Едуарда Гриневича нарекли псевдом «Нестор». Саме він почав за звичкою записувати в електронний щоденник події та емоції пережиті на Майдані. В ньому хлопець у деталях описує найважчі дні протестів.
Спогади про Героя Небесної Сотні, Героя України, свободівця Едуарда Гриневича із села Деревок Любешівського району Волині з'явилися на сторінці письменниці Ліни Костенко в мережі Фейсбук.
Подаємо допис мовою оригіналу.
Пам'яті Небесної сотні. #Памяті_Небесної_Сотні
Гриневич Едуард
28 років, підприємець
с. Деревок, Волинська область
Едуарда Гриневича нарекли псевдом «Нестор». Саме він почав за звичкою записувати в електронний щоденник події та емоції пережиті на Майдані. В ньому хлопець у деталях описує найважчі дні протестів.
«Я буду іти до кінця і боротися. Я не можу змиритися з тим, що твориться в нашій країні. Якщо нічого не зміниться, мені життя тут немає. Я не можу таке терпіти». «У пошуках кращого майбутнього ми зобов'язані підтримати революцію!!!» «Дорослі, не будьте байдужими, якщо не ви, тоді хто — ваші діти будуть захищати свободу…» - такі записи з’явились на сторінці Едуард Гриневич в соцмережі, 16 лютого 2014 року.
Народився 31 травня 1985 року у селі Деревок Любешівського району Волинської області. Громадський активіст, член партії ВО «Свобода», боєць «Волинської січі».
Едуард Гриневич довгий час зростав і виховувався у сім’ї без батька. Батьки розлучилися, тож виховували хлопця здебільшого дідусь та бабуся. Не розкошували: «Він усе хотів вирватися, а я не мала як дітям помогти, – розповідає мама героя. – Едік з самого дитинства косив, орав… в селі жив. Був єдиним чоловіком у сім’ї на якого я могла покластися. Він часто казав мені – «Я хочу, щоб бідні хлопці також мали щастя і кохання. І щоб вони також мали машини і жили краще…»
Едуард Гриневич вважав: «чоловіка повинні прикрашати три речі: порядність, характер і поступки, а не дешеві "понти", завишена самооцінка та довгий язик...» Тому він носив у собі українську ідею тихо. Поділяв позиції «Свободи» (8 років був членом цієї партії).
Хтозна, може, озвалася у ньому кров предків, бо в родині вже були ті, хто віддав життя за Україну, розповідає Світлана Гриневич: «Бабуся розказувала: у війну в нашому селі партизани собі б’ють, німці собі, а поляки ще й собі… Люди всі втікали в ліси. В УПА тоді була двоюрідна сестра моєї мами – Степанида Неципорик – та її брат. На околиці села жив чоловік Павло, який видавав наших партизанам. Степанида захворіла і вийшла з лісу, щоби в лікарню піти в Камінь-Каширський. Сховалася потім у хаті, накрилася подушками, але оцей чоловік із нашого села її побачив і видав. Прийшли партизани, забрали, живій відрізали груди, обв’язали вишити рушниками і підпалили у центрі міста. Потім цей Павло ще й розказав партизанам, де наша хата, вони і її спалили…»
Про ці сторінки родинної історії, як і про той страшний і вже хрестоматійний випадок, коли федоровці на Іллі 43-го влаштували каральну акцію для селян із Деревка, яку радянська пропаганда донедавна приписувала «бандерівцям», Едуард, безперечно, знав. Було з чого робити висновки.
Після школи Гриневич вчився у ПТУ. Одного разу, зі слів мами, копав картоплю у селі, носив мішки, носив, а тоді кинув їх і каже: «Все! Останній день я тут!». Після чого поїхав у Ковель шукати роботу. Далі захопився мобільними телефонами, працював у Луцьку в «Інтертелекомі». Ще згодом сам вступив до Рівненського гуманітарного університету, сам і за науку платив. Далі якось надумав організувати власну справу – магазинчик у Любешові.
