Роман Дейнека — керівник психологічної служби ДСНС Волинської області. Психологічної справи Роман навчався у Харкові — гарному, спокійному та багатолюдному місті, де вирувало життя і лунав безтурботний сміх. Тоді він не міг уявити, що настане війна, а Харків зміниться назавжди.
Історією фахівця поділилися у пресслужбі ДСНС, - пише ВолиньUA.
«У війні поранень зазнають не лише тіла, а й душі. Роль психолога в таких умовах важко переоцінити», — каже підполковник служби цивільного захисту, психолог ДСНС з 20-річним стажем.
Він працював у Харківській області на пунктах евакуації людей з територій, де тривають активні бойові дії. Щодня бачив різних людей…
«Одного дня приїхала сім’я: чоловік і жінка. Через війну вони вже кілька разів змінювали місце проживання. Щоразу, коли встигали облаштуватися, змушені були знову все кидати. Чоловік був відкритим, розповідав про весь жах, який їм з дружиною довелось пройти. Стан жінки був складним, вона мовчала, але її очі ні, в них був біль і злість», — згадує Роман.
«Кожен випадок унікальний і потребує глибоких теоретичних та практичних знань. Якщо людина мовчить і не реагує — насамперед з нею встановлюють контакт. Якщо плаче — це нормально, адже емоції знаходять вихід. Агресія також є поширеною реакцією на стрес і обстріли. Після її вивільнення людині часто стає легше», — продовжує він.
Окрім евакуацій, психологи ДСНС виїжджають безпосередньо на місця обстрілів. Один із таких викликів — багатоповерхівка після «прильоту».
«Тоді постраждало багато людей. Біля зруйнованого будинку сиділа бабуся з онуком, плакала, а він намагався її підтримати, обіймав її маленькими руками й тихо казав, що все буде добре, хоча сам тремтів від страху. У той момент я зрозумів, що війна не має віку — вона б’є по всіх однаково, але людяність і любов сильніші за будь-які ракети», — ділиться Роман.
«В таких моментах головне — бути поруч. Не потрібно казати «все буде добре», «не плачте», не можна знецінювати почуття людини. Інколи мовчазна присутність — найкраща підтримка», — каже Роман.
В умовах війни психологу важливо бути там, де потрібна його допомога, де кожна поїздка означає не лише професійний обов’язок, а й справжню людську місію.
«Люди в прифронтових регіонах перебувають у стані постійного стресу. Він накопичується та посилюється втомою. Усе це призводить до емоційного виснаження і втрати сенсів. Завдання психолога — не лише стабілізувати стан людини, а й допомогти їй знайти внутрішні та зовнішні ресурси для відновлення», — говорить рятувальник-психолог.
«Найважчі моменти роботи — під час розбору завалів і пошуку зниклих. У ці хвилини потрібно стримувати власні емоції та підтримувати родичів, які живуть між надією і страхом. Один з таких випадків – це робота на місці влучання в багатоповерхівку у Луцьку у червні цього року, де під завалами знаходилися двоє молодих людей» - пригадує Роман.
"Тоді кожна хвилина тягнулася дуже довго… Родичі стояли поруч, ловили кожен рух рятувальників, кожне слово. Ми працювали максимально зосереджено, бо розуміли: для них це не просто операція, це межа між життям і втратою.» - продовжує психолог.
Окремий напрям роботи у нього — психологічна підтримка самих рятувальників і піротехніків, які ліквідовують наслідки обстрілів. Роман і колеги забезпечують фаховий супровід, спрямований на взаємну психологічну підтримку в колективах, збереження емоційної стійкості.
Роман уміє знаходити слова підтримки навіть тоді, коли навколо — тиша після вибухів і біль, який важко осягнути.
Вдома на Романа постійно чекає його родина дружина та двоє синів, які надають йому сили іти вперед, ділитись моральними силами з іншими.
Кожному з читачів волинські рятувальники зичать спокійних та затишних Різдвяних днів, нехай мир прийде в кожну сім’ю та оселю нашої рідної України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Володимирі «Полоніка» допоможе реставрувати костел Йоакима і Анни
