію…
Найперший «сюрприз» очікував нашого луцького священика з УПЦ Київського патріархату отця Дмитра, якого делегував до Сагриня митрополит Луцький і Волинський Михаїл. Ще перед початком дійства місцеві православні попи заявили отцю Дмитру, що вони не можуть звершити з ним спільної панахиди, мовляв, у нього «церква не та»…
Ліпше б вони того не казали. Бо у своєму виступі я не пропустив нагоди сказати, що з нами приїхав український священик, аби звершити на цій братській могилі молитву українською мовою. Навів приклад прифронтової Волновахи, де на Водохреще молитва звучала українською і запитав: якщо вже й там, на Сході, де українці ведуть кровопролитну війну з Московією, відбувається цей ментальний злам, то чому ми не можемо зробити так само над могилами українців на Заході? Коли ж нарешті відійдемо від традицій Москви та «русского міра»?
Промосковські попи засмикались і завовтузились, як ті грішники, яким підлили масла у вогонь. А невдовзі показово покинули українське кладовище, де чекаючи завершення пам'ятних заходів. Мабуть, не захотіли чути української молитви. То кому ж вони насправді служать?
Надалі все відбувалося за нашим, українським сценарієм. Уперше на пам'ятні заходи до Сагриня завітали державні посадовці найвищого рівня. У супроводі Генерального Консула України в Любліні Василя Павлюка цьогоріч до Сагриня прибули екс-міністр МЗС, нині Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Польща Андрій Дещиця та заступник Міністра закордонних справ України Василь Боднар.
Останній висловив упевненість, що до 75-ї річниці трагедії в Сагрині пам'ятник загиблим українцям нарешті відкриють, про це, мовляв, ведеться мова на рівні президентів двох держав. Нагадаю, що вже минуло більше десятка років, як коштом Волинської громади пам'ятник невинним жертвам АК тут встановили, а його й досі офіційно не відкрито…
Пан Боднар уже роздавав інтерв'ю журналістам, як свою справу розпочали польські провокатори. Хтось ззаду настирливо «налягав» мені на вуха, що не треба було тут згадувати про Бандеру і УПА. Мусолив уже залояжену тезу про те, що «з Бандерою, зі злочинами УПА і тою чорно-червоною шматою ви до Європи не ввійдете»…
Я природньо хотів різко відреагувати на «ту шмату», але якраз за мить перед тим попросив отця Дмитра розпочинати українську молитву, і той саме її розпочав. Тому коротко відрізав провокатору: «Ввійдемо ще швидше, як ви думаєте». І разом з іншими став молитися. Завершили ми цю молитву виконанням у Сагрині Національного Славня України.
Це вже згодом, прокручуючи в пам'яті цей епізод, піймав себе на думці, що провокатору, мабуть, якраз і потрібна була моя емоційна та неадекватна реакція на вислів «злочини Бандери і УПА». Диктофонний запис цієї ідеологічної дуелі можна було би ефектно використати у фабрикуванні справи про порушення закону про заборону «бандеризації». Але Бог і молитва врятували від цього.
Вдруге від провокації врятували наші волиняни. Просто на кладовище в Сагрині черговий польський шовініст викликав поліцію. Нічого святого. Привів поліціянтів до мене і вимагав допитати за те, що я тут «прославляв Бандеру». Мовляв, має відповідний диктофонний запис. Як ще один доказ, тицяв пальцем на мій свободівський значок і твердив, що я – бандерівець.
«Так, це – «Свобода», а я – бандерівець, і я цим пишаюся. Кожне своє сказане публічно слово готовий підтвердити», – відповів йому.
Тим часом полісмени затребували документи, щоб встановити мою особу, і Бог знову дав мені розум холоднокровно і з посмішкою це зробити…
Нікого з влади на кладовищі вже не було, тут залишалися лише ми, волиняни. Вдячний представникам «Просвіти», «Холмщини», Українського інституту національної пам'яті, Братства ветеранів ОУН-УПА імені Клима Савура, побратимам зі «Свободи», депутатам обласної ради Сергію Сіваку та Луцької міської ради Віктору Ящуку і Миколі Романюку, які в ті хвилини виявилися поруч. Окремий респект – Тетяні Єремеєвій, яка не лише спорядила до Сагриня додатковий мікроавтобус із «просвітянами», але й прибула сама та активно втрутилась у нашу ідеологічну перепалку.
Записавши реквізити мого закордонного паспорта, поліціянти відступили. А за ними втік, з перекошеним від люті обличчям, яке нервово сіпалось, і той шовініст-провокатор. Воістину, як зауважив один із побратимів-свободівців, «нерозумні той закон писали, нерозумні й беруться його виконувати»…
Вважаю за потрібне розповісти про це землякам-українцям, аби розуміли, що і як насправді відбувається. Аби навчитись ефективно протистояти подібним провокаціям.
Ще раз дякую всім українцям, волинянам, що відстояли в Сагрині Україну і нашу національну гідність! Попри ці безглузді антиісторичні антиукраїнські закони, дух Бандери знову переміг!
Олександр ПИРОЖИК,заступник голови Волинської «Свободи»,перший заступник голови обласної ради