«Важко йому було те все робити самому. І конфліктів вистачало з конкурентами, і навіть суди були. Потім якось сказав, що одружується. Правда, не вийшло у них. Різні були…»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинь пам'ятає: сьогодні Герою Майдану Едуарду Гриневичу виповнилося б 35
Хлопця в селі знали та поважали. Він мав талант до техніки. Найкраще в районі ремонтував мобільні телефони. Тут казали: якщо вже Едик не відремонтує, Едуард, за словами матері, не раз страждав через свою доброту і довірливість. «Завжди старався добро людям робити, але багато хто з того користався. Розгорнула його зошит клієнтів, глянула, а у нього стільки боржників. Ніколи не взяв би зайву копійку від бідної людини, — згадує мати. — Одного разу я з ним сиділа в магазині. Заходить хлопчик. Я питаю Едика: «Скільки з нього брати?» А він каже: «Нічого не бери, бо в нього немає ні мами, ні тата, він з інтернату». Едуард не міг зрадити совго життєвого принципу: «Стався до всіх з добром та повагою, навіть до тих хто грубий з тобою, не тому, що вони достойні люди, а тому, що ти достойна Людина» (Едуард Гриневич, 23 вересня 2013 року).
Розуміння патріотичної ідеї до нього прийшло в дорослому віці.
«Якось читає новини і каже: «Ні. Україна буде. Ми таки його (Януковича) скинемо». Я тоді ще спитала іронічно: «Ти його скинеш? Та хто ти такий?». Отак… Бог забирає кращих. Правда ж? – зітхає Світлана Іванівна.
Едуард єдиний зі свого села — поселення, що знаходиться за тридцять кілометрів від кордону з Білоруссю, майже за 500 кілометрів від Києва — їздив на Майдан.
В соцмережах хлопець доворі розгорнуто описував свої роздуми: «Я хочу хорошого життя для себе та своїх дітей. Мене не влаштовує те, що ми всі бачимо наскільки нам важко з нинішньою владою, обговорюємо це постійно з друзями, але ніяких рішучих кроків не робимо. Ми нація, чи хто? Скільки можна терпіти це свавілля, беззаконня та владу декількох кланів. Чому в Україні тяжко розпочати та вести бізнес, чому освіта у нас на низькому рівні, чому всі звикли давати хабарі, але не хочуть боротись з цим… Дай нам Боже віри та побільше людей, які хочуть змін, які хочуть хорошого життя у своїй країні… Скільки разів ми ще будемо наступати на московські граблі доки усвідомимо, що Росія ніколи не хотіла і не буде створювати сприятливі умови для розвитку нашої економіки і як наслідок кращого життя простих УКРАЇНЦІВ!?
Надто довго народ України терпів весь цей гніт, свавілля і т.п. нашого, так званого "президента" і його гоп-компанії! І ось, настала слушна мить, щоб покінчити з цим безглуздям, корупцією. безпорядком і свавіллям нашого "шановнго пана" Януковича і йому подібних! Питання євроінтеграції розбудило Майдан Незалежності (сьогодні так званий Євромайдан) і народ України після дев'яти років "сну". Дало нам світло на хороше майбутнє! Зараз настала слушна нагода прорватись вперед, покінчити з бісовою рутиною, деградацією суспільства і т.п... чорт, ні в якому разі не можна проґавити такий шанс!... Нехай Архангел Михаїл скине до біса Януковича і йому подібних, адже там їм і місце! Боже, благослови Україну! Слава Україні! – Едуард Гриневич, 24 листопада 2014.
На Євромайдані Едуард вступив у Волинську січ — 35-ту штурмову сотню, яка завжди була на передовій. На Майдан їздив тричі. Про свої поїздки майже нікому не розказував. «Перший раз як поїхав, нікому не сказав. Другий раз я вже знала, але він просив мамі не казати. Я дуже хвилювалася, цілий майже тиждень дзвонила брату. Він заспокоював, що з ним усе нормально, що він не стоїть на барикадах, а одяг видає», — згадує старша сестра Тетяна.
«Люди, де Ваша віра !!!!! Без неї ми вічно будемо як кріпаки і виживатимемо на мінімальну зарплату…» - з відчаю напише хлопець у соцмережі (7 грудня 2013 р.)
