Зі звинуваченнями виступив люблінський воєвода, а 10 серпня Окружна прокуратура Замостя відкрила провадження.
ІА Дивись.info поспілкувалася із паном Григорієм Купріяновичем про відкрите провадження, ставлення польського суспільства і про українців, які нині мешкають в РП.
– Пане Григорію, чому, на Вашу думку, очільник Люблінського воєводства Пшемислав Чарнек (і не тільки він) так різко відреагував на Вашу промову у Сагрині і вимагає покарання за неї?
– Я можу лише здогадуватися, яка причина такої різкої реакції Люблінського воєводи на мою промову у Сагрині. З різних його виступів виникає, що найбільше вразили воєводу ті мої слова, коли я стверджував, що жертви Сагрині загинули 10 березня 1944 року тому, що «говорили іншою мовою, ніж більшість, та були іншої віри», а також нагадування, що «той злочин проти людяності здійснили члени польської нації – партизани Армії Крайової, що були солдатами Польської підпільної держави». Реакцію воєводи можна сприймати як вияв його неготовності прийняти до відома історичний факт, що партизани Армії Крайової вбивали людей тому що ті були православними українцями. В одному із своїх виступів воєвода пояснював: «Я лише захищаю пам’ять (…) доброго імені Армії Крайової, Хлопських Батальйонів та Польської підпільної держави».
У польській національній традиції та пам’яті Армія Крайова та Польська підпільна держава, яка діяла на окупованій території в роки Другої світової війни, займають важливе, почесне місце. Треба підкреслити, що займають це місце заслужено. Армія Крайова насправді відіграла величезну роль у русі опору проти окупантів, була потужним, добре організованим офіційним військовим формуванням польської держави. Своєю чергою, польська підпільна держава була феноменом в окупованій Європі: в умовах окупації (як німецької, так і совєтської) справно діяли підпільні державні структури, які виконували свої функції.
Проте кожна військова формація, кожна держава, крім світлих сторінок своєї історії, може мати і темні сторінки. І саме такою чорною сторінкою історії Армії Крайової, яка була офіційним військовим формуванням Польської підпільної держави, було знищення Сагрині та інших українських сіл Холмщини весною 1944 року. Частиною польського суспільства ці історичні факти не сприймаються. Наведення цих історичних фактів вважають паплюженням пам’яті героїв і польської національної пам’яті. Це також помітно у деяких наукових дослідженнях, де майже кожна акція польського підпілля скерована проти українського мирного населення названа «відплатною акцією», а коли важко було назвати її відплатною, тоді заведено досить курйозний термін «попереджувально-відплатна акція». Цим шляхом можна пояснити і виправдати все… Кожна військова формація, кожна держава, крім світлих сторінок своєї історії, може мати і темні сторінки. І саме такою чорною сторінкою історії Армії Крайової було знищення Сагрині. Можна здогадуватися, що саме із такого підходу випливає реакція очільника Люблінського воєводства на мою промову. Мабуть, наведені мною історичні факти несумісні з його розумінням історії свого народу, з його історичною пам’яттю.
– Чи існує ймовірність, що Вас таки притягнуть до відповідальності за виголошену промову?
