Українські виборці — унікальні. За майже 30 років вони так і не навчилися приймати зважені та мудрі рішення на виборчих дільницях. У кращому випадку вибір більшості суспільства зводиться до голосування за менше зло. У гіршому — не підлягає здоровому глузду. На щось більше в народу бракує чи то розуму, чи то бажання. І вибори 2019 року, незважаючи на всі труднощі та випробування, які довелося пережити країні, скоріше за все не стануть індикатором якісної зміни масової свідомості.
Якби науковці мали бажання дослідити унікальну психологію виборців, Україна б стала хорошим майданчиком для такої роботи. Прийняття рішень під впливом короткотермінових емоцій, майже повна амнезія пам’яті, відсутність критичного мислення під час вибору кандидатів та вміння відрізняти правду від брехні — поширені симптоми хвороби українського виборця. Попри намагання окремих політиків знайти ліки від цієї небезпечної патології, їхні спроби поки що видаються марними. Наступати на граблі, обираючи Президента, парламент та місцеву владу, давно стало народною традицією в Україні.
Якщо абстрагуватися від політичної площини, то українці як споживачі, нічим не відрізняються від представників інших націй. Їхня поведінка вписується у рамки загальноприйнятних закономірностей. Купуючи певні товари, люди витрачають певні інтелектуальні зусилля аби зробити вибір, про який потім не будуть шкодувати. Чим дорожчий товар, тим більше пізнавальних ресурсів витрачає споживач перед тим, як його придбати. Вивчає відгуки інших користувачів і клієнтів, технічні особливості продукції, її параметри, надійність роботи. Радиться з компетентними фахівцями. Розглядає сильні та слабкі сторони, альтернативні варіанти. Прораховує, чи відповідає ціна продукту його якості. Часто на це йде не один день і навіть не тиждень. Тому вибір на користь певного товару переважно, хоча і не завжди, є наслідком зваженого рішення на основі об’єктивної інформації та побажань щодо споживчих якостей.
Читайте також: Депутат від Гриценка ностальгує по часах Януковича і називає агресію Росії громадянською війною
Та що там казати: навіть купуючи сало чи м’ясо на ринку, значна частина українців витрачає більше інтелектуальних ресурсів і рецепторів, ніж під час голосування на виборах. Мало хто ризикне купувати у продавця, котрий минулого разу продав неякісний товар чи обдурив клієнта. Такий досвід у людей відкладається на рівні підсвідомості. І не зникає навіть через кілька років. Але це просте правило чомусь не діє у сфері української політики.
Загалом українці невдоволені умовами життя у власній державі та владою, яка їх створює. Масова корупція, неефективні державні інституції, низький рівень життя, невиконання політиками своїх обіцянок, — типові явища української дійсності. Й усі вони ніби чудово відомі населенню. Але тому ж населенню у переважній більшості не спадає на гадку думка, що цю погану стару олігархічну владу обирало воно саме на попередніх виборах. І ніхто його до цього не змушував.
Український політичний бомонд ще з часів проголошення незалежності формується з осіб, котрі є ментальними нащадками комуністично-московської імперії. Звідси колоніальний світогляд, відсутність націєцентризму і патологічна жадоба збагачення. Олігархат, який виріс на фундаменті деформованих політичних еліт пострадянського періоду, органічно вбудувався у політичні процеси. І створив таку собі олігархічну республіку. А вона вибудувала систему та власні правила гри, які не змогли подолати навіть дві революції і війна проти російських агресорів.
Читайте також: Окружні комісії на Волині очолили люди Киви, Богомолець та маловідомих кандидатів
Але невже ця система така міцна і нездоланна? Невже серед усіх політиків і політичних партій України всі без винятку є носіями колоніально-олігархічного і корумпованого світогляду? І лише прикриваються гарними гаслами під час виборчих перегонів. Сумнівно. Проблема у тому, що позасистемні кандидати не можуть пробитися на вершину політичного олімпу. А не можуть пробитися тому, що за них не голосують українські виборці. Точніше голосують, але не настільки масово, як за кандидатів корумпованих старих політичних еліт.
Звісно, сила реклами — потужна річ. Професійні піар-технологи здатні маніпулювати суспільною свідомістю та формувати настрої широких верств. Але вибори — це особлива процедура, коли у громадян трапляється шанс змінити своє майбутнє чи залишити все як було. І навіть зробити власне життя ще важчим. Тому раз на кілька років було б логічно нарешті включити на повну потужність свій мозок і почати думати перед тим, як голосувати.
Коли людина купує якусь техніку, авто чи нерухомість, вона розраховує на надійну якісну роботу чи умови проживання. А коли людина робить свій вибір на виборах, вона обирає те, яким буде її життя в країні. І чи зможе той же виборець у майбутньому придбати собі певні матеріальні блага, отримувати якісні послуги, бути захищеним. Чи доведеться й надалі зводити кінці з кінцями, слухати побрехеньки від влади або пакувати валізи у пошуках кращого життя.
Читайте також: У скільки обійдуться вибори?
Якби українські виборці відповідальніше ставилися до власного вибору, вони б зрозуміли, що немає сенсу голосувати за тих, хто вже був у владі і нічого не зробив. За тих, хто обіцяв і не виконав. За тих, хто пропонує стати на коліна перед Росією та перетворитися у її колонію. За тих, хто фальшиво вдає з себе суперчесного чи мегааполітичного.
Коли хтось хоче отримати якісні послуги, він іде до професіонала своєї справи, який може продемонструвати якість своєї роботи. Тоді чому виборці під час голосування віддають голос за непрофесіоналів або тих, хто можуть похвалитися хіба що продовженням розкрадання країни чи великими фінансовими ресурсами сумнівного походження?
Зміни в країні починаються зі зміни власної свідомості. І змінювати свідомість потрібно під час виборів, аби потім знову не нарікати на важке життя і не звинувачувати владу у корупції, бездарності та зубожінні. Забуваючи при цьому, хто цих політиків привів до влади.
Автор: Петро Герасименко
Джерело: Вголос