Едуард видав свою активну діяльність на Євромайдані перед рідними, коли повернувся з Києва застудженим. Як з’ясувалося, його на Грушевського облили з водомета. Ці січневі події викликали в нього бурю емоцій: «Разом ми сила! Слава Україні! Слава її відважним воїнам, які не бояться пролити кров, за краще майбутнє своєї держави» (24 січня 20014р.) Напевно цього дня він переступив межу самозбереження, і готовий був боротися до кінця, добре усвідомлюючи яку ціну прийдеться заплатити. Він був готовий…
9 лютого 2014 році ніби передчуваючи майбутні події, Едуард ширить на свою сторіночку «Неділя. Час піти до церкви. Бажано-посповідатися і прийняти Святі Тайни…»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Волині відбувся турнір пам’яті Героя Небесної Сотні, свободівця Едуарда Гриневича (ФОТО)
Вилікувавши вдома грип та ангіну, 16 лютого втретє зібрався їхати на Майдан, бабуся стояла на дверях і не пускала. А внук казав: “Я їду за народ. Якщо не ми, то хто?”. Вважав це справою честі та гідності. Родина благала його залишитися. Та він не послухався.
«Едику, ну що ти робиш? Чого їдеш на той Майдан, якось усі живуть, а тобі чого? Корова в нас є. І молочко є… Я на заробітки вже не поїду, буду тебе глядіти. Женишся, дітки будуть... А він мені: «Ай, мамо, ти нічого не розумієш!» І все про Україну, про Україну…» — згадує розмови із сином мати.
«Там не все так, як вам здається з телевізора. Там не просто люди стоять. Усе дуже організовано, є команда однодумців, і кожен, як мурашка, знає, що йому треба робити. У мене на Майдані з’явилося так багато друзів» – сказав він перед від’їздом.
У неділю 16 лютого, хлопець розмістив заклик в соціальній мережі: «Дорослі, не будьте байдужими, якщо не ми то хто, діти будуть захищати свободу…!!!» А надвечір 17 лютого Едуард записався у лави 35 сотні, що об’єднувала патріотів з Тернопільської, Рівненської та Волинської областей. Штаб сотні розміщувався в Українському домі.
«В "Українській дім" я прийшов надвечір для того, щоб вступити до лав "Народної Самооборони". В прес-центрі перетелефонували до ройового «Пісні». Він коротко пояснив хід майбутніх подій та основні завдання і дії. Я задовго до того, проаналізувавши ситуацію, був на 101% впевнений, що це мені підходить. Мене поселили разом зі своїми побратимами в сотні, були навіть зовсім юні дівчатка-патріотки та жінки» - Едуард Гриневич/щоденник.
За дивним збігом обставин, штаб розміщувався біля скульптури Нестора літописця, а з появою Едуарда сотня «Волинська січ» отримала і справді свого літописця… Едуарда Гриневича нарекли псевдом «Нестор». Саме він почав за звичкою записувати в електронний щоденник події та емоції пережиті на Майдані. В ньому хлопець у деталях описує найважчі дні протестів. Щоденник доручив зберігати сестрі Наталі: «О 16 годині 19 лютого він передзвонив мені і дуже стомленим голосом (я такого його ще не чула ніколи) сказав, що перешле мені один документ на електронку. Через деякий час передзвонив знову і запитав, чи дійшов. А в листі написав: "Передивись, будь ласка, і відредагуй у ворді, якщо зможеш, бо його тут у мене нема. І не показуй нікому, поки що". Мене дуже насторожило оте "поки що". Тож у телефонному дзвінку я запитала: "Едіку, що ж означає те поки що? Не лякай! Ти що задумав?!" На це він лишень посміхнувшись відповів: "Наташко, все нормально. Не переживай". Але насправді, я переконана, що він розумів, що може статися. Саме тому й вирішив описати всі події і переслав мені свої роздуми. Можливо, дійсно, відчував... Хотів, щоб люди знали правду про Майдан, якщо самого раптом не стане. Що він насправді думав, тепер уже нам ніколи не збагнути. Але ці рядки у щоденнику такі правдиві...».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Луцьку презентували книгу «Загибель Гути Пеняцької» (ФОТО)
«Ніч перед «Мирною ходою» я не міг заснути. Хоча перед шикуванням відчував себе дуже бадьоро та весело, чого не можна було сказати про інших... В реальності, всі чітко розуміли, що, можливо, хтось покине наші лави, можливо, буде поранений або пропавший безвісті, хоча всіх єднала одна спільна велика мета та бажання кращого життя для себе і своїх нащадків...
Пройшовши короткий, та недалекосяжний і, на мою думку, непродуманий тактично інструктаж, всі озброїлись ідеєю, металічними шоломами, бронежилетами, протигазами радянського зразку (які, по-великому рахунку, були неефективні), наколінниками та шоломами, трубками, палками і щитами. О 08.30, ставши колоною, ми вирушили до Майдану. О 9.00 год. ми вирушили до Інституцької, щоб зайняти наперед відому свою позицію. Під час ходьби кияни та учасники акції дуже щиро аплодували та дякували, деякі плакали, бо розуміли, на що йдуть ці відважні люди.