– Вся ситуація є нестандартною і важко тут що-небудь прогнозувати. Коли б хтось два місяці тому сказав, що можлива така ситуація, що представник уряду Польщі у регіоні називатиме скорботні урочистості за участю Президента України «провокацією», «гуцпою», «скандалем», мабуть, майже всі сприйняли б це як перебільшення і нагнітання. А такі слова прозвучали… Відразу після перших заяв воєводи, 9 липня, дехто говорив, що не буде офіційної заяви у прокуратуру, що це лише слова. Проте заява воєводи потрапила у прокуратуру… Тоді багато хто казав, що неможливо, щоб прокуратура відкрила слідство у такій справі. Все-таки Окружна прокуратура у Замості 10 серпня слідство у справі моєї промови у Сагрині відкрила. Відтак важко зараз говорити, що є ймовірним, а що ні, в контексті моєї справи…
На цю хвилину, якщо маю повну інформацію (не дістав я досі жодного офіційного повідомлення у моїй справі), ситуація виглядає так, що після заяви воєводи моєю справою паралельно займалися дві прокурорські установи Республіки Польща: слідча частина Інституту національної пам’яті та Окружна прокуратура в Замості. 9 серпня прокурор Інституту національної пам’яті відмовив почати слідство у справі моєї промови у Сагрині, оскільки – як написано в офіційному комюніке – стверджено, що не мала вона змісту, який міг би виповнювати статтю 55 закону про Інститут національної пам’яті, за якою мене звинувачено. Проте 10 серпня Окружна прокуратура в Замості почала офіційне слідство у моїй справі. Відтак, як виникає з інформацій оприлюднених ЗМІ, зараз триває формальне розслідування у справі моєї промови у Сагрині, яке веде Окружна прокуратура в Замості. Мене звинувачують за статтею 133 Карного кодексу Республіки Польща, яка передбачає покарання: до 3 років ув’язнення. Відтак, у будь-який момент я можу бути викликаний або доставлений на допит у прокуратуру.
– Як Ви збираєтеся захищатися через висунуті звинувачення?
– Вважаю, що моїм основним аргументом перед прокурором та – якщо відбудеться судовий процес – у суді має бути моя промова, виголошена у Сагрині 8 липня 2018 року. Хто вміє, нехай вкаже, де там неправда, у якому місці я скоїв злочини, в котрих звинувачує мене люблінський воєвода. Моїм основним аргументом перед прокурором та – якщо відбудеться судовий процес – у суді має бути моя промова, виголошена у Сагрині 8 липня. Хто вміє, нехай вкаже, де там неправда, у якому місці я скоїв злочини, в котрих звинувачує мене люблінський воєвода Я готовий відповідати за кожне слово, яке я сказав у Сагрині. З моїх вуст не прозвучало там ані слова неправди. Якщо за ті слова я маю понести відповідальність – я готовий до цього.
– Хто Вас підтримує і як саме?
Від самого початку, зразу після заяви воєводи, 9 липня, я почув слова підтримки з різних сторін. Мені писали, телефонували друзі, знайомі, але також люди, яких я досі не знав, але які вважали своїм обов’язком підтримати мене. Одні робили це безпосередньо через приватні контакти, інші у публічній формі: на Фейсбуці, у своїх виступах, публікаціях чи зверненнях до відповідних установ.
Я почув численні слова підтримки від багатьох членів української громади у Польщі з різних регіонів. Дуже важливими є для мене слова підтримки та молитва ієрархів, духовенства та вірних Православної Церкви. Листа у мою підтримку скерувало Українське історичне товариство у Польщі. Реальну підтримку дають мені лідери української громади у Польщі, зокрема голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, голова Союзу українців Підляшшя Андрій Артем’юк. На Фейсбуці створений спеціальний сайт (сторінка, – ред.) «Підтримуємо Григорія Купріяновича», де кожен може висловити підтримку мені. Численні публікації присвятили справі українські ЗМІ у Польщі, зокрема тижневик «Наше Слово».
У мій захист виступило світове українство. Листи Президенту і Прем’єр-міністру Польщі скерував голова Світового конгресу українців Євген Чолій. З листами звернулися лідери українських громад Португалії та Греції.
Оптимістично надихає те, що підтримку мені і обурення діями люблінського воєводи висловило багато поляків. Дуже важливими були присвячені цій справі тексти відомих польських публіцистів, дослідників та політиків, у тому числі – два депутатські запити у польському парламенті. Оптимістично надихає те, що підтримку мені і обурення діями люблінського воєводи висловило багато поляків.
