Сьогодні ми хочемо розповісти нашим читачам про одного з молодих майстрів – 25-річного художника-різьбяра Сергія Мельника, який родом із мальовничого села Невір Камінь-Каширського району. За матеріалами газети «Полісся».
Потяг до творчості у Сергія з’явився в шкільні роки, однак перші проби олівця були ще несерйозними. Принаймі він стверджує, що ретельніше зацікавився живописом уже під час навчання в Луцькому вищому професійному училищі будівництва та архітектури. Тут і отримав основні знання та навики.
Щоправда після одинадцятого класу інакше планував своє майбутнє: мав твердий намір стати студентом факультету культури і мистецтв Волинського державного університету імені Лесі Українки. Однак крім задатків для успішного вступу до ВНЗ потрібні були базові знання художньої школи.
Цього юнак з глибинки Полісся, на жаль, не мав. Нині видається, що така «поразка» була швидше знаком долі, аніж втратою, бо ж не ставши майстром ліплення, Сергій відкрив для себе нову пристрасть – різьбу по дереву. Тепер заробляє цим на життя, а на дозвіллі малює вражаючої краси картини. І хоча молодик всіляко намагався переконати нас, що в його роботах таланту лише на один відсоток, усе інше – бажання, хочемо посперечатися. Хай там що, але майстерним художником може стати не кожен…
З трьох напрямів, запропонованих до вивчення в училищі, художня різьба по дереву видалася хлопцеві, який зростав серед багатих лісів, найближчою. А по закінченню навчання він вирішив продовжити студентське життя і «поринув» у живопис. Так чи інакше до полотна його тягнуло.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Волинська співачка розповіла, як народилася пісня про Ківерці (ФОТО, ВІДЕО)
До прикладу, в гуртожитку завжди з цікавістю розглядав роботи сусідів і не думав, що в самого може вийти щось гарне. Коли ж на курсі розпочали вивчати кольористику, Сергій загорівся бажанням, лишився на вихідні і намалював першу картину гуашшю. Відтоді почав купувати фарби, вникати в деталі живопису і все більше творити.
З дня художнього «дебюту» минуло кілька років, але Сергій, як і вперше, черпає натхнення від процесу творчості і з нетерпінням чекає моменту, коли додасть до свого зображення останній штрих і оцінить нове полотно. Він тяжіє до замальовок природи і віддає перевагу олійним фарбам через їхню витривалість. Самі ж картини дарує. Здебільшого це копії відомих полотен, або пейзажі та портрети з фото, однак фантазія уже підказує йому ідеї для створення нового. Свого. Неповторного.
А поки що ось уже 2 роки хлопець спільно з однодумцями виготовляє іконостаси, кіоти, жертовники та все необхідне для оздоблення церков. Зібрав для цього прекрасний інструмент: різноманітні деревообробні станки, більше 50 стамесок. Все ж великий вибір споряджень забезпечує ширші можливості для творчості і розвитку, бо кожен інструмент – це окремий візерунок.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Рожищенський коледж став першим кроком на шляху до моєї мети», – власниця ветеринарної клініки у Луцьку
— Усе розпочалося з практики, опісля якої обмінялися з хлопцями номерами телефонів. Потім їздив у Польщу, працював у пекарні. Однак і там на дозвіллі малював, тільки олівцем. Перед від’їздом додому усім добрим знайомим полишав малюнки на пам’ять. А через рік пролунав дзвінок – мені запропонували роботу. Тоді знову зібралися в майстерні у Луцьку. Траплялося, працювали навіть ночами. А поки замовлень немає, кожен вдома займається своїми справами, – розповідає молодий майстер. Він, наприклад, малює, інколи виїжджає на заробітки за кордон. А під час творчої роботи слухає аудіокниги. Таке поєднання для невірського художника – ідеальне. Каже, інформація добре сприймається і час летить приємно й з користю. Достоєвський, Орвелл, Харпер Лі, Ремарк, Агата Крісті, Бредбері, Гемінгуей, Зузак, Уальд, По, Акунін – для мистецтва Сергій обирає компанію світових класиків. До цього його мотивувала почута колись фраза «читай найкращі книги, бо потім на них не буде часу».
Поміж розмовами про життя і мистецтво хлопець зізнається: якщо зараз години роботи пролітають наче одна мить, то перший місяць було надзвичайно важко працювати – не вистачало сили в руках цілими днями різати. І хоча на той час Сергій був наймолодшим в команді – відразу заслужив повагу колег.
Все-таки у цьому товаристві відповідальність і командний дух чимало важать, бо робота ділиться між майстрами. Кожен різьбить свій набір елементів, з яких потім дружно «складають» мотив, хтось шліфує, інший лакує чи покриває позолотою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історія успіху Марії Карабан: «Біологія — це ти, соромно себе не знати»
Власне склад команди залежить від складності замовлення і на один проєкт можна витратити до пів року. Так, за час роботи уже зробили 3 церкви повністю, ще в низці – частини храмових декорацій. Зокрема, нещодавно працювали в Білорусі – виготовили іконостас для толочинського Свято-Покровського жіночого монастиря.
Майстер спостеріг, що на південь – в напрямку Тернополя – церкви розкішніші, ближче до півночі – лаконічніше оформлення. У кожного храму, як і в людей, свій «настрій» і шарм. Але найголовніше – це любов, яка наче вібрує з найменшого вигину різьблення. До світу, мистецтва і краси…