Будучи на Інституцькій, наша сотня не вела ніяких дій, хоча стояла навпроти трьох вантажівок, за якими знаходився беркут, і в реальності ми могли б почати кидати на них коктейлі та каміння, а не просто займатись бездіяльністю. Могли б розбивати бруківку чи ще якось готуватись. Але, на жаль, наказу не було... В проміжку між бездіяльністю повз нас йшов Луценко із депутатом третього скликання, люди запитували: чому, власне, так все відбувається. Він відповів, що потрібно чекати третьої години, якщо до того часу нічого у ВР не вирішиться стосовно перевиборів парламенту і президента, то може розв’язатись інший сценарій. І дійсно, о 14 годині беркут звідусіль почав закидувати мітингуючих: із дахів, з різних боків - світло-шумовими та газовими і вогневибухаючими речовинами…
Поблизу ще одна сотня вже вела активні наступальні дії...наші не втручались ((( Я так і не зрозумів чому. Далі, після підпалу штабу партії "ригіоналів" беркут підійшов ближче, ми вишикувались і почали будувати укріплення та зносити каміння. Це тривало годину, далі беркут, почав дуже активно наступати, а наші активно відступати ((( причому . знайшлося лише декілька молодиків, які з щитами прикривали усіх і просили, підійти до них…
СКАЖІТЬ, МЕНІ ДРУЗІ, ЯК МОЖНА ВОЮВАТИ ЗА КРАЩЕ ЖИТТЯ І ВОДНОЧАС ДУМАТИ, ЩО ЗА ВАС ВСЕ ЗРОБЛЯТЬ, ЧОМУ ТАК МАЛО СВІДОМИХ УКРАЇНЦІВ, СПРАВЖНІХ НАЩАДКІВ КОЗАКІВ, НЕ БОЯГУЗІВ, А НАЙСИЛЬНІШОЇ ТА НАЙСМІЛИВІШОЇ АРМІЇ. Хоча, ті люди були дуже хитрими та хорошими воїнами і що саме головне, те чого нам нині не вистачає, вони вміли вести боротьбу тактично та продумано... !!!!!! Я ДИВУЮСЬ ЛИШ ОДНОМУ, ЯК МОЖНА З ПЯТЬМА ЩИТАМИ БУТИ НА ПЕРЕДОВІЙ, НАМАГАТИСЬ ЗАЙНЯТИ ПОЗИЦІЮ, КОЛИ ОГЛЯДАЄШСЯ, А ХЛОПЦІ ІЗ БІЛЬШОЮ КІЛЬКІСТЮ ЩИТІВ, ЛИШ ПЯТАМИ НАКИВАЛИ, МИ СТОЇМО ПОПЕРЕДУ А ВСІ ІНШІ, "БІЙЦІ" ЗОСТРАХУ, ВЖЕ ЗА 20 МЕТРІВ ВІД НАС ! ДЛЯ ЧОГО Я КРИЧУ - "ЗА МНОЮ", "ЗА НАШУ УКРАЇНУ НЕНЬКУ" "ЗА МАТЕРІВ" ТЕРПЕЦЬ УВІРВАВСЯ І Я ЗАКРИЧАВ ВИ КОЗАКИ ЧИ БОЯГУЗИ !» (Едуард Гриневич/щоденник)
Їхня сотня змушена була відступити. Володимир («Пісня») пригадує: «Ми отримали наказ повертатись на Майдан… Я якраз ішов з Едіком Гриневичем, повертався. Підійшла якась жіночка до мене і дала 200 грн. А я ще не хотів брати. Але знаєте як «беріть», «беріть… Думаю візьму, а потім скину хлопцям на телефони, якось воно буде. Підходить Едік і каже: «Дай мені 100 грн, мені треба до дому з’їздить». Я кажу «Нема питань», - знаю що вернеться точно. Даю йому 100 грн… А на вечір він знову вертається. Кажу «Ти чого не поїхав?» «Ні, не можу – каже. – Щось буде ще. Щось має ще відбутись, боюся пропустить. Не поїду. Поїду потім.» Так він і залишився! Хоча йому дуже сильно треба було додому»/
Увечері Едуард Гриневич зводив барикади в Українському домі, але і цю будівлю захопили спецпризначенці. Тоді його сотня перемістилася обороняти будинок Профспілок. Це протистояння у своєму електронному щоденнику Едуард Гриневич запише під заголовком «Буду стояти до повалення влади, або до смерті!!! Нестор».
