Найбільший собор України у найменшому містечку України, бочка золота на дні Козацької ями і тихий гомін давно відгримілої битви можна відчути у Берестечку.
Розбитими і не завантаженими транспортом дорогами Волині добираємося до Берестечка. Якщо вірити Вікіпедії – це найменше місто України. Розташоване воно у Горохівському районі на самому кордоні з Рівненською областю.
Перше, що кидається в очі на Горохівщині, – це червоно-чорні прапори. Вони майорять біля пам’ятників, на магазинах, на держаних установах і не до певних дат, а на постійній основі. Воно й не дивно, адже люди тут якось по-особливому люблять славне минуле.
Круг містечка Берестечка на чотири милі...
Зустрічає нашу делегацію депутатів Володимир-Волинського району мер Берестечка, представниця ВО «Свобода» Валентина Залевська та представник районного центру, голова Горохівської райради Тарас Щерблюк. До нас приєднуються ще й депутати з Турійського району - і ми разом вирушаємо у Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» . Він розташований у селі Пляшева Радивилівського району сусідньої області.
Прямуємо у музей. Дорогою Валентина Залевська розповідає про Свято-Михайлівську церкву ХVІІ століття, яку перевезли з села Острів. Легенда каже, що у ній молився перед боєм сам Хмельницький.
- Вона збудована без цвяхів. Коли перевозили, то кожну дошку пронумерували, а тут уже складали, - каже пані Валентина.
Заходимо у приміщення музею. Екскурсовод Оксана попросила її не фотографувати та не записувати екскурсію на будь-які пристрої. Дозволяє фотографувати у музеї. Детально розповідає про хід Берестецької битви і про речі, які були знайдені археологами 300 років потому.
Перші ґрунтовні дослідження поля битви провів археолог Ігор Свєшніков. Він працював тут понад 20 років і знайшов тисячі експонатів, які стали музейною колекцією. Одних люльок або як їх називали козаки - носогрійки, було знайдено декілька тисяч.
Торф – дуже добре консервує речі, які в нього потрапляють, тож не дивно, що взуття, козацькі сумки, кисети, мушкети і навіть музичний інструмент – виглядають ідеально. До прикладу, у музеї представлені єдині в Україні зразки селянського шкіряного взуття ХVІІ століття.
А ще - це місце оповите легендами. Одна з них каже, що козаки, відступаючи, нібито у Козацькій ямі закопали бочку з золотом. У радянські часи настільки перейнялися цією легендою, що навіть викликали групу аквалангістів аби ті дослідили яму. Аквалангісти пірнули на глибину 2 метри і далі не змогли, бо зустріли суцільне замулене дно. Тож можливо, бочка золота досі спочиває на дні Козацької ями…
У музеї зберігаються не лише речі знайдені на полі битви, але є й унікальний меч київської доби, яких в Україні лише 11.
У 1910 році на острові Журавлиха розпочалося будівництво Георгіївського храму. Гроші на який жертвували усі - від царя до селянина. Аналогів цьому храму немає у світі. Храм - триярусний, один з його вівтарів знаходиться під відритим небом і щороку на 9 п’ятницю після Великодня тут, урочистим богослужінням, вшановують козаків. У підземному ярусі храму, у своєрідну чашу насипано білі кістки загиблих козаків.
До речі, розписи у храмі наніс видатний український художник Їжакевич.
Звісно, що польській владі не подобалося трепетне шанування українцями своєї історії. За Польщі тут був притулок для сиріт. Поляки забороняли будь-які вшанування козаків. Та на 9 п’ятницю по Великодню юнаки одягали вишиванки і йшли вшановувати загиблих. Їх ловили та били, вишиванки вкривалися кров’ю, але матері все одно щороку відпускали синів на козацькі могили…
Перепало комплексу і за радянської влади. Один голова колгоспу влаштував тут притулок для хворої на ящур худоби. Тут була і кролеферма, і склади. Селянам навіть дозволили розібрати два храми, але ніхто не посмів взяти навіть цеглину.
Нині Георгіївський храм став чоловічим монастирем, який підпорядковується Київському патріархату. Хоча на початку 90-х років тут ще заправляли монахи з Почаєва.