Дуже важливим є відгомін моєї справи в Україні. Можливо, з цієї неприємної ситуації буде хоч така користь, що більше людей в Україні почує про історію Холмщини та ситуацію українців, які є громадянами інших держави і живуть за межами України. За цих кілька тижнів надійшли до мене численні слова підтримки з різних міст України: Львова, Києва, Рівного, Луцька. В акцію підтримки заангажувалися люди з різних середовищ. Варто тут згадати зокрема Товариство «Холмщина», яке гуртує колишніх мешканців цього регіону. Важливо, що справа широко висвітлюється в українських ЗМІ.
Звичайно, знаковий характер мають дії з боку української держави, адже йдеться про звинувачення мене за промову, яка була виголошена у присутності Президента України і присвячена була саме українській історичній пам’яті Холмщини. Вагомими були заяви міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, заступника міністра Василя Боднара, дії українських дипломатів у Польщі.
– Чи не боїтеся за свою безпеку?
– Звинувачення і заява у прокуратуру люблінського воєводи та його численні публічні виступи у засобах масової інформації різко вплинули також і на мою особисту ситуацію. Це ж не відбулося так, що воєвода як державний службовець мав підозри щодо злочину з мого боку і просто написав заяву до прокуратури та став чекати на висновки прокурорів чи рішення суду. Ні, маніпулюючи моїми словами, він відкрито звинуватив мене у серйозних злочинах і надав цьому публічний характер, не залишаючи мені можливості захисту. Від найвищого представника держави у регіоні в публічний простір надійшло повідомлення: Купріянович – це злочинець, який зневажає польську державу; польську націю…
Воєвода спаплюжив мою особу і моє добре ім’я, не чекаючи на рішення суду. Фактично, у публічному просторі він уже домігся «покарання» мене за мою діяльність як лідера української громади. Незалежно від висновків прокуратури чи рішення суду, медійна кампанія воєводи вже таврувала мене й українську громаду, а це впливає на наше життя. Помітним є наростання мови ненависті в Інтернеті.
Які будуть наслідки цього для мене особисто, для моєї сім’ї, але й для всієї нашої громади у регіоні, важко зараз передбачити… Вони можуть бути дуже неприємні, у мене є такі побоювання. Моя 9-річна донька, невдовзі після заяв воєводи, почувши, прочитавши, що відбувається, задумалась і сказала: «Тату, якщо тебе посадять до в’язниці, то ти вийдеш, коли я буду у сьомому класі». Почала також цікавитися, як виглядає допит у прокуратурі, судовий процес, арешт. Це для мене, як батька, драматична ситуація, що дитина мусить проходити через таке…
– Чи не призведе нинішня ситуація до того, що українці Польщі змушені будуть приховувати свою національну приналежність?
– Думаю, що про наслідки дій люблінського воєводи та рішення Окружної прокуратури в Замості про офіційне слідство у моїй справі можна говорити у теперішньому, а не лише у майбутньому часі. Це все вже має глибокі наслідки. До польського суспільства, зокрема в Люблінському воєводстві, вже надійшов меседж, що українці роблять щось недопустиме, що можна їх публічно лаяти, звинувачувати у націоналізмі. А навіть більше, адже воєвода підкреслив: «Моїм обов’язком як поляка є звернення з повідомленням до прокуратури», тобто він як представник влади показує місцевому суспільству певне розуміння національного обов’язку…
Такі заяви найвищого представника польської держави у регіоні створюють відповідну атмосферу довкола українців, що тут живуть. Важко тоді дивуватися, що українці знову починають боятися не приховувати своєї національної приналежності, брати участь в українському національному житті, коли навіть участь у скорботних урочистостях за українські жертви польського підпілля викликає звинувачення у націоналізмі з боку очільника воєводства.
Побоювання відкрито заявляти про свою національну, релігійну приналежність серед місцевої української православної громади були завжди. Вони виникають з важкого історичного досвіду і атмосфери в польському суспільстві. Люди звикли, що для цього, щоб нормально жити, краще не афішуватися зі своєю національною і релігійною приналежністю. Це поволі мінялося після демократичних перетворень у Польщі з кінця 80-х років, зокрема молодше покоління позбувалося страху і побоювань. Тепер ці побоювання знову наростають і це вже впливає на функціонування української громади регіону.