«ТИ СТОЇШ ПІД ТИМ ЩИТОМ ЧИ З ВЕРХНІМ ЧИ З НИЖНІМ ЩИТОМ, ТЕБЕ ПОЛИВАЄ ВОДА, ЛЕТЯТЬ КАМЕНЮКИ, ШУМОВІ ГРАНАТИ І НА ПЕРЕДОВІЙ ВСЬОГО 10 ЩИТІВ І ВЗАГАЛІ ДУЖЕ МАЛО, А ТОЙ ВЗАГАЛІ НЕМАЄ ЛЮДЕЙ НА ПІДТРИМКУ ТА НАВІТЬ ЩОБ ХОЧАБ ІНКОЛИ ЗАМІНИТИ ТИХ ЗТО ТРИМАЄ ЩИТОВУ ОБОРОНУ, Я ГОДИНУ ТРИМАЮЧИ ТАК НАМОК І ПОЗАТІКАЛИ РУКИ, ЩО НЕ ЗНАВ ЯК ДОСТОЯТИ І ВИРІШИВ ЩО ВАРТО КЛИКАТИ КОГОСЬ НА ЗАМІНУ...ДОВГО Я КЛИКАВ ПОКИ НЕ ПОМІТИВ, ЩО ВОДА НАВСКРІЗЬ МЕНЕ ПРОСЯКЛА І СИЛИ ВСЕ БІЛЬШЕ І БІЛЬШЕ ВІДХОДЯТЬ, беркут кидав і стріляв по ногам і мені часто попадали в ноги і то все боліло, а разом з пострілами, вибухами та водою зверху створювало неперевершений ефект не революції, а справжньої війни.
Будучи на передовій біля Будинку профспілок, з щитами ми потроху просувалися вперед утворивши невеличку черепаху, верх якої дуже часто був неприкритий і тому всі активісти швидко стали мокрими, за 1.5 год я сильно змокнув і вирішив піти переодягтись, сил для боротьби практично не залишилось... Відчуття революції були рівні участю у війни з протистояннями та партизанськими загонами, але без зброї лише палки та щити.
Я НІЯК НЕ МОЖУ ЗРОЗУМІТИ, ЧОМУ НА МЕНЕ ДИВИЛИСЬ ЛЮДИ КОЛИ БУВ НА ПЕРЕДОВІЙ ЛІНІЇ З ЩИТАМИ НА ІНСТИТУТСЬКІЙ ТА МАЙДАНІ І НЕ ПІДХОДИЛИ ЩОБ ДОПОМОГТИ, ЧОМУ ВОНИ ТАКІ БОЯГУЗИ ТА НЕСВІДОМІ ????????
ДЕ ПОЧУТТЯ »
«18 лютого у вечері я зателефонувала Едіку, але відповіла мені невідома жінка. Вона представилась Ларисою і розповіла, що він віддав їй телефон і свої окуляри, а місце, де майданівці відпочивали підпалили. Хлопці допомогли дівчатам вибратись, а самі побігли на передову. Моє серце ледве не вискочило з грудей, настільки сильно я злякалась за брата. Раз за разом набирала номер Едіка (у нього був ще один телефон), нарешті підняв і швидко відповів два слова "все нормально". Десь о 12 ночі мій брат набрав мене і розказав, чому не міг говорити. 19 лютого ми розмовляли, але настільки велика тривога якесь погане відчуття не давало спокою і у вечері я попросила Едіка ПОВЕРНУТИСЬ ДОДОМУ. Він сказав "ти мене не розумієш" і вимкнув телефон...» - Тетяна Гриневич, сестра.
Згодом рідна тітка Едуарда Гриневича, Лідія Михайлівна з чоловіком забрала хлопця до себе (всього за три місяці у неї перебувало близько 40 хлопців і дівчат з різних областей України). Цілий день 19 лютого хлопець провів в них, відігрівався, намагався відпочити і трохи поспати. А пан Микола цілий день сушив йому черевики. Заснути він так і не зміг, зайшов на сторіночку у соцмережу і написав (19 лютого об 11 год.): «Тільки що стало відомо, що пішов із життя мій побратим Сашко (Олександр Капінос)! Ти був молодець, коли декілька разів допомагав тримати щитову оборону на передовій лінії, коли ішли від Інститутської, оберігаючи нас. Ти яро вірив, що врятуєш країну. Ми разом рвалися уперед, навіть тоді, коли всі тікали, ми прикривали людей! Шкода лише, що наші люди надто боязкі, неорганізовані, та не думають тактично!!!