Якщо дивитися на Георгіївський храм, то важко не помітити лелече гніздо. Воно ніби бароковий елемент вбудоване в ансамбль храму. Екскурсовод пані Оксана розповіла, що його і скидали, і переносили та щовесни лелеки вперто зводили його на одному й тому ж місці. Є воно навіть на фото з 70 років. Воно й не дивно, адже острів таки називають Журавлиха…
Новий будинок культури та величні храми
Після екскурсії повертаємося до Берестечка. Заходимо у місцевий будинок культури і відразу ж відкриваємо роти від подиву. Дивує нас стан будинку культури – він ідеальний. Запитуємо когось із місцевих, як вдалося зробити такий шикарний ремонт у будинку культури. Чоловік каже, що посприяла виділенню грошей із обласного бюджету ВО «Свобода». А це більше як 5 мільйонів гривень.
Вже рік як працює оновлений будинок культури. Раніше тут був кінотеатр, тож довелося навіть вікна прорізати аби зал був добре освітленим.
Позитивно відгукуються у Берестечку про мера міста, висуванку ВО «Свобода» Валентину Залевську. Кажуть, якщо спочатку придивлялися і не завжди могли зрозуміти її ініціативи, то тепер відчули, що містом керує жінка. І керує правильно.
- У нас до того був мером чоловік. І чим він запам’ятався? Населив у місто циган. І що доброго зробив? А Валентина все якось так закрутила, у нас тепер багато різних культурних заходів проводиться. Лише прикро, що народ трохи пасивний, - розповіла мешканка Берестечка.
І дійсно про те, що місто ожило у культурному плані свідчить афіша про «Волинські вечорниці» за участю Тоні Матвієнко та Арсена Мірзояна.
А ще у Берестечку вражають два величні храми – католицький Свято-Троїцький костел та православний Свято-Троїцький собор. Свято-Троїцький костел збудований поляками в 1765 році в честь своєї перемоги в битві під Берестечком. Прикрашали собор картини з епізодами битви під Берестечком. Зберігалася тут і шабля Яреми Вишневецького, яка у 1920 році була вивезена більшовиками. Вівтарів у храмі було вісім, також оздоблення доповнювали дерев`яні скульптури та унікальні ікони. У підвалах костелу знаходилося декілька підземних ходів, однак зараз вони непридатні до використання.
У роки Другої світової війни монастир постраждав від вибуху снаряда. А ще два снаряди нерозірваними лишилися у стінах будівлі. З костелу були вивезені дерев`яні скульптури, знищений орган. Після війни в костелі був склад для заготівлі зерна.
Нині тут не лунає молитва, храм зачинений, його стіни обсипаються. Але не зникає його архітектурна велич.
Іншу пам’ятку - Свято-Троїцький собор почали зводити на початку ХХ столітті в честь подвигу козацько-селянського війська. Фактично, храм будується і нині – вже більше століття.
Цей собор є одним з найбільших соборів України і складається з Підземного та Основного Храмів. Висота його головного купола сягає близько 50 м.
До речі, за якоюсь дивною іронією долі місце під майбутній храм освятив архієпископ Антоній (Храповицький) - відомий гострими виступами проти українського національного руху. А після Першої світової війни поляки знову заволоділи Берестечком, і польська влада заборонила звести Верхній храм, адже тоді він би перевищував місцевий католицький костел. Було збудовано лише Основний та Підземний храми.
В роки радянської влади собор перетворили на склад. У 90-х роках розпочато відновлення храму. У 2001 році після відвідин міста тодішнім президентом України Леонідом Кучмою, було виділено 20 млн грн. на реконструкцію собору. Його було накрито, поставлено 3 мідні куполи та 3 позолочені хрести. Але й понині будівельні роботи тривають як в середині, так і зовні храму.
Оспіване Тарасом Шевченком та Ліною Костенко Берестечко – живе тихо та розмірено. І це дивно, адже велич минулого та перспективи сьогодення тут добре поєднані. А при умілому управлінні Берестечко матиме й хороше туристичне та економічне майбутнє.
Ярослава Вознюк