В Україні стало на одного козака менше!!!!!! Друже, ми були з одного краю, але малознайомі, але ти мій побратим! Спочивай з покоєм. Країна тебе не забуде! Слава героєві України, Сашкові». І ніби прощаючись додав (19 лют об 11:20): «Хлопці, дякую за ніч. Це було неперевершено… З любов’ю, Україна».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Луцьку вшанували пам’ять загиблих захисників у Дебальцівському та Іловайському котлах (ВІДЕО)
Цього ж дня в електронному щоденнику з’явився також запис «Настало 19 лютоГО, А З НИМ НЕСТАЛО НАШОГО КОШОВОГО КУРЕНЯ, САШКА І ЩЕ ДЕКІЛЬКА ПОРАНЕНИХ. ПОКОЙТЕСЬ З МИРОМ !!!
МИ ДОКАЖЕМО, ЩО ВИ НЕ ДАРМА ПОЛЯГЛИ НА ЦІЙ ВІЙНІ!»А ввечері Едуард поїхав знову на Майдан.
Ранком 20 лютого 35 сотня самооборони отримала завдання пробратися і закріпитися до верхніх барикад на вулиці Інститутській. Едуард Гриневич йшов одним з перших, його зупинила куля, яка влучила у скроню. Це сталося на восьмій барикаді, що навпроти станції м.Хрещатик о 10:25. Тіло віднесли до Михайлівського собору. Де його опізнала рідні за черевиками, що сушили йому 19 лютого. Лідія Михайлівна супроводжувала його у морг на вул. Оранжерейну і оформила усі документи, необхідні для ідентифікації та похорону.
Більш детально як загинув Едуард розповіли його побратими. «Я не думав, що він так близько біля нас загинув. Коли ми бігли вже на верх до Жовтневого, він побіг… хвиля його захопила і він побіг у сторону Грушевського. Якраз Сашко Храпаченко до нього кричав «Вернись! Вернись!» Але він не почув і побіг туди.
Гриневич був більш такий, трохи розсіяний. Десь повернемся, а його вже нема, загубився. Потім годину шукаємо його, бігаєм. І найголовніше завжди троє шукали четвертого… Я довго не міг зрозуміти, як він опинився біля нас. Він від нас був буквально через 4 метри, чи три був, найближче до силовиків. Я так думаю він напевно шукав нас, просто висунув голову за барикаду і куля поцілила у скроню.
Він кожні пів години губився і надзвонював мені. А тут 2 години вже не дзвонить. Я пішов до Михайлівського, але не впізнав його серед убитих. Через деякий час мою увагу привернули наколінники (у всіх в нашій сотні вони були однакові). Вони були такі ж, як у мене. І тільки тоді я зрозумів, що це Гриневич…» - Володимир Пастушок.
«Якби у мене була можливість сказати щось, що було би найважливіше, для кожної людини на землі, я б сказав: "Цінуйте те, що маєте". Ніколи не знаєш, який поцілунок стане останнім, яке дорікання більше ніколи не буде висказане, яка розмова більше ніколи не повториться, з ким більше ніколи не посперечаєшся, та куди вже ніколи не повернешся.
Ніколи не знаєш, чим закінчиться наступна історія твого життя, але поки вона продовжується, цінуй кожен момент, кожну секунду, кожну мить...!» - Едуард Гриневич.
У Героя залишилися старенька бабуся, мама, сестра Тетяна та маленька племінничка Юля, яку він обожнював.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Луцьку вшанують Героя Небесної Сотні Василя Мойсея
Використані джерела:
1. http://www.nebesnasotnya.in.ua/portfolio/едуард-гриневич/
2. http://volyniany.org.ua/.../637-eduard-grinevich-slava...
3. http://nebesna.pravda.com.ua/eduard-grinevich.html
4. http://www.nebesnasotnya.in.ua/2014/05/12/у-ньому-говорила-кров-памяті-едуард/
(автор Олена Лівіцька)
5. http://volyniany.org.ua/.../637-eduard-grinevich-slava...
